Пилип Орлик - Коляда Ігор (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗
Для реалізації цієї мети Пилип Орлик пише «Маніфест до європейських урядів» і «Вивід прав України».
У своєму «Маніфесті», який датується 4 квітня (15.04 — за н. ст.) 1712 р., П. Орлик у лаконічній формі викладає історію українсько–московських взаємин, розпочинаючи з часів Б. Хмельницького й аж до українсько–шведських домовленостей, скріплених Карлом XII, та інформує європейських володарів про найголовніші причини, що спонукали його, гетьмана християнської України, піти на військово–дипломатичну спілку з ісламською Туреччиною: «Його високість [Ахмед III] запевнив нас, що не планує ні завоювати, ані включити Україну до своєї імперії, а прагне відновити цю державу згідно з її колишнім устроєм, з тим, щоб відгородити Оттоманську імперію від держави царя Московського, позаяк їхнє близьке сусідство стає причиною великих і кривавих війн: таким чином, якщо на перший погляд ми виглядаємо прибічниками оттоманських сил, із цього не мусить випливати, ніби ми з'єдналися з турками задля завоювання християн; ідеться лише про очікування часу, коли ми зможемо очолити всю козацьку армію, аби з поміччю Божою трудитися заради визволення нашої Вітчизни від ярма, під яким вона стогне вже стільки років.
Ми не можемо незворушно дивитись на страждання нашої коханої Вітчизни, бачити порушення її прав за стількома пунктами. Ми не будемо діяти, керуючись почуттям помсти, а навпаки, згідно із справедливістю та правом, що дозволяє кожному боронити свою власну справу та свою власну мету. Цим самим ознаймуємо, що на нас лежить вина за людську кров, яка може пролитися. При цьому, аби дати знати, що ми не зрікаємось добрих обов'язків християнських володарів, обумовлено у статті нашої угоди з королем Шведським, що, коли з поміччю Божою козацька нація буде відновлена у своїх правах, не буде нашої відмови щодо посередництва безсторонніх держав у справі усталення кордонів та справедливого розв'язання інших проблем, якщо такі виникнуть».
Улітку 1712 р. з–під пера П. Орлика з'являється нова важлива державотворча праця «Вивід прав України», яка послідовно обґрунтовує національно–державні права України перед європейськими урядами.
Тоді ж П. Орлик у контакті з французькою та шведською дипломатією повів енергійну акцію за розрив Прутського договору й за нову війну з московським царем. Цей рукопис готувався до друку (невідомо, чи був надрукований), щоб ознайомить європейських монархів з історією українського питання та його місцем у відносинах європейських країн. Ідея суверенної, вільної, єдиної й незалежної соборної України пронизує увесь зміст цього меморандуму.
У фактичній своїй частині виклад не завжди можна назвати вдалим, факти й дати нерідко переплутані. Адже писав П. Орлик, перебуваючи в еміграції, не маючи відповідних джерел і документів. Водночас цей твір за своєю загальною концепцією є видатним явищем у розвитку української державної ідеї. «Вивід прав України» слід вважати й першим узагальненням історичних подій в Україні:
«По довгій й кривавій війні вічної пам'яті найхоробріший гетьман Хмельницький визволив з–під польської кормиги пригнічену козацьку націю. Він?то утворив з України незалежне князівство і вдоволився титулом гетьмана Війська Запорозького. І син його перейняв це по нім у спадку, й Стани названого князівства по смерті його обирали далі своїх князів, і ніяка держава не присвоювала собі права противитися цьому. Україна залежала тільки під деяким оглядом від царів московських.
Не розводитимуся далі про історію України: моя ціль лише показати, що вона є вільним князівством і що Стани її вільно обирали гетьманів по своїй уподобі. Цей факт установлений і правда загальновідома, що козацька нація і Україна були вільними.
…Але найсильнішим і найнепереможнішим аргументом і доказом суверенности України є урочистий союзний договір, заключений між царем Олексієм Михайловичем з одного боку та гетьманом Хмельницьким і Станами України — з другого.
