Замогильні записки - де Шатобріан Франсуа Рене (читать книги онлайн регистрации TXT) 📗
Я продиктував Іасенту відповідь:
«Мій патрон не має нічого проти особи, що писала до мене, але не бажає ні в чому брати участь і не згоден нікому служити».
Катастрофа вибухнула дуже скоро.
Чи знаєте ви вулицю Прувер, вузеньку й брудну вуличку в простонародному кварталі, поблизу церкви Святого Євстахія і ринку? Ось там і відбулася знаменита вечеря поборників Третьої Реставрації. Гості були озброєні пістолетами, кинджалами і ключами; передбачалося, що, покінчивши з винами, вони проберуться до галереї Лувру і, пройшовши опівночі між двома рядами шедеврів, заколють лиходія-узурпатора просто на балу. Задум романтичний; усе, як у XVI сторіччі, в епоху Борджіа, флорентійських Медічі і Медічі паризьких – усе, за винятком людей.
1 лютого о дев’ятій вечора я вже зібрався був лягти спати, коли до мого будинку на вулиці Анфер увірвався якийсь ревний змовник разом із рознощиком векселів; вони прийшли, щоб повідомити мене, що все готово, що через дві години від Філіпа не залишиться й сліду; їм треба було з’ясувати, чи можна проголосити мене головою тимчасового уряду і чи погоджуся я разом з Регентською радою взяти на себе тимчасове управління країною від імені Генріха V. Вони визнавали, що справа таїть у собі небезпеки, але запевняли, що слава моя від цього лише зросте і що я – єдина людина в усій Франції, хто може справитися з цією роллю – адже моє ім’я задовольняє всі партії. Завдання не з легких – за дві години зважитися прийняти корону! за дві години вигострити велику мамелюкську шаблю, куплену в Каїрі 1806 року! Втім, я не став довго роздумувати і сказав своїм гостям: «Панове, вам відомо, що я ніколи не схвалював цю затію, вважаючи її справжнісіньким божевіллям. Якби я зважився взяти в ній участь, я розділив би з вами небезпеки і не став би чекати вашої перемоги, щоб прийняти нагороду за ваші подвиги. Ви знаєте, що я по-справжньому люблю свободу, що ж до ватажків цієї змови, то їм, я переконаний, свобода не потрібна, і, перемігши, вони негайно почнуть правити країною за своїм свавіллям. Поки вони матимуть подібні наміри, вони не знайдуть у мені – та й ні в кому іншому – союзника; їхня перемога призвела б до найповнішої анархії, і чужоземці, скориставшись нашими чварами, поневолили б Францію. Тому я не можу прийняти ваших пропозицій. Я захоплений вашою самовідданістю, але сам вбачаю свій обов’язок в іншому. Я йду спати і закликаю вас наслідувати мій приклад; я дуже боюся, як би мені не довелося завтра вранці дізнатися про сумну долю, що спіткала ваших друзів».
Вечеря відбулася; господар будинку, що скликав гостей з відома поліції, знав, як учинити. Споглядальники гучно проголошували тости за здоров’я Генріха V; поліцейські, що негайно наспіли, схопили всіх змовників і в черговий раз перекинули чашу законної монархії. Роялістським Рінальдом виявився один швець з вулиці Сени, який отримав після липневих подій орден за хоробрість; за славу Генріха V він небезпечно поранив поліцейського, що був на службі у Луї– Філіпа, як раніше вбивав гвардійців, щоб вигнати з Франції цього самого Генріха V і двох старих королів.
У той самий час я отримав від пані герцогині Беррійської записку, де вона призначала мене членом таємного уряду, який вона заснувала як регентша. Я скористався цією обставиною, щоб написати принцесі такого листа:
«Пані,
З найвищою вдячністю дізнався я про довіру й пошану, яких Ви зволили мене сподобити; відданість моя наказує мені подвоїти старанність, продовжуючи, проте, відкрито виносити на суд Вашої Королівської Високості все, що я вважаю за істину.
Спочатку я торкнуся так званих змов, чутки про які, можливо, дійшли до Вашої Королівської Високості. Говорять, що вони були підстроєні або спровоковані поліцією. Не вдаючись у подробиці й залишаючи осторонь вирішення питання про те, наскільки будь-яка змова, буде вона справжня чи вдавана, варта осуду, обмежуся тим, що зауважу: ми, французи, вдачею дуже легковажні й одночасно дуже щирі, щоб досягти успіху в подібних справах. Чи не тому ось уже сорок років усі злочинні діяння такого роду незмінно закінчувалися невдачами? Немає видовища буденнішого, ніж француз, що хвалиться на людях своєю участю у змові; він вибовкує все до дрібниць, не виключаючи дня, місця і навіть години перевороту, шпигунові, якого має за однодумця; він говорить – та що там, кричить перехожим: «У нас аж сорок тисяч чоловік; у нас шістдесят тисяч патронів; вони зберігаються на такій-то вулиці, в такому-то будинку – отам, на розі!». А потому новоявлений Катіліна вирушає танцювати, грати і веселитися.
