Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна (читать книги регистрация TXT) 📗
Отак роздумуючи, Китичка устиг обчистити товаришевого рукава майже до плеча - i рукав забiлiв як снiг. Вичистивши плече, песик узявся за блискучий погон i чим ближче пiдступав до вуха свого друга, тим бiльше сяяли у нього очi.
- О Кадрилю, - нарештi зашепотiв друговi у вухо, - яку новину я тобi скажу!
- Що! - радiсно пожвавiшав друг. - Знайшлася планшетка?
- Нi... - знiяковiв Китичка.
- То що? - запитав Кадриль, усмiхнувшись iз спантеличеного виразу товариша. - Викладай усе, що маєш! - пiдiгнав по-дружньому, просто, як колись бiля вогнища.
Китичка знову з довiрою наблизився до вуха:
- Я про квiтку, про велику квiтку.
- Чи не про ту, яка мене пiдняла до самого корабля? - уточнив Кадриль.
- Так, друже, саме про неї. Ти ще не знаєш, що вона врятувала тебе... тебе врятувала... - заговорившись, песик не вiдчув, як вiн кiнцем шланга ткнув товаришевi за комiр - ...але пожертвувала...
- Обережнiше, - буркнув Кадриль, - менi коле в шию.
- Пробач, - песик перекинув шланг на спину пiджака. - Квiтка тебе врятувала, у неї стебло потоншало... так потоншало, що... - шланг пилососа ненароком перескочив до вуха Кадриля.
- Я й сам знаю, що потоншало, - сказав начальник, вiдштовхнувши шланг геть вiд себе.
- Але ти... ти не знаєш, що воно потоншало, що... зробилося, як нитка, тоненька нитка...
Китичка сподiвався, що ця iсторiя у нього вийде набагато доладнiше. Пилосос гув, вiн водив увесь час шлангом, важко було послiдовно говорити, слова заплiталися, i вiн не тiльки не наближався, а навiть вiддалявся вiд сутi. Ах, там, бiля вогнища, у затишнiй шапцi, вiн би все виклав одним подихом, а тут...
- ...i тому... тому цвiт вiдломився i впав на землю, - насилу закiнчив песик.
- Звiдки ти знаєш? - недовiрливо набурмосився начальник.
- Менi сказала Ейнора, а Ейнорi - пiлот.
- Оце тобi! Пiлот каже Ейнорi, а менi - нi слова. Дивно.
- Але хiба важливо, що дивно, - притулився йому до вуха песик. Важливо _суть_.
- Що ти сказав? - недочув начальник, бо iз шланга гуло йому над самим вухом.
- Кажу, що неважливо те, що дивно... важливо, що квiтка спасла тебе, а сама загинула, i тому ти лишився її боржником. Так, боржником i навiть сам не знаєш... i що iз попелу... знову живий... живий птах... - важко пiдбирав пiдходящi слова песик i при цьому знову ткнув кiнцем шланга начальниковi у саме вухо.
- Ой!.. - крикнув Кадриль. - Ти що, ошалiв! Останнє вухо вириваєш!
- Про... про... ба... - заїкаючись промимрив песик i зачепив за герб на шапцi.
- I герба не виривай, - штовхав песика вiд себе Кадриль. - Геть!
- ...ба... ба... - Розгубившись, песик повернув шланга на себе i вiдiрвав з носика половину пластиру.
- I я прошу пробачення, - втрутилася референтка, - але бiльше я спокiйно не можу дивитися, як фiзично калiчать нашого начальника!..
- Ого! - з насмiшкою сказала Ейнора.
- Як можна, - не вгамовувалась i далi референтна, - так фамiльярно поводитися, не вiдчувати дистанцiї! Фi!
- Зауваження зовсiм справедливе, - пiдтвердив начальник. - Ти, Китичко, останнiм часом зробився дуже фамiльярним!
- Але я не знаю, що таке фамiльярнiсть, - жалiбно сказав Китичка, нарештi опустивши шланг пилососа на пiдлогу.
- Якщо не знаєш, то поцiкався у моєї референтки, - пояснив начальник.
- Ого! - ще голоснiше пирхнула Ейнора.
- Але, - мирно сказав песик своєму друговi, - ти... ви знаєте, що я лише про квiтку... про борг...
- Свої борги я сам знаю, - ще бiльш офiцiйно вiдрубав начальник.
- А от i не знаєш! - раптом став на дибки Китичка, - i не кажи!
- Мандрiвнику Китичко, - виразно сказав начальник, - ви зчиняєте на кораблi хаос! - Вiн хутко вимкнув пилосос. - Час вам знати своє мiсце.
- Якщо так, - зашепотiв песик, - то я тобi нiколи не докажу до кiнця пiсеньки. Не будеш знати, що сказав крокодил...
- Подумаєш! Крокодил! - презирливо скривився начальник. - Менi зараз важливiше орiєнтир, а не якийсь там крокодил!.. I взагалi, мандрiвнику Китичко, наказую вiдступити вiд мого пульта, це вам не лiс i не шапка! Геть! - i вiн стукнув по столику.
- Якщо так, - раптом хриплим голосом вимовив Китичка, - то вiддай менi скарб... Знай, я вже не хочу мати з тобою спiльну кишеньку!
- Ну й налякав! - ощирився начальник - У своєму унiформному пiджаку я маю справжню таємну кишеню. - Вiн розпахнув поли пiджака, показуючи шовкову внутрiшню кишеню, i ще й лапу в неї всунув. Раптом щоки у нього вiд усмiшки поширшали: iз кишенi вiн витяг запасного мiдного гудзика! - Тепер жодного не бракуватиме, - зрадiв вiн.
- Все одно вiддай, - ще раз сказав песик, мiцно стиснувши писок з одвислим пластирем.
- Бери... бери, - вiдстебнувши шпильку, начальник витяг зламаний ножик. - Дуже вiн менi потрiбен, коли в мене є справжнiй фiнський! I справжнiй револьвер.
- Все... все вiддай, - вимагав Китичка.
- Ось ще, - простягнув обгортку цукерки.
- Олi... вця!
- Бери, бери цi скарби iз смiтника! - зневажливо жбурнув начальник i олiвця. - Я вiддав би тобi i коробочку з сiрниками, але ти спалив її разом з усiєю планетою!
- Тверезi, об'єктивнi слова! - пiдтримала його референтка.
- Яка пiдлiсть! - вигукнула Ейнора. - Китичко, друже, не слухай!.. Вони тiльки дратують тебе!.. Китичко!
Та Китичка мов i не чув її.
- А бли... блискавки? - запитав песик колишнього свого друга, а тепер начальника.
- Iскри пiлот навмисне викресав, щоб тебе заспокоїти! - вiдрубав Кадриль. - Чому жодна iскра не вилетiла, коли ми їздили всюдиходом?
У Китички писок неначе скам'янiв, лапа вiдпустила пiдлокiтник начальникового крiсла, i вiн був би злетiв до стелi, якби Твiнас не схопив його за ногу й силомiць не посадив у крiсло й не прив'язав захисним поясом. Песик так i сидiв, стискуючи в однiй руцi ножик, а в другiй - олiвець та обгортку з цукерки, на якiй був намальований хвiст бiлочки, а очi його дивилися на стiну корабля, але нiчого не бачили. Кадриль вiдчув, що вколов товариша в самiсiньке серце, i вже ладен був просити пробачення, але його притримав захисний пояс; поки вiн одстiбував його, то встиг тверезо подумати: "Начальниковi не личить стрибати, як горобцевi. Ще встигну вибачитись. Або звелю референтцi, щоб сказала йому кiлька заспокiйливих слiв".
А тим часом ще пролунало запитання пiлота:
- Начальнику, накажете сiсти на попутнiй планетi а чи летiти далi?
- Наказую летiти далi! - не вагаючись, вiдповiв начальник.
- Авторитет у нашого начальника так вирiс, що з ним рахується навiть пiлот! - уголос визнала референтка Легарiя.
Кадриль кивнув головою, витяг записну книжечку, олiвця i з солiдним виглядом почав черкати на паперi. Як чудово звучить: авторитет вирiс!.. Авторитет! Що не кажи, а ученi слова справляють значно серйознiше враження, нiж простi слiвця. От хоч би "орiєнтир" або "фiксувати"... Кадриль без помилок повторив цi слова знову. Який успiх, тобто... тобто... прогрес!.. Та незважаючи на все, в те мiсце, де була до цього часу таємнича кишенька, йому наче ялинковою шпилькою кольнуло... Кольнуло i вщухло. Вiн одчинив шухлядку i побачив там планшетку: виявилось, що сам її туди поклав i забув...
ОК
Рукав начальникової унiформи, який був далi вiд вуха, так i лишився невичищений, весь сiрiв вiд пилу.
- Начальнику, - пробасив Твiнас, - дозволь менi закiнчити роботу, яку розпочав Китичка.
Начальник в знак згоди кивнув головою, i пiнгвiн незграбно вилiз iз крiсла, схопився за шланг пилососа i, пихкаючи, пiдступив до начальника.
Мандрiвникiв дуже здивувала така поведiнка сищика-мовчуна, а для референтки то була просто головоломка: чи не мав на метi хитрун стати у начальника радником або його помiчником? Адже зараз така ситуацiя, що навiть сам пiлот корабля слухається начальникових наказiв!.. "Фi, який пiдлабузник!" - сердито блимнула на свого суперника Легарiя.
