Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке) - Крюс Джеймс (книги читать бесплатно без регистрации TXT) 📗
Тодi загвинтив пляшечку й сховав у глибоку кишеню.
У мене трошки запаморочилось у головi, бо десятирiчнi хлопцi не звикли до мiцного рому. Менi здавалося, що стiни токарнi хитаються i я чую, як цокає в деревi шашiль. Та й Шкiряна Лiзбет заусмiхалась так дивно, наче китайська iмператриця, а прадiдусь, що спирався рукою на її плече, був наче китайський iмператор.
-- Це фантазiя чи дiйснiсть? -- прошепотiв я.
-- I те, й те, -- вiдповiв голос, не знати чий: Шкiряної Лiзбет чи прадiдуся.
На щастя, у нього в кишенi були кавовi зернята. Вiн дав менi жменьку, i я жував їх доти, поки стiни перестали хитатись, а шашiль -цокотiти. I усмiхненi губи, Шкiряної Лiзбет знову стали поважною вузенькою щiлинкою, а з китайського iмператора зробився мiй любий старий прадiдусь, що повiв мене через вулицю обiдати.
На обiд була камбала з картопляним салатом, i ми виявили горiшнiй бабусi честь, пообiдавши мовчки й урочисто.
Пiсля їжi прадiдусь лiг заснути, а я допомiг бабусi готуватися до свята. Позносив до вiтальнi всi стiльцi, якi були в домi, удвох з бабусею зсунув три столи лiтерою П, розставив на дамастових скатерках букети, прикрасив стiлець прадiдуся "заячим холодком", намалював барвистi картки для кожного гостя й розiклав їх за бабусиною вказiвкою на столах.
Коли о другiй годинi прийшли з гаванi моряки, їх нагодували в кухнi й послали до своїх комiрчин переодягатися. Мiй горiшнiй дiдусь гiрко нарiкав, бо не любив розлучатися з зеленою курткою. Але накази горiшньої бабусi були незаперечнi. Рiвно о четвертiй усi гостi зiбрались коло дверей. На нашому островi така точнiсть -- звичайна рiч, бо нiхто не живе далi, як за десять хвилин ходу однi вiд одних. Горiшня бабуся зразу роздiлила гостей на два гурти, i жiнок з якимсь таємничим шепотом вiдведено на кухню. Нам, чоловiкам, дозволено урочистою процесiєю вступити до вiтальнi.
Ми всi були в темно-синiх костюмах iз товстого англiйського сукна. Мiй друг Геннiнг та я мусили надiти незручнi довгi штани. Жоден iз нас, чоловiкiв, не почував себе зручно в товстiй святочнiй унiформi, i, як тiльки за нами зачинилися дверi, ми поскидали пiджаки й повiшали їх як попало на спинках стiльцiв.
Коли жiнки нарештi ввiйшли з тортами та кексами, вони зняли гнiвний крик.
-- Що це за вигляд? -- закричала моя мама й сплеснула долонями над головою.
-- Наче в цирку, -- сказала долiшня бабуся.
А горiшня пробурчала:
-- Содом i Гоморра!
А потiм гостро наказала всiм понадiвати пiджаки, i ми, зiтхаючи, поквапне виконали наказ.
Настав час жiнкам командувати. Всi, як годиться, посiдали на свої мiсця. Гарненько роздiлили кекси, торти, чашки, i ось уже вийшов прадiдусь i сiв помiж горiшньою бабусею та Президентовою Хельгою. Його примусили розгортати запакованi подарунки, i вiн при тому примовляв у риму. Вiн казав:
Ох, який же гарний, хвацький
Цей новий кашкет моряцький
З краму синього цупкого!
Щиро дякую за нього.
Або:
I за шарф вам щира дяка,
Дiбрано його зi смаком.
Хоч у будень, хоч у свято
Можна буде пов'язати.
Мого тата дуже спантеличила ця прадiдусева спритнiсть у римуваннi.
-- Це майже як корисне ремесло, -- сказав вiн, i то була велика похвала, бо кориснi ремесла вiн ставив над будь-який талант.
