Історія польсько-українських конфліктів т.2 - Сивіцький Микола (книги онлайн читать бесплатно .txt) 📗
У кінці 1942 р. запрацювало систематично і військо. Відразу розгорівся конфлікт між Представництвом і ПЗП, який триває донині. Цей конфлікт спочатку був наслідком різних завдань, які ставили перед собою Представництво і ПЗП. ПЗП виходило з того, що головною для всіх є справа боротьби з німцями і пов'язані з нею завдання, які випливають із загального плану повстання. Тому військо вимагало, щоб у його виключному розпорядженні перебували всі військові віком від 18 до 40 років. Головним завданням для себе і всієї польської діяльності на цій території Представництво вважало підготовку і організацію самооборони польського населення, передбачаючи велику ймовірність нападу з боку українців. Коли цей напад відбувся, то ПЗП визначило першочерговість самооборони щодо всіх інших справ. Зробило це воно запізно, до того ж визнаючи, що територія охоплена військовими діями, зажадало підпорядкувати собі усі досягнення Представництва. Підпорядкування Корпусу безпеки й адміністративного апарату Представництва на період боротьби було проведено з чітким застереженням, що вся організаційна мережа Корпусу безпеки і Представництва залишиться незмінною. Цього вимагає інтерес польського населення, чого, у свою чергу, знову не може зрозуміти ПЗП. Нині маємо такий стан: з Корпусу безпеки і самооборони виділяємо вишколених у військовій справі й передаємо війську для організації партизанських загонів. На оборонних базах і в містах є командири ПЗП, яким підпорядкована вся підготовка проведення боротьби. Наша організаційна мережа і постерунки Корпусу безпеки і самооборони зберігають свою організаційну самостійність і залишаються надалі. Окремим командирам ПЗП це не дуже подобається, і тому безперервно тривають суперечки і сутички внаслідок нашої тенденції до підтримання самостійності нашого доробку. Ці непорозуміння дуже шкідливі, бо знижують авторитет Представництва і ПЗП та послаблюють волю польського населення до опору.
III. Українське суспільство.
Українське суспільство, яке становить переважну більшість, у початковий період німецької окупації мало чітко антибільшовицьку поведінку, а після першого досвіду з німцями — і антинімецьку. Українські маси якогось визначеного ставлення до Польщі і поляків не мали. Проте однозначно вороже ставлення до поляків мала та частина українського суспільства, яка при німцях була на їхньому боці й у співпраці з ними творила самоврядну адміністрацію і поліцію. Разом з німцями з'явилась велика кількість українців із Східної Малопольщі, і це вони, головним чином, організовували співпрацю українців з німцями і запровадили антипольську пропаганду. Одночасно з організацією самоврядної адміністрації і поліції започаткувалися напівпідпільні українські організації. З'явились три націоналістичні українські організації: ОУН-Бандерівці, ОУН-Мельниківці і Петлюрівці. Усі ці організації утворили в кінці 1942 р. спільний Узгоджувальний Комітет. Свою організаційну мережу в місцевості вони творили за посередництвом самоврядної адміністрації, але головне опертя знайшли приблизно в 200 постерунках української поліції. У цій поліції, зрештою, мали свої «ячейки» і комуністи. Моральний та ідейний стан цієї поліції був страшний. Вона прославилась тим, що кожний з поліцейських убив принаймні кількох євреїв. Коли німці, виявивши на кількох постерунках комуністичні впливи чи законспіровані бандерівські структури, розпочали роззброєння окремих постерунків, українці на це відповіли організованою втечею озброєних постерунків до лісу. Таким чином у лісі опинилося приблизно 5 тис. озброєних поліцейських. До них приєдналися всі вже діючі на той час банди і молодь, якій загрожував арешт або вивіз на роботи до Німеччини. Втеча поліції сталася в кінці березня, а вже у травні українські банди налічували щонайменше 40 тис. людей. Ці банди постійно збільшуються. Це вони є головним знаряддям злочинних нападів на поляків, інспірованих і підбурюваних обома окупантами. Згідно з зібраними відомостями можна стверджувати, що під час убивств ці банди дуже підтримує більшість місцевого населення. У чиїх руках зараз українські банди — важко визначити. Вони почали утворюватися за наказом бандерівців, але за короткий час вдалось зауважити відсутність у них єдиного керівництва і засміченість комуністичними «ячейками». Нині єдиного керівництва нема, і як з боку українців, так і з боку більшовиків робляться кроки, щоб його опанувати. Але в українському суспільстві нема жодного авторитета, який би міг зупинити вбивства серед польського населення. Єдиним ефективним чинником може бути тільки сила. Серед українського суспільства є значний відсоток інтелігенції і світлого селянства, які намагаються протидіяти мордуванням поляків і виступають за співпрацю з поляками. Ці елементи почали зосереджуватись або у «Трикутнику», або в утвореному недавно «Волинському Українському Комітеті». Але їхні організаційна слабкість, незначний авторитет, завойований перед війною, відсутність мережі зв'язку призвели до того, що на даний момент вони не мають жодної сили, яка могла б вплинути на волинську дійсність.