Трактат цей уложений в 1654 p. і підписаний уповноваженими представниками. Цей, такий урочистий і докладний трактат, названий вічним, повинен був, здавалося, назавжди установити спокій, вольності й лад на Україні. Це дійсно так і було б, якби цар так само сумлінно виконав би його, як у це вірили козаки. Вони передали московському війську свої твердині і злучили свої війська з царськими задля успіху загальної справи, але царські генерали, скориставшись з довір'я названої нації, хитрощами захопили велику кількість інших укріплень і потім почали командувати, мовби господарі, в цілій країні…»
Політичні ідеали Пилипа Орлика ґрунтувалися на принципах християнства, справедливості та гуманізму, мали прогресивний характер, відповідали принципам розвитку європейської цивілізації. У політичному відношенні ці ідеали апелювали до європейських держав, закликали їх не допустити московської експансії, що загрожувала європейській рівновазі:
«…Інтерес усіх європейських держав так зробити, щоб Україну звернено гетьманові Орликові, котрого вільно обирали й проголосили Стани України. Міжнародне право вимагає допомагати в крайніх випадках пригніченим громадянам; тим слушніше, справедливіше і в більшій згоді з обов'язком християнства й навіть гуманности причинитися до відбудування держав, пригнічених тому лише, що повірили в союз.
…Ті, що дбають про інтерес цілої Європи і кожної її держави зокрема, легко зрозуміють небезпеку для свободи Європи від такої агресивної держави. Вони можуть судити про це краще за мене не тільки з прикладів історії, але також завдяки глибокому досвідові й досконалій мудрості, котру мають про все, що відноситься до добра їх держав та інтересів Європи».
Безвідрадно тяжке перебування у Швеції (1714–1720)
Гетьман Пилип Орлик, зрозумівши, що подальше перебування на території Османської імперії, а саме у Бендерах, стало майже неможливим — як через матеріальну скруту, так і через побоювання за своє життя та життя своїх рідних. Томузкінця 1713 р. гетьман розпочинає підготовку до переїзду у Швецію. Про перебіг цієї підготовки та настрій самого гетьмана нам відомо з його листа до радника закордонної експедиції Швеції Мілєрна, датованого 27 листопада 1713 р. Так, у цьому посланні у поетичні формі Пилип Орлик порівнює свій від'їзд з Бендер «з виходом євреїв з Єгипту». Особливу любов він має до образів, узятих з життя моряків, і прирівнює себе до чоловіка, котрому буря розбила корабель: «Як моряк, котрого застануть в океані противні вітри, змучений тим виглядає ясної погоди і спокійного порту, так і я, мучений безнастанними нещастями, заведений у своїх надіях, очікував і очікую обіцяної втіхи від Його Королівської Величності».
У червні 1714 р. після від'їзду шведського короля Карла XII до Швеції майже тим самим шляхом у довготривалу подорож вирушив зі своєю родиною та найближчим оточенням гетьман Пилип Орлик. З полишенням Бендер уривався зв'язок гетьмана із батьківщиною; доводилося покинути і ту решту Війська Запорозького, яка вірно його підтримувала, але з об'єктивних обставин не могла вирушити у далеку еміграцію разом з ним. Запорожці здебільшого верталися на Січ під безпосередню татарську протекцію.
Разом із гетьманом П. Орликом Бендери покинули небіж І. Мазепи Андрій Войнаровський, брати Григорій, Іван і Панас Герцики, Федір Нахимовський, Федір Мирович, Клим Довгополий, Федір Третяк, священик Порфеній. Інші скористалися з царської амністії, щоб повернутися до Лівобережної України. Серед них були Горленко та Максимович. Із гетьманом їхала численна його родина: дружина Ганна, сини — Григорій, Михайло та Яків, дочки — Настя, Варвара й Марта (Марта і Яків народилися в Бендерах). Усього двір складався з 24 осіб.
Подорож української делегації передбачала шлях через Угорщину до Відня. З подорожніх листів П. Орлика ми довідуємося, яку матеріальну скруту терпів гетьманський двір під час мандрівки. У Відні, куди П. Орлик прибув на початку 1715 p., він дістав від шведського короля 1000 імперіалів; але цього було замало, бо в листі до Мілєрна, котрий одержав його в Штральзунді 23 січня (3 лютого за н. ст.), П. Орлик скаржиться, що йому бракує грошей на дорогу; він не має ні коней, ні повоза, але у Відні звернутися до незнайомих людей та взяти у них в борг гетьману не дозволяла власна гордість.
