Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке) - Крюс Джеймс (книги читать бесплатно без регистрации TXT) 📗

Джеймс КРЮС

МIЙ ПРАДIДУСЬ I Я,

або ж

ВЕЛИКИЙ ХЛОПЧАК I МАЛИЙ ХЛОПЧАК

Вельми повчальнi й кориснi пригоди,

розказанi Шкiрянiй Лизбет

у рибальськiй коморi на островi Гельголандi,

прикрашенi вiршами мого дiдуся i моїми

i старанно викладенi на паперi для дiтей будь-якого вiку

______________________________________________________________________

Автор цих двох повiстей -- видатний дитячий письменник iз ФРН, лауреат Мiжнародної премiї iм. Г.К.Андерсена. Його юний герой на прiзвисько Хлопчак, спiлкуючись iз прадiдусем, пiзнає багатство i складнiсть навколишнього свiту. ______________________________________________________________________

Переклад з нiмецької Лiсняка Юрiя Яковича

ЗМIСТ

ДЕНЬ ПЕРШИЙ

Кульгавий Йонатан

Жiноча абетка

Чоловiча абетка

"Сi" та "Йо", або Чудовi днi Неаполя

Розумна панi Януцiс

ДЕНЬ ДРУГИЙ

Байбачок Максик

Глофпофтамп!

Абетка звiрiв

Морська яхта

ДЕНЬ ТРЕТIЙ

Старе дерево в далекiй долинi

Долина Сiмземель

Хить-хить-хатки

Цiсар Целестiн

Химерний шпак

ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ

Веселий капiтан порту

Хатка мишенятка

Стоножич i жук-скарабей

Чаклун Корiлло

ДЕНЬ П'ЯТИЙ

Оповiдка про трьох оповiдачiв

Замок Десьтак

Королiвство Нiде

ДЕНЬ ШОСТИЙ

Прiзвиська пана Зiнгера

Старий дивак

Жук-поет

ДЕНЬ СЬОМИЙ

Павiльйон iз порцеляни

Повчальна абетка

Лiсова абетка

Прадiдусева абетка ______________________________________________________________________

ДЕНЬ ПЕРШИЙ,

у який я познайомлю вас iз своїми сестричками Аннекен

та Йоганнекен, горiшньою бабусею, прадiдусем та собою.

Цього дня показано, як складаються абетковi вiршi,

й наведено два приклади.

Висловлено також кориснi вiдомостi про абетку,

про те, як ми говоримо, та про швидку допомогу

зламаному пiдборовi.

Мiй прадiдусь був дуже розумний. Доживши до шiстдесяти п'яти рокiв, вiн витяг на берег човна й вершi, якими все життя ловив морських ракiв-омарiв, i заходився майструвати. Вiн майстрував для дiтей дзиги й вiршi, а це, погодьтеся, дуже розумне дiло.

Коли менi було десять рокiв, прадiдусевi було вже вiсiмдесят чотири. Але вiн iще майстрував -- правда, частiше вiршi, нiж дзиги.

Жив вiн на островi Гельголандi, нагорi, у своєї дочки, а моєї бабусi. Я називав її горiшньою бабусею, бо дiм її стояв високо, на скелях Гельголанду.

Другу свою бабусю, що жила внизу, на березi бiля пiднiжжя скель, я називав долiшньою бабусею, але про неї мова буде згодом. Зараз я розповiдатиму про горiшню бабусю, що в неї жив прадiдусь. Вони мали свiй будинок на Трафальгарськiй вулицi, нагорi. Але прадiдусь майже щодня з ранку до вечора порався в рибальськiй коморi, що стояла навпроти будинку по другий бiк вулицi. Я навiдував його там, коли тiльки мiг. Ми майстрували вдвох, але не дзиги, а вiршi..

Якось мої сестрички Аннекен i Йоганнекен захворiли на кiр. Звiсно, це прикра хвороба, але температура в них швидко спала, нiчого не болiло, i вони були навiть радi, що хворiють. До школи ходити не треба, можна цiлий день гратись у ляльки, а до того ж iще й сусiди та родичi приносять усякi ласощi.

