Жлобологія - Жолдак Богдан (читать бесплатно полные книги txt) 📗
Жлоб рафінований мало відрізняється від сноба — всього двома літерами. Він, як і посполитий жлоб, завжди має свою думку й ніколи не цікавиться думкою інших. Якщо він з’являється на конференції, щоб сказати своє вагоме слово, то, виголосивши його, — відразу йде або ж поринає в нірвану і виразно демонструє, як йому нецікаво. Він має непогану освіту, але розчарований недосконалістю всього навколо, знуджений, постійно хоче чогось новенького. Ходить на виставки, у філармонію й оперний театр, переважно для того, щоб сказати, як йому це все не подобається, — знову не Ґротовський і не Захаров, а Бертолуччі й Тарантіно знову розчарували. Він сам достатньо обдарований: пише, малює, співає. Дуже болюче реагує на будь-яку критику. Вважає себе іконою стилю: стилю життя, стилю в мистецтві й науці, в журналістиці й бізнесі. Ким би він не був і що б не робив — ним мають захоплюватися, цитувати, лайкати і перепощувати у фейсбуці. А хто цього не робить — сам жлоб і прах під його ногами.
Жлоб рафінований на перший погляд видається щедрим і відкритим, але насправді лише закликає до служіння й жертовності, причому часто робить це за кошти гранту чи спонсорів. Адже все в цьому світі має бути оплачене, особливо його час та ім’я. Він дуже боїться, що його хтось «використовує», переживає, щоб не виявитися лохом.
Що їх ріднить — це несправжність, намагання здаватися чи бути кимось іншим. Робити й жити «про людське око», а не за внутрішньою потребою. Одні й інші мають дуже багато спільних рис, і головні з них — подвійні стандарти і небажання ділитися. Про всяк випадок, раптом там нагорі хтось є, жертвує невеликі гроші на церкву і на сиріт. Але на наркоманів, ВІЛ-інфікованих, визволення жінок з сексуального рабства — ніколи, тому що начебто засуджує їхній спосіб життя. На старих — також ніколи, адже жлоб не уявляє, що він також колись постаріє, стане немічним і залежним від чиєїсь ласки; він упевнений, що купить собі приємну старість і легку смерть. На культуру? Для нього культура — це антикваріат, здобутий не зовсім легально (а де в світі є зовсім легальний антикваріат?), полотна художників з топ-20, ну і, звісно, шоу-біз, бої без правил, пающіє труси і альо таланти. Він вважає, що підтримувати потрібно тільки те, за що готові заплатити люди. При цьому він інколи й пальцем не ворухне, щоб люди захотіли більшого. Музеї, театри, бібліотеки, література — вони ж все одно приречені й нікому не потрібні, навіщо продовжувати їх агонію, де ЦА (цільова аудиторія. — Упоряд.), яка цим цікавиться? І хіба порятунок бібліотеки зараховується в балансі гріхів і добрих справ?
Жалоба можна пізнати по тому, що він намагається перебувати в центрі суспільної уваги: він постійно в тусовці — на відкриттях, прем’єрах, вернісажах, у нього беруть інтерв’ю (чи це джинса?) і фотографують, його думка чомусь раптом стає аж надто важливою з будь-якого питання, жлоб — на білбордах, круглих столах і в телевізорі. І ось він стає депутатом, суддею або дипломатом. У цей момент він переходить на новий рівень гри і отримує бонус на 100 життів. Його вже не дістати.
Замість того, щоб прибрати в своїй хаті чи в місті — ми все намагаємось видаватися надто заклопотаними своїми проблемами і своїми дрібними справами. Замість того, щоб рішуче вимести нечисть, ми аргументовано і сердито висловлюємося і так само рішуче засуджуємо — «лайками» у фейсбуці. І дуже рідко робимо щось в реалі, наприклад, оскаржуємо дії чиновника, подаємо до суду, домагаємося правди і справедливості. Ми зневірилися і піддалися розпуці. Ми даємо хабарі, символічні і не дуже, ми користуємося пільгами, які нам, можливо, й не належать, або просто не потрібні. Можливо, варто лиш назвати біле білим, а чорне — чорним, не підмінювати поняття — і перестати спілкуватися зі жлобами, навіть якщо ми з ними давно знайомі, вони харизматичні і від них багато залежить. Підтримувати людей, які намагаються жити за іншими правилами, ніж усе їхнє жлобське оточення. Не тільки перепощувати і лайкати, а стати поряд і кілька годин попрацювати безкоштовно і без сподівань, що за це окремо похвалять. Або просто помити вікна.
