Замогильні записки - де Шатобріан Франсуа Рене (читать книги онлайн регистрации TXT) 📗
Тим часом підняли повстання Друе д’Ерлон і Лефевр-Денует. Кількома днями раніше я обідав у маршала Сульта, призначеного 3 грудня 1814 року військовим міністром; якийсь дурень розповідав за столом про життя Людовіка XVIII в Хартвеллі; маршал слухав і після кожної фрази примовляв: – «Це увійде в історію!» – «Його Величності приносили пантофлі». «Це увійде в історію!» – «У пісні дні король випивав перед сніданком три сирі яйця». – «Це увійде в історію!» Відповіді Сульта вразили мене. Коли уряд не має твердого опертя, кожна не надто вимоглива людина стає, зважаючи на заповзятливість характеру, на чверть, наполовину чи на три чверті змовником; вона не владна у своїй долі; обставини породили більше зрадників, ніж переконання.
Книга двадцять третя
1
Початок Ста днів. – Повернення з Ельби
Несподівано телеграф сповістив сміливців і маловірів про висадку героя: Monsieur кинувся до Ліона разом з герцогом Орлеанським і маршалом Макдональдом і незабаром повернувся. Маршал Сульт, викритий у Палаті депутатів, 11 березня був замінений на герцога де Фельтра. Військовим міністром Людовіка XVIII, що розпочав боротьбу з Бонапартом у 1815 році, став той самий генерал, який був останнім військовим міністром імператора в 1814 році.
Крок, зроблений Наполеоном, був нечувано зухвалим З політичної точки зору його слід розглядати як непростимий злочин і грубу помилку Наполеона. Імператор знав, що ні монархи, які ще не покинули Відень, ані Європа, яка ще залишалася при зброї, не потерплять його відновлення на престолі: здоровий глузд мав підказати йому, що навіть у разі перемоги успіх його буде короткочасний: своєму бажанню знову з’явитися на сцені він приніс у жертву спокій народу, який не шкодував для нього ні крові, ані грошей; він віддав на поталу вітчизну, якій був зобов’язаний усім своїм минулим і всім своїм майбутнім. Його фантастичний задум був пройнятий лютим егоїзмом, страшною відсутністю вдячності і великодушності щодо Франції.
Все це правильно, якщо думати з погляду практичного, слухаючись не розуму, а нутра, але істоти, подібні до Наполеона, керуються іншими міркуваннями; ці прославлені створіння йдуть особливим шляхом: комети описують криві, що не піддаються обчисленню; вони ні з чим не пов’язані, на перший погляд ні до чого не придатні; якщо їм трапляється планета, вони знищують її і зникають у небесній безодні; закони їх існування відомі самому лише Господу. Незвичайні особистості роблять честь людському розуму, але не визначають правил його буття.
Отже, Бонапарта підштовхнули до рішучих дій не так неправдиві повідомлення друзів, як наполягання його власного генія: він почав хрестовий похід за свою віру в самого себе. Великій людині недостатньо народитися, треба ще й померти. Хіба острів Ельба – гідна могила для Наполеона? Чи міг він погодитися єдинодержавно правити однією-єдиною вежею, як Тиберій на Капрі, або однією-єдиною городньою грядкою, як Діоклетіан у Салоні? Хіба варто було йому зволікати, чекаючи, щоб пам’ять про нього стала вже не такою свіжою, щоб старі солдати пішли на спочинок, а суспільство зажило за новими законами?
Що ж! він осмілився зітнутися з цілим світом: спочатку йому, мабуть, здалося, що він не помилився в розрахунках.
