Суперклей Христофора Тюлькина, або 'Вас викрито - здавайтесь!' (на украинском языке) - Костецкий Анатолий (читать полную версию книги txt) 📗

Цiлую в носик.

Твоя тiтонька.

Шифром Яким Якович володiв не гiрше вiд самого суперагента, тож невдовзi йому вдалося прочитати:

Суперагент Z-003!

Якщо дiстанеш клей, чекай пiдвищення в посадi.

Дiй обережно.

Твiй шеф.

"Хо-хо! -- посмiхнувся подумки лейтенант. -- Так уже й дiстав! Зачекай трошки, i сам зловишся разом з клеєм!" Вiн скатав папiрець у кульку, засунув його в горобине черевце i пiдкинув пташину вгору.

Роздiл восьмий

ДОКАЗIВ НЕМА...

Христофор iз Васьком, шукаючи Бевзя, оббiгали все мiстечко, але той як у воду впав.

-- А ти певен, що клей i справдi небезпечний? -- засумнiвався Васько, коли хлопцi повернулися до нього додому, вирiшивши почекати, коли Бевзь i його дружочки зберуться на шкiльному майданчику.

-- Питаєш! -- хмикнув Христофор. -- Адже Бевзь зовсiм не вмiє ним користуватися! Вiн, якщо сам не постраждає, то комусь шкоди наробить. Варто розлити хоч крапелиночку -- i хтозна-що трапиться. Вiн не зовсiм висихає, якщо до нього не притулити якийсь iнший предмет.

-- Ну й що? -- Васьковi здавалося, що ця властивiсть клею не таїть нiякої небезпеки.

-- А те, що коли, примiром, на клей раптом наступить хоча б собака чи курка, то вiдразу прилипне -- i назавжди! Тодi хоч ногу вiдривай!

"Щось не дуже вiриться!" -- подумав Васько, та вголос нiчого не сказав.

Нарештi пробило три години. У цей час Бевзева компанiя збиралася на майданчику, i хлопцi поспiшили до школи.

Ще здалеку вони побачили, що прийшли вчасно. На гiмнастичнiй колодi, вкопанiй у землю, сидiли двоє здорованiв, недбало смоктали цигарки й про щось балакали. Бевзя поки що не було.

-- Давай заховаємося в кущах i почекаємо Бевзя, -- запропонував Христофор, i вони з Васьком тихцем пролiзли в чагарник, що рiс метрiв за п'ять вiд колоди, за спинами здорованiв.

-- Слухай! -- раптом прошепотiв Христофоровi на вухо Васько. -Вони, здається, про Бевзя балакають.

Хлопцi затамували подих, нашорошили вуха