IV. Окупанти.
На даний момент німці утримують у своїх руках, і то з великим трудом, тільки одну залізничну лінію Холм — Ковель — Ківерці—3долбунів. Вони ведуть запеклу боротьбу за утримання залізничної лінії Брест — Ковель, що їм не дуже вдається, бо якщо один день лінія працює, то кілька днів потім треба її відновлювати. Усі інші лінії, за винятком лінії Рівне — Сарни, яку інколи використовують, не діють. Наприклад, залізнична лінія Ковель — Володимир у кількох місцях на відтинках у кілька кілометрів розібрана і навіть розорана. Залізничних катастроф відбувається по кілька щоденно. Території, розташовані далі від використовуваних залізничних ліній, є диким полем, у якому організовуються українські республіки, де чинником, який регулює все життя, є лісові банди. Сильна пацифікаційна акція німців перед жнивами не дала жодних результатів, бо німці проводять каральні експедиції, тобто палять, грабують, мордують села, не заглядаючи до лісу. Результат такий, що всі, хто може втекти, переховуються у лісі й збільшують чисельність банд. На вбивства польського населення німці взагалі не реагують, але де тільки можуть і як можуть паралізують самооборону польського населення. Грабують рештки майна, яке польське населення, втікаючи, бере з собою, а все населення вантажать у вагони і вивозять. Німці організовують міліцію з поляків. Ця міліція використовується для найбрутальнішої пацифікації, що призводить до ще більшого розлючення українців. Дізнавшись, що польським суспільством керує таємна польська організація, німці провели арешти польської інтелігенції в кількох повітових містах з Рівним і Луцьком на чолі.
Більшовики мають свої «ячейки» серед українського суспільства і серед банд. Вони намагаються опанувати керівництво бандами, і вже нині багато банд перебуває під їхнім керівництвом. Створюється видимість, що хочуть захищати польське населення. Проте всюди, де населення змушене було скористатись їхньою допомогою, вони хочуть тільки одного, щоб з польської молоді створити комуністичні партизанські загони. Один з таких загонів вже організований і отримав назву загону імені Тадеуша Костюшка. У кількох випадках серед нападників на польське населення були і більшовики, які перед тим пропонували польському населенню свою допомогу. Здається, можна бути майже впевненим щодо радянського підбурювання акції мордування польського населення. З'явились і на Волині численні загони радянських партизанів. Ці загони жодних боїв з німцями не проводять. Схоже на те, що відбувається накопичення сил перед майбутніми діями. Ці загони з повітря забезпечуються зброєю, амуніцією, людьми, інструктивними матеріалами. Волинь вони вважають радянською землею. На даний момент вони становлять уже значну силу.
Висновки
1. Акція вбивств польського населення на Волині розпочалася за наказом бандерівців, але підбурювана, стимульована й інспірована була як німцями, так і більшовиками.
2. Розрядити існуючий польсько-український конфлікт на Волині шляхом порозуміння абсолютно неможливо. Нема жодного авторитету, який мав би вплив на українські лісові банди і на припинення вбивств усього польського населення.