Уночі проти 26 лютого, після балу, царицею якого була принцеса Борґезе, йому вдається втекти; удача, його давня подруга і співучасниця, сприяє йому; він перетинає море, що кишить нашими кораблями, зустрічає два судна: сімдесятичотиригарматний фрегат і військовий бриг «Зефір», який підходить до його корабля; капітан цікавиться, куди прямує зустрічне судно, і Бонапарт сам відповідає на запитання; море і хвилі віддають йому честь, і він продовжує свій шлях. Верхня палуба його маленького суденця під назвою «Непостійний» править йому за прогулянковий майданчик і робочий кабінет; тут, відкритий усім вітрам, він диктує три звернення до армії і Франції; їх записують тут-таки, на хисткому столі; флагман супроводжують кілька фелюг під білим зоряним прапором – на них пливуть відважні сподвижники втікача. Першого березня о третій години ранку він досягає французького берега в затоці Жуан, між Канном і Антібом: він сходить на землю, гуляє морським узбережжям, рве фіалки і розташовується на нічліг посеред оливкової плантації. Здивовані місцеві мешканці розбігаються. Він минає Антіб, через гори, що оточують Грас, прямує до Серанона, проходить Баррем, Дінь і Гап. У Систероні двадцяти чоловік вистачило б, щоб його захопити, але ніхто й не намагався це зробити. Він безперешкодно просувається по землі, населеній тими самими людьми, що всього кілька місяців тому готові були роздерти його на шматки. Солдати, одного разу опинившись утягнутими в порожнечу, що оточує цього величезного привида, не можуть чинити опір притягальній силі його орлів. Зачаровані супротивники шукають його і не знаходять, він ховається в тіні своєї слави, як лев у пустелі Сахара ховається під променями сонця, щоб засліплені мисливці не помітили його. Криваві тіні битв під Арколе, Маренго, Аустерліцом, Єною, Фрідландом, Ейлау, Москвою, Лютценом, Бауценом вогняним вихором в’ються навколо нього, у супроводі мільйонів мерців. На підступах до чергового міста з глибини цієї вогняної хмари лунає голос сурми, злітає вгору трибарвна корогва – і ворота відчиняються. Коли на чолі чотирьохсот тисяч піхотинців і сотні тисяч кавалеристів Наполеон перейшов Німан і рушив підкоряти палати московських царів, він не вражав уяви так дуже, як тоді, коли, утікши із заслання, шпурнув кайдани в лице королям, наодинці пройшов шлях з Канна до Парижа і спокійно розташувався на нічліг у Тюїльрійському палаці.
2
Заціпеніння монархічного уряду ‹…› – Королівське засідання. – Прохання Правознавчої школи, подане палаті депутатів
Дивом була втеча одинака, але не меншим дивом, наслідком першого, стало заціпеніння, що скувало королівську владу; серце держави зупинилося, члени їй відібрало, і вся Франція завмерла непорушна. Протягом двадцяти днів Бонапарт робив перехід за переходом, орли його летіли від дзвіниці до дзвіниці, і за весь цей час всесильний уряд, що мав у своєму розпорядженні і гроші і людей, не знайшов ані часу, ані можливості підірвати на шляху протяжністю двісті льє один-єдиний міст, зрубати одне-єдине дерево і тим сповільнити хоч на годину рух людини, якій народ не чинив опору, але й не допомагав.
Ця безпорадність уряду тим сумніша, що в Парижі уми кипіли; незважаючи на відступництво маршала Нея, парижани були готові на все.
‹Шатобріан цитує статтю Б. Констана і наказ Сульта, спрямовані проти Наполеона›
16 березня Людовік XVIII відвідав засідання палати депутатів; вирішувалася доля Франції і всього світу. Коли Його Величність увійшов, депутати і глядачі на трибунах скинули капелюхи і встали; вітальні вигуки потрясли стіни зали. Людовік XVIII повільно підійшов до трону, принци, маршали і командири гвардії вишикувалися з обох боків. Вигуки замовкли, все стихло; у цю хвилину присутні, здавалося, розрізняли вдалині кроки Наполеона. Його Величність, сівши, обвів очима збори і твердим голосом виголосив таку промову:
«Панове,
У ці тривожні хвилини, коли ворог проник на територію мого королівства і загрожує його свободі, я прийшов до вас, щоб зробити ще міцнішими ті узи, що, зв’язуючи вас зі мною, становлять силу держави; звертаючись до вас, я хочу відкрити свої почуття і бажання всій Франції.
Я повернувся на батьківщину, я примирив її з іноземними державами, які, не сумнівайтеся, залишаться вірними договору, що повернув нас до мирного життя; я щиро піклувався про щастя свого народу; щодня я отримував і отримую до сього часу зворушливі докази його любові; мені шістдесят років – чи можу я достойніше закінчити своє життя, ніж пожертвувавши ним в ім’я своїх співвітчизників?
Отже, я боюся не за себе, але за Францію: той, хто хоче розпалити в її межах громадянську війну, віддає її на розшматування чужоземцям; він хоче знову приректи свою батьківщину на існування під його залізною п’ятою, нарешті, він хоче знищити ту конституційну хартію, яку дарував вам я, хартію, що повинна прославити мене в очах нащадків, хартію, якою дорожать усі французи і яку я присягаюся шанувати: об’єднаймося ж навколо неї».
