Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Гольц-Баумерт Герхард (бесплатные онлайн книги читаем полные версии TXT) 📗

Тато уважно подивився на мене, потiм звелiв мамi принести ложку i подивився менi в рот.

-- Все гаразд, -- сказав вiн. -- Горло болить?

Я похитав головою. Все одно правда випливла на поверхню.

-- Послухай, -- тихо сказав тато мамi, -- у хлопця легенька нежить, таку дуже просто пiдхопити за цiєї погоди, а ти закутала його, мов тяжкохворого.

Я не на жарт розiчхався i дав волю усiм дзвонам у своїй головi. З очей у мене струмками потекли сльози. А тато навiть не глянув на мене.

-- Температури нема, горло не болить, отже не зачиняй його у квартирi. На свiжому повiтрi все швидше минеться.

-- Я ж його не зачиняю. Вiн сам лiг. А попередити хворобу легше, нiж вилiкувати.

Я помiтив, що мама сердиться -- мабуть, тому, що не може переконати тата.

-- Простудi найкраще запобiгти на свiжому повiтрi, -- стояв на своєму тато.

-- Вiд того вiн ще дужче захворiє. Не в кожного ж такий мiцний органiзм, як у тебе, -- не здавалася мама.

А тато знову:

-- Альфонс мiй син, для нього нежить -- наймiзернiша дрiбниця. Правда ж, Альфi?

Що менi було сказати? Я вiдповiв:

-- Нi, для мене це просто дрiбниця.

-- Не збивай хлопця з пантелику. Хай вiн полежить i вилiкується, -- ще дужче розсердилася мама.

-- Якщо нема хвороби, то нiчого й лiкувати. Нi температури, анi болю в горлi...

За вечерею всi ми якось принишкли. А я залюбки виїв аж двi тарiлки рисового бульйону, зовсiм забувши про свою нежить. Перед сном i наступного ранку менi ставили термометр. Обидва рази було тридцять шiсть i вiсiм десятих. Довелося йти до школи. Менi не хотiлось, але тато суворо сказав:

-- Альфонс не хворий, а обов'язок є обов'язок.

Отак нежить пiдвела мене -- довелося йти на контрольну.

Пан Фiлькендорф диктував задачi, а я сидiв собi, понуро втупившись в зошит. Побачивши, що я нiчого не роблю, пан Фiлькендорф здивувався i спитав, чи я вже розв'язав усi задачi. А я й не починав, бо не пiдготувався.

-- Цiттербаке, не розумiю тебе. Ти ж мав досить часу, щоб пiдготуватися, -- сказав вiн.

Замiсть вiдповiдi я чхнув так, що аж сльози бризнули на папiр i розвезлося написане.

Був чудовий сонячний день, а я чхав, i все приказував:

-- Тiльки тихiше, нежить, не зраджуй мене!

Увечерi тато спроквола зайшов до кiмнати. Замiсть привiтання вiн гучно чхнув:

-- У мене страшенна нежить, -- сказав вiн i протер хустинкою очi. -- Болить голова, нiби от-от розпадеться.

Тато навiть не помiтив, що за вечерю я з'їв тiльки половину омлету. Я взагалi не полюбляю омлету, й тато завжди стежить, щоб я з'їдав усе до крихти. Пiсля вечерi вiн лiг на канапу.

Я запропонував:

-- Давай прогуляемося, тату. Воно ж добре при нежитi -- на свiжому повiтрi вiдразу стає легше.

Тато тiльки махнув рукою i затулився газетою. Мама розхвилювалася:

-- Тiльки не захворiй, Паулю. Так погано, коли ти хворiєш.

-- Облиш мене, -- простогнав тато, ковтаючи таблетки, якi я не встиг попити.

Я принiс термометр, але тато не схотiв мiряти температуру i сказав, щоб я не турбував його такими дурницями. Зрештою, вiн усе-таки помiряв температуру. Термометр показував тридцять сiм, точно на червонiй рисцi.

-- Завжди у мене тридцять шiсть, а тридцять сiм -- це вже висока температура, -- буркнув вiн i знову затулився газетою.

Потiм вiн одяг вовнянi шкарпетки i закутав собi шию хусткою.

-- У тебе й горло болить? -- запитала мама.

Тато буркнув iз-за своєї газети:

-- Нi, але якось неприємно у ротi.