Та найбiльшу вигоду з того кору мав я. Адже це заразна хвороба, тож мене вирядили геть iз дому. Послали на Трафальгарську вулицю до горiшньої бабусi та прадiдуся.

-- Здоров, Хлопчак! -- гукнув прадiдусь, коли я прийшов з усiм своїм манаттям. -- Що, хочеш помiняти судно?

-- Так, капiтане! -- вiдповiв я й пiднiс лiву руку до плетеної шапочки. Хлопчак, або Хлопчачок, -- це так мене прозивають.

-- Салютують правою рукою, -- сказав прадiдусь. -- Крiм того, я не капiтан. Капiтан стоїть онде на дверях! -- i показав на горiшню бабусю, але та тiльки невдоволено похитала головою й буркнула: "Казна-що".

Моя горiшня бабуся, що жила нагорi, на скелях острова, була дуже поважна жiнка. А вiдколи її чоловiк, мiй дiд, купив справжнього катера з мотором i почав плавати на ньому з острова до материка й назад, вона стала ще поважнiша.

-- Той катер скоро нас iз торбами пустить, -- сказала вона, коли ми якось по обiдi сидiли в кухнi. -- Досi, поки мали тiльки шлюпку, щороку вистачало мотка мотузки, кiлькох дощок, двох вiдер фарби та латки-другої на вiтрило. А тепер стiльки всього треба, господи, щомiсяця витрачаємо цiлий капiтал!

-- Зате ж i заробляємо вп'ятеро бiльше, -- засмiявся прадiдусь.

-- Заробляємо? -- закричала горiшня бабуся. -- Ти це називаєш заробляти? Та я кожну марку, що вiн приносить, мушу зразу потратити на харчi! Цiкаво менi знати, хто їх поїдає на катерi, отi гори провiзiї! Ними б можна прогодувати сiмдесятьох сiмох голодних домовикiв!

-- Ой лихо, -- шепнув менi прадiдусь. -- Як вона почала про домовикiв, то не змовкне до страшного суду. Тiкаймо!

Вiн пiдвiвся й сказав:

-- Я йду до майстернi, Маргарето, i малого вiзьму з собою.

-- Авжеж, хочете вшитись i зоставити мене саму з моїми клопотами! -- вигукнула бабуся. -- Чисто по-чоловiчому! I хлопця до цього привчаєте, щоб iз нього виросло таке саме ледащо, як i ви.

Я нiколи не втручався в суперечки старших. Я тiльки сказав: "Бувайте, бабусю!" -- i вслiд за прадiдусем вислизнув iз кухнi.

-- Коли захочете кави з гарячими булочками, вертайтесь о четвертiй!-- пролунало нам навздогiн. -- Бо я до ваших Содома й Гоморри анi ногою!

-- А що таке Содом i Гоморра?

-- То були такi двоє мiст, де весь час панував розгардiяш. Про це можна прочитати в бiблiї.

-- А чого це бабуся раптом згадала тi Содом i Гоморру? -допитувався я.

-- Та то ж вона мою майстерню так називає. Ну, надягай шапку. Зараз пiдемо через вулицю.

На островi завжди вiяв вiтер, а в Трафальгарську вулицю вiн удирався просто з моря. Восени, коли над островом завивали пiвнiчно-схiднi вiтри, на вулицях так дуло, що малому хлопцевi, як-от я, можна було зiпертись на вiтер, мов на стiну, i не впасти.

Правда, того дня -- хоча вже був кiнець вересня -- погода була непогана. Та все ж поки я, ступнувши чотири кроки, перетнув вулицю й разом iз прадiдусем увiйшов до рибальської комори, щоки мої вiд вiтру встигли почервонiти.

Я зразу кинувся до драбини й подерся нагору, до прадiдусевої майстернi, де стояла токарня. Але прадiдусь гукнув:

-- Назад, Хлопчак! Ми будемо внизу.

-- Та я тiльки вiзьму одну чи двi дзиги -- погратись! -- вiдповiв я й подерся драбиною далi.