Степан Бандера - Частій Р. В. (библиотека электронных книг txt) 📗
Зі сказаного цілком можна собі уявити картину інтенсивного полювання МДБ – КДБ на лідера українських націоналістів. І це тільки спроби, які сталі відомі світовій громадськості. А скільки їх залишилося «за кадром»? Крім того, ще за два роки до вбивства Бандери відбулася подія, що показала всю серйозність намірів Москви знищити верхівку ОУН. 12 жовтня 1957 року в Мюнхені на сходинках будинку № 8 на площі Карла був знайдений труп Лева Ребета. Медична експертиза не встановила ознак насильницької смерті і поставила діагноз, що смерть настала в результаті серцевої недостатності.
Зрозуміло, що у Степана Бандери були всі підстави побоюватися за своє життя, і тому він весь час був насторожі: не ходив без зброї, його завжди супроводжували один-два охоронці.
Але давно відомо, що постійне усвідомлення небезпеки притупляє гостроту відчуття. Та й КДБ умів планувати відразу декілька операцій, сподіваючись, що якась та вдасться. Паралельно з вищеописаними планами співробітники московських спецслужб готували до вбивства Богдана Сташинського, молодого львівського студента.
Богдан Сташинський народився 4 листопада 1931 року в Борщовичах Львівської області в селянській родині (за іншими відомостями – він є уродженцем Тернопільщини). Закінчив десятирічку у Львові, під час навчання у Львівському педагогічному інституті в 1950 році був завербований КДБ, що дозволило йому «відмити» дрібні кримінальні грішки (докладніше про це буде розказано пізніше). Два роки як член «спеціальної секретної групи» він брав участь у спробах ввійти до повстанських загонів, що діяли в Західній Україні, для подальшої їх ліквідації. У 1952—1954 роках навчався в спецшколі КДБ в Києві, вивчав німецьку мову.
Потім, у 1954 році, Сташинського передали в безпосереднє розпорядження старшого лейтенанта КДБ в Карлсхорсті (Східний Берлін) С. А. Демона. Протягом трьох наступних років він слухняно виконував усі накази свого начальника, різні шпигунсько-розвідувальні та кур’єрські доручення на території Західної Німеччини. У 1957 році Сташинський отримав від «людини з Москви» пістолет-шприц, що стріляв патронами з синильною кислотою, і наказ убити в Мюнхені українського професора доктора Лева Ребета. Сташинський наказ виконав і отримав від КДБ за своє таємне вбивство подяку і фотоапарат.
У січні 1959 року Сташинський дістав від Демона завдання виїхати до Мюнхена, довідатися про місце проживання провідника ОУН Степана Бандери, що жив під прізвищем Степан Попель, і ознайомитися з його способом життя. Сташинський прибув до Мюнхена, маючи на руках фальшиві документи на ім’я Ганса Будайта, і після недовгих пошуків знайшов адресу Бандери. Після цього він повернувся в Карлсхорст і відзвітував перед своїм безпосереднім начальником.
У квітні 1959 року С. Демон повідомив Сташинському, що його викликає Москва. У Москві Сташинського опікав старший офіцер КДБ Георгій Аксентьєвич, який і передав йому доручення високих представників партії й уряду, – вбити Степана Бандеру. Аксентьєвич передав убивці покращений, двоствольний пістолет-шприц, і 3 або 4 травня Сташинський вилетів до Східного Берліна.
Приблизно 10 травня 1959 року Богдан Сташинський приїхав до Мюнхена, де зупинився в готелі «Шоттенгамель» під усе тим же прізвищем Ганс Будайт. Другого або третього дня свого перебування в Мюнхені московський агент вистежив Степана Бандеру, коли той приблизно о 16.30, по обіді, в’їхав на автомобілі «опель-капітан» у двір будинку на Крайттманштрассе, 7. Сташинський покинув засідку на вулиці Занд, де він чекав прибуття провідника ОУН, і пішов на Крайттманштрассе. По дорозі він зняв із запобіжника свій пістолет і набив його патронами з отрутою.
Перед в’їздом до подвір’я будинку № 7 Сташинський побачив, що Бандера стоїть біля автомобіля у відкритому гаражі сам, без охоронців. Використовуючи нагоду, він попрямував до своєї жертви. У правій руці Сташинський тримав зброю, загорнуту в папір.
Проте несподівано Сташинський злякався, зупинився, через деякий час швидко вийшов на вулицю і втік. По дорозі він вистрілив у землю з обох цівок пістолета, після чого викинув зброю в невеликий струмок. Потім Сташинський повернувся в готель, забрав свої речі і пішов на залізничну станцію, щоб їхати до Франкфурту.
Повернувшись до Східного Берліна, Сташинський заявив своєму начальству з КДБ, що у дворі дому Бандери йому перешкодила якась стороння людина, тому він не зміг здійснити замах. Демон передав йому підроблені ключі до дверей будинку, в якому проживав Степан Бандера, і Сташинський знову поїхав до Мюнхена, щоб перевірити їх на місці. Після цього він повернувся в Карлсхорст, а через деякий час виїхав до СРСР, де тривалий час був у відпустці в своєму рідному селі Борщовичах під Львовом.
На початку жовтня 1959 року Сташинський приїхав до Карлсхорсту й там дізнався про те, що повинен повернутися до виконання свого завдання. Під час поліційного слідства в 1961 році Сташинський на допиті в німецькій поліції розповідав про це так: «Сергій (С. Демон) проінформував мене, що момент знову настав. Він отримав із Москви вказівку, відповідно до якої я тепер повинен виконати замах у Мюнхені. Пізніше один генерал у Калсхорсті, якому мене порекомендували, змалював виконану мною роботу як «урядове завдання» або «урядове доручення». Отже, рішення про смерть… Бандери мало прийняти якесь вище керівництво, високе державне бюро в Москві…»
15 жовтня 1959 року Степан Бандера зібрався їхати додому на обід. Охоронця чомусь не було, але лідер ОУН не став його чекати. Він попросив секретарку піти з ним на ринок і допомогти зробити деякі покупки. З ринку Бандера поїхав додому вже сам. Біля будинку до нього приєднались його охоронці. Він завів машину в гараж, а потім відкрив ключем двері в під’їзді будинку № 7 по Крайттманштрассе, в якому жив із родиною…
Убивця причаївся на третьому поверсі зі згорнутою в трубочку газетою. Через сходове вікно добре було видно вулицю. Біля парадного зупинилася машина, з неї вийшов той, за ким убивця полював уже декілька днів, з пакетом у руці і в оточенні двох охоронців. Завжди обережний і пильний, Бандера чомусь несподівано відпустив охорону. Убивці було чути, як відчинилися двері, чути й кроки на сходах. Побачивши людину на сходовому майданчику, Бандера пригадав, що бачив її вранці в церкві, й запитав: «Що ви тут робите?» У відповідь із газетного згортка в руках незнайомця пролунав ледве чутний виляск. У газеті був захований пістолет, що стріляє ампулами з розчином ціаністого калія. Бандера поволі осів і впав на підлогу, згортки покотилися з пакетів униз по сходах. Після цього вбивця тихо й непомітно покинув місце злочину.
Сусіди почули крик зі сходів, що змусило їх виглянути зі своїх квартир. На сходинках лежала людина, яку вони знали як мешканця цього будинку Степана Попеля. Поряд із ним валялася сумка з помідорами.
Отже, о 13.05 залитий кров’ю Степан Бандера був знайдений ще живим. Його відразу ж повезли до лікарні, але по дорозі він помер. Початковий діагноз – тріщина в основі черепа внаслідок падіння. Але чому він упав? Потім, як і у випадку з Ребетом, був встановлений параліч серця (що було, загалом, не дивно: у дитинстві Бандера хворів на ревматизм і в нього мало бути хворе серце). Лікарів зацікавила невелика ранка на верхній губі: звідки вона могла взятися? При огляді тіла була виявлена прив’язана кобура з револьвером, і тому про інцидент відразу ж повідомили до кримінальної поліції. Урешті-решт були проведені відповідні аналізи й експертиза встановила, що «смерть настала внаслідок насильства шляхом отруєння ціаністим калієм». Сумнівів не було – це було вбивство.
Так був приведений у виконання смертний вирок Верховного суду СРСР провідникові ОУН Степанові Андрійовичу Бандері.
Німецька кримінальна поліція спочатку пішла хибним слідом і довго не могла нічого встановити. Основною версією, яку розробляли німецькі поліцейські, були «розборки» серед українських націоналістів між ворожими угрупованнями Степана Бандери й Андрія Мельника.