-- У мене теж! -- вигукнув я. -- Це вiд омлету.

Мама розсердилась. Ох, який це був довгий вечiр! Ми, чоловiки, лежали зайнятi нежиттю i наввипередки чхали. Коли говорити вiдверто, то тато чхав i стогнав бiльше, нiж я. Навiть увi снi я чув, як вiн чхає. Вранцi я зустрiв тата, коли вiн виходив iз ванни.

-- Пiдеш сьогоднi на роботу? -- запитав я. Тато стояв перед дзеркалом i розглядав своє горло.

-- Мушу йти, Альфонсе, -- буркнув тато. -- Хоч у мене гуде в головi, мов у цеху, але обов'язок є обов'язок. На мене чекає бригада.

-- Теж писатимеш контрольну з арифметики? -- поцiкавився я.

-- Верзеш казна-що, -- здвигнув плечима тато, ковтаючи таблетку.

-- Еге ж, -- сказав я, i менi захотiлось якнайшвидше стати дорослим. Тодi легше буде терпiти нежить. I нiяких тобi контрольних з арифметики.

Як я зробив iз праски ракету

Це було за день до Нового року. Тато запросив у гостi всю свою бригаду. Вiн сидiв i мiркував, як приготувати крюшон[*]. Мама теж була заклопотана. Вона не знала, що їй одягти. [* Крюшон -- сумiш вина з ромом чи коньяком, готується iз свiжими фруктами.]

-- Як ти гадаєш, що менi краще вдягти: довге чорне плаття чи коротке темно-блакитне? -- звернулася вона до тата.

Тато не мав часу на марнi розмови. Вiн тiльки промимрив:

-- Так, так, одягайся вже... Цукор, ананаси, а тодi поставити в холодильник...

Я знiчев'я сортував фейєрверки, якi збирався запалити ввечерi.

Мама щось прасувала на кухнi. Раптом вона почала проклинати праску. Тодi пiдiйшла до тата, що все ще роздумував над своїм крюшоном.

-- Паулю, зiпсувалася праска. Що робити? Я ж не одягну плаття...

Але тато був зайнятий своїм:

-- Крюшон смачний...

-- Крюшон, крюшон! Менi треба попрасувати чорне плаття! -- не витримала мама.

Тато порадив:

-- Однеси до майстернi. Там її полагодять. Пiсля ананасiв вино...

Менi було невтямки, чого це мама не може обiйтися без плаття.

Я зайшов на кухню. Мама зiтхала:

-- Буде гарне свято. Прийдуть татовi товаришi, а я не зможу одягти плаття.

-- У тебе ж є лижнi штани! -- сказав я.

-- Лижнi штани! Таке вигадаєш. Альфi! Менi треба плаття.

Мама була невтiшна, хоча у неї в шафi висiло чимало платтiв.

-- Гаразд, -- подумавши, сказав я. -- Давай праску, несу її.

-- Велике спасибi, Альфi, але вже не треба. Завтра переддень Нового року i праску не встигнуть полагодити.

Раптом у мене виникла iдея.

-- Заспокойся, мамо. Я полагоджу праску сам. Гаррi, наш пiонервожатий, завжди говорить: "Кожен повинен умiти все робити сам".

Мама не дуже довiряла менi. Вона звернулася до тата:

-- Послухай, Альфi хоче полагодити праску. Як ти гадаєш, вiн зумiє?

Певно, тато не дочув, що сказала мама.

-- Так, так. Тiльки дайте менi нарештi спокiй. На п'ять пляшок вина три пляшки шампанського...

Мама дала менi праску, i я зачинився у своїй кiмнатi. Викрутив кiлька шурупiв i здивувався, коли побачив, що там усерединi. Досi я мав справу тiльки з кубиками та металевим конструктором. У порiвняннi з ними праска видалася менi дуже складною. Я покрутив викруткою тут i там. Потiм добряче струснув праску i насамкiнець зiгнув кiлька якихось дротинок. Коли все знову позакручував, то лишилося кiлька зайвих шурупiв, але праска була як праска. Я ввiмкнув штепселя в розетку. I зробив це дуже обережно. Ви ж знаєте, з електрикою не жартують. У прасцi щось зашипiло. Я зрадiв i вже хотiв побiгти до мами й сказати: "Все гаразд. Було маленьке пошкодження. Уже полагодив".