20 порад як стати/не стати жлобом
• На будь-які проблеми реагувати: моя хата скраю, мене це не стосується, краще не висуватися, мені шо — більше всіх треба, і без мене все вирішать, я від цього абстрагуюся, всім не допоможеш, я вмиваю руки, I don’t care
• Повірити рекламі «Ти цього варта/вартий» і перти напролом, щоб ЦЕ отримати
• Купувати за останні гроші парфуми, білизну, тур, авто — переконуючи себе, що це «інвестиція в майбутнє»
• Використовувати свою інакшість і вимагати особливого ставлення до українців, євреїв, мусульман, самотніх матерів, ґеїв, дітей війни чи сиріт загиблих шахтарів чи міліціонерів
• Перш ніж щось зробити, калькулювати: вигідно — не вигідно
• Заводити потрібні знайомства і підтримувати лише ті стосунки, які потім можна буде використати
• Повірити популярному тепер твердженню, що кожна людина є унікальною, і вимагати, щоб до тебе саме так і ставилися. І сумнівно, що ти сам при цьому так сприймаєш інших
• Ніколи не ділитися тим, що маєш, а якщо й комусь дати, то тільки своїм. І тільки тоді, коли щось за це отримаєш. І побільше згадок в ЗМІ
• Купити квиток на Одеський кінофестиваль за 5 тис. грн., пройтися по червоному килимку, випити шампанського і вийти з залу, коли почнеться фільм
• Бути переконаним, що робиш все як слід
• Думати, що весь світ створений, щоб обертатися навколо тебе.
• А також, що закон — тільки для ворогів
• Повірити, що коли тебе не лайкають і не цитують — значить ти вже фактично й не існуєш
• Щоб довести своє існування — постити по кілька разів за день ту саму геніальну думку чи фото улюбленого таргана у ФБ — аби тільки бути постійно на топі.
І ще кілька думок для жлобів-інтелектуалів
• Переконувати себе й інших, що книжки вже неактуальні і що буквально завтра все, що книжки століттями приховували від жлобів, стане доступним всім, хто матиме на носі чарівні І-окуляри чи MS-вікна в квартирі
• Принципово не читати сучукрліт, бо «що вони можуть понаписувати? це вже все було або ще буде в інших літературах»
• Ніде й ніколи не говорити публічно, що ти насправді думаєш про сучукрліт, адже всі — в одній тусовці
• Роками (або ніколи) не бувати на Форумі видавців у Львові, але розповідати, що там нема нічого нового й цікавого, тому що все те саме є на Петрівці.
• Ставати гуру, експертом, opinion-maker’ом виступаючи на конференціях і круглих столах, по радіо і ТБ, дописуючи в усі офлайнові та он-лайнові ЗМІ, ведучи блог, може й не один, також відеоблог, і використовувати всі доступні можливості просування
• Створювати списки, що робити або що не робити і намагатися, щоб у списку завжди була кругла чи символічна кількість пунктів, тому списувати туди всіляку фігню.
P.S.
Не варто було мені розмовляти на цю тему. Або потрібно було називати імена.
Здавалося, що буде смішно, а вийшло дидактично і пафосно. Гидота.
Думаєте, хтось це буде читати? Тільки повні виродки, які не знають, на що вбити час.
Відчуваю, що перетворююся на жлобіху, розмовляючи на таку тему. Чи це тепер називається «гуру»? Здається, це те саме. Поговорімо краще про літературу і її критиків.
Раджу витратити ще трохи грошей і фотошопом створити жлобські образи всіх учасників вашого проекту. Тільки візьміть письмові дозволи, що ми не заперечуємо. Такий собі тест;).
Владислав Шерешевський. «Ой, Мао, Мао...», 2008 р.
Орест Лютий
Фото: Алекс Заклецький