Довге життя судилося лише таємним товариствам, бо вони готують не змови, а революції; перш ніж змінити людей та обставини, вони прагнуть змінити доктрини, ідеї і звичаї; вони діють повільно, але правильно. Гласність думки зруйнує вплив таємних товариств; відтепер у Франції суспільна думка візьме на себе те, чим у менш освічених народів зайняті таємні конгрегації.
Західні й південні департаменти, чиє терпіння, як навмисне, виснажене свавіллям і насильством, зберігають той вірнопідданський дух, який вирізняв їх спрадавна, але ця половина Франції ніколи не піде на змову у вузькому розумінні слова; вони – просто воїни запасу. Це чудовий резерв легітимізму, але на роль авангарду вони категорично не підходять і ніколи не доб’ються успіху в наступальному бою. Цивілізація пішла дуже далеко вперед, щоб у наші дні могла вибухнути одна з тих грандіозних міжусобних воєн, що несли із собою порятунок і згубу в епохи більш побожні, але менш освічені.
Сьогодні Франція – не монархія, а республіка, втім, найгіршого напряму. Республіка ця виряджена в королівську тогу, що приймає удари на себе і відводить їх від уряду.
Крім того, якщо законна монархія – значна сила, то вибори, хай навіть уявні, сила не менш могутня, особливо в країні, де всім править марнославство; вибори тішать пристрасть істинно французьку – потяг до рівності.
Деспотизм уряду Луї-Філіпа і його раболіпство не знають межі; уряд Карла X ні про що подібне й не думав. Чому ж народ терпить ці зловживання? Тому, що йому легше знести беззаконня уряду, створеного ним самим, ніж суворі, але законні встанови, що не є справою його рук.
Сорок років знегод зламали навіть наймужніші душі; байдужість і егоїзм панують чи не в усіх головах; кожен хоче затаїтися, щоб уберегтися від небезпеки, зберегти накопичене, животіти у спокої. Крім того, будь-яка революція залишає по собі пам’ять в особі людей брудних, які закалять усе, до чого доторкнуться, подібно до того, як трупи, що залишаються на полі бою, отруюють повітря. Якби Генріх V міг перелетіти в Тюїльрі, нікого не потривоживши, нікому не завадивши, не зачепивши нічиїх інтересів, Реставрація була б не за горами; але якщо ради воцаріння Генріха треба буде не спати хоч би одну ніч, я не поручуся за щасливий кінець справи.
Липневі дні не дали користі народу, не вкрили славою армію, не сприяли розквіту словесності, мистецтва, торгівлі і промисловості. Держава була віддана на відкуп міністерській кліці і тому стану, що цінує власну юшку дорожче за вітчизну, власне господарство дорожче за суспільне добро; Вам, пані, з Вашої далечіні важко зрозуміти, що являють собою люди, що належать до партії так званої золотої середини; Вашій Королівській Високості треба уявити цілковиту відсутність величі в душі, благородства в серці, гідності в характері; уявити людей, що тужаться від усвідомлення власної важливості, трусяться над своїми посадами, схиблені на своїх грошах, готові перегризти горло будь-кому, хто заміриться на їхні пенсії, в які вони вчепилися намертво; за пенсії вони битимуться до останньої краплі крові, вони віддані пенсіям, як галли своїм мечам, лицарі – орифламі, гугеноти – білому плюмажу Генріха IV, наполеонівські солдати – триколірному прапору; вони спустять дух, лише коли вичерпається їхній запас клятв у вірності всім урядам на світі, коли вони вичавлять із себе останню присягу в обмін на останню посаду. Ці євнухи псевдозаконної монархії просторікують про незалежність, розстрілюючи громадян на вулицях і кидаючи письменників до в’язниць; вони затягують переможні гімни, виводячи війська з Бельгії за наказом англійського міністра, а з Анкони – за командою австрійського капрала. Влаштувавшись собі на втіху між в’язницею Сент-Пелажі і передпокоями європейських урядів, вони вихваляються свободою і плямують себе славою».