Пiсля розгортання подарункiв настала найважливiша частина свята -поїдання тортiв та кексiв. Мiй друг Геннiнг i я виявили надзвичайну силу: з'їли обидва по два шматки торта з масляним кремом, по двi скибки полуничного, по три скибки здобного кексу й по однiй кексу з горiхами. Це був рекорд iменинних бенкетiв.
На щастя, прадiдусь не звернув уваги на нашi подвиги в споживаннi печива. А то неодмiнно склав би ущипливого вiршика про рiзницю мiж людьми й вовками.
Великий бенкет тривав добрячих двi години. Багато їли, багато говорили, пили багато кави. Але весь цей час горiшня бабуся й словом не прохопилася про обiцяний великий iменинний сюрприз. Я кiлька разiв нишком моргав їй. Але вона нiби нiчого не помiчала.
А як надворi почало смеркати й увiмкнули свiтло, вона виступила зi своїм сюрпризом.
Вона гукнула:
-- Шановнi дами, можна починати!
Тодi вiдкрилися п'ять сумочок, п'ятдесят спритних жiночих пальцiв вийняли бiлi-бiлi сувоїки паперу, перев'язанi червоними стьожечками, i, на подив чоловiкам, почався вечiр декламацiї наших вiршiв, якi старанно переписала й зiбрала горiшня бабуся. Моя мама дуже кумедно прочитала мою "Жiночу абетку". Панi Зiнгер, яку всi називають Президентовою Софi, з жахливою дикцiєю прочитала вiрша про розумну панi Януцiс. Долiшня бабуся -- два вiршi, якi ми написали у неї на горищi, на дошках iз розiбраного лiжка. Але найбiльшим сюрпризом були два вiршi, якi горiшня бабуся склала сама.
Нашi моряки з подиву отетерiли, коли пересвiдчилися, що наша статечна, роботяща, порядна горiшня бабуся вiршує. Прадiдусь слухав, розкривши рота, i навiть забув його закрити, дослухавши, -- так зчудували його обидва вiршi.
Перший -- справжнiй абетковий вiрш. Ось вiн:
Повчальна абетка
А, Бе, Ве, Ге, Де -
Що до добра нас веде?
Рано вставати,
Не байдикувати,
А, Бе, Ве, Ге, Де -
Це до добра нас веде.
Е, Є, Же, Зе, Й, I -
Порядки у нас такi:
Не йди гуляти, поки
Не вивчиш всi уроки.
Е, Є, Же, Зе, Й, I -
Порядки у нас такi.
Ї, Йот, Ка, Ел, Ем -
Яка натура в нiкчем?
Ледачi вони й дурнi,
Неначе трухлявi пнi.
Ї, Йот, Ка, Ел, Ем -
Така натура в нiкчем.
Ен, О, Пе, Ер, Ес, Те -
Хто здоровим росте?
Той, хто рухатись любить,
Митись i чистить зуби,
Ен, О, Пе, Ер, Ес, Те -
Той здоровим росте.
У, Еф, Ха, Це, Ча -
Чого нас книжка навча?
Чесно й порядно жити,
Рiдний свiй край любити,
У, Еф, Ха, Це, Ча -
Цього нас книжка навча.
Ша, Ща, Ю, Я -
Яка порада моя?
Вiрша цього прочитай
I добре запам'ятай.
Ша, Ща, Ю, Я -
Така порада моя.
-- О господи, Маргарето! -- сказала долiшня бабуся горiшнiй. -- У тобi є таємнi глибини!
-- Гм-м-м... -- гмукнув прадiдусь, закрив рота й сказав: -Неймовiрно, Маргарето! Це ж справжнiсiнький абетковий вiрш, та ще й гарний!
Горiшня бабуся натiшилась похвалами та подивом, а тодi оголосила:
-- Тихше! Я склала ще одного вiрша.
-- Абеткового? -- спитав я.
-- Атож, абеткового!
I справдi -- вона прочитала ще одного власного вiрша. I навiть з дуже гарною дикцiєю. Ось вiн:
