Жлобологія - Жолдак Богдан (читать бесплатно полные книги txt) 📗
З іншого боку, першим теплокровним пощастило, що жлоби-динозаври не спромоглися оцінити небезпеки прийдешніх викликів;)
Іван Семесюк. «Пацанська екзистенція», 2008 р.
Олександра Коваль
Фото з особистого архіву
Олександра Коваль — громадська діячка. Засновниця і президент ГО «Форум видавців». Народилася 1957 р. у м. Львові. Закінчила Львівський лісотехнічний інститут (1979), де впродовж 1980—89 pp. була у складі науковців, які працювали над розробкою систем очищення повітря та енергоощадних технологій. У 1986—88 pp. — співзасновниця і працівниця кооперативу «Аерос» (Львів), який займався проектуванням і випуском аеростатичної техніки для метеорології та реклами. Керувала видавничим відділом Львівського обласного Фонду культури; була заступником головного редактора львівського видавництва «Фенікс», очолювала видавництво Львівської обласної організації Товариства української мови ім. Шевченка «Просвіта». Співзасновниця Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів. З 1994 р. — ініціатор та організатор «Форуму видавців у Львові», всеукраїнського конкурсу і фестивалю дитячого читання «Книгоманія» (з 2002 p.), благодійної акції «Подаруй дитині книжку» — збір книжок для дитячих будинків, інтернатів, сільських бібліотек (з 2006 p.), Львівського дитячого фестивалю (з 2007 p.). Неодноразово представляла українські видавництва й авторів на міжнародних книжкових ярмарках у Франкфурті, Варшаві, Москві, Ляйпцигу. Авторка численних статей в ЗМІ про український книжковий ринок, підтримку та розвиток читання.
Їх багато, і вони скрізь
Якщо не виходити з помешкання, викинути телевізор, а на фейсбуці відстежувати появу лише розумних думок і фоток своїх друзів «на фоні», щоб лайкнути їх чимшвидше, — життя видається рожевим. Але відразу за порогом приватного простору починається жлобська територія.
Затято намагаюся переконати адміністрацію «Білли» (мережа супермаркетів. — Упоряд.) в тому, що: 1) ціни мають бути на продуктах, а не десь на вітрині; 2) прострочені продукти потрібно прибирати відразу, як закінчився термін дії (в Польщі, до речі, це роблять уже напередодні або навіть за кілька днів), а не розпихати несвіжі продукти між свіжими — раптом хтось не помітить; 3) черга до кас має бути єдиною, інакше тільки лайка і штовханина, де перемагає сильніший. Не розуміють. Не подобається — йди в інший супермаркет.
Виховую таксистів, мовляв, небезпечно читати sms, виїжджаючи на зустрічну чи намагаючись на повній швидкості проскочити на жовте. Повне фіаско: ВСІ так роблять. Чи намагаюся переконати диспетчера таксі, що відповідь: «Нєт машинкі в вашем районе» для служби таксі неприйнятна, вони просто мають повідомити, за скільки хвилин вона може приїхати або ж передати замовлення іншій компанії. Інакше слід повернути ліцензію. «Викликайте інше таксі!» — вся відповідь.
Вистоюю в чергах до всіх офіційних дверей. Навіть якщо тобі призначено, чиновник в кабінеті може або зайнятися в цей час іншими справами, або забути про зустріч і кудись піти, або його можуть викликати «в Кабмін». Але ж наша зустріч запланована! Хіба не можна було все інше якось посунути, а якщо вже ніяк — то попередити, що зустріч скасовується (чи пересувається)? Ні, такі дії не передбачені регламентом установ та кодексом чиновників і держслужбовців. Не подобається — знайдіть собі інших чиновників.
Пишу листи до адміністрації банків, пропоную, щоб керівник кожного відділення був зобов’язаний подбати про те, аби розчистили лід уздовж фасаду і позбивали його з даху. Банківських відділень в Україні багато, було б значно чистіше. Пишу ректорам престижних вишів: попросіть студентів і молодих викладачів, щоб прибрали навколо. Самі не падатимете, і перехожим буде спокійно, нехай знають, що університет дбає про них. Ні, кажуть, студентам «положено» гризти граніт науки, а лід колоти — справа муніципальної служби. А якщо вона не чистить, будемо її критикувати, а самі падатимемо і ламатимемо собі все, аж до останньої кісточки. Але ж може бути геть по-іншому! Та якби ще приєдналися власники МАФів, продуктових крамниць, супермаркетів і розважальних центрів, працівники легальних і нелегальних паркінгів? Приватні нотаріуси, лабораторії і клініки? Ніде більше, тільки при вході, щоби клієнти, які несуть їм свої грошенята, таки дійшли, не переламавши ніг і не повибивавши зубів. Але для цього і студенти, і клієнти, і пацієнти повинні також щось сказати, наприклад: «Дайте мені лопату, я почищу сніг біля вашої аптеки».
Це приклади побутового жлобства нижчого ґатунку: двірник, сантехнік, листоноша, міліціонер, продавець, податківець, клерк, учитель, лікар, директор, ректор, міністр — у якийсь момент починають розуміти, що вони у певних питаннях є останньою інстанцією і що без їхньої доброї волі трубу не викопають і не закопають. І якщо в них від почуття своєї всесильності і влади з’являється блиск в очах — оце і є стовідсотковий жлоб. Є, щоправда, й такі, що свідомо йдуть «виховувати» дітей в садок чи доглядати за хворими, чи видавати довідки — лише для того, щоб отримувати постійний допінг від того, що вони керують — якщо не світом, то цією його частиною, і що від них залежить доля — якщо не людства, то якоїсь окремо взятої його часточки; вони насолоджуються, спостерігаючи, як ця людинка, ця порошинка, цей прах під ногами буде спочатку вимагати, погрожувати, потім — просити, благати, — і все одно нічого не доб’ється. Але це вже не жлоби, а якісь покручі поза межами добра і зла, це зомбі, яких щоразу більшає поміж нас.
Звідки вони взялися
Лихварі й торговці в Храмі, котрих прогнав Ісус, чи не вони були першими жлобами нашої ери? Їм було байдуже, що своєю зажерливістю вони зневажають не тільки людей, а й слово Боже; всі нарікали, страждали і терпіли, аж доки Він не вигнав торговців з Храму.
Фарисеї, які таємно домовлялися між собою про неписані правила, а тоді вимагали, щоб їх ставили понад Законом? Юда, що начебто зрадив Ісуса, аби той міг виконати свою місію, чи не був він тим жлобом, який хотів бути рівним Богові? Але — їх засуджують, тоді як теперішні лихварі, іуди й фарисеї почуваються цілком добре і, здається, не бояться ні людського гніву, ні Божої кари.
Якщо колись люди і жлоби були різними видами Homo erectus, а світова класична література їх виразно класифікувала як міщан-шляхтичів, тартюфів, гобсеків і всіляких інших, що зарвалися, а «нормальні» люди з них насміхалися і зневажали їх, тому вони почували себе дещо незатишно, — то тепер настала епоха проникнення жлобства в усі щілини.
Жлоб посполитий живе в селі чи на районі. Все про всіх знає, всіх критикує, завжди незадоволений роботою, погодою, дітьми, селом, країною, своєю долею. Життя йому здається несправедливим, адже в сусіда і хата краща, і машина новіша, і жінка молодша. Коли дізнається, що йому випав щасливий шанс за умови, що сусід отримає вдвічі більше, просить: виколіть мені око. Хоче жити деінде і робити щось інакше. Любить дивитися футбол, Пугачову, Зіброва і «95 квартал», а також усі шоу, де шукають таланти. Він і сам співає й танцює, може цвяхи зубами з табуреток витягати, показує картярні фокуси і теревенить із сусідами. Але якщо раптом хтось попросить завезти в лікарню чи на вокзал, бо таксі ніяк не викликається — він широко посміхається і каже, що був би радий, але щойно випив.
Жлоб здає поле в оренду під ріпак, переплановує і переобладнує помешкання: сам міняє газові труби, ставить автономне опалення і добудовує на 9-му поверсі веранду шириною З метри, вирубує ліси на схилах Карпат. Переконаний, що все можна купити. Ніколи не сумнівається і не думає про наслідки. Авторитетом для нього є лише Савік Шустер. А якщо щось іде не так — звинувачує всіх навколо. Соціологам говорить, що це «проклята земля», де нічого доброго вже не буде, і треба валити звідси, «щоб жити, як люди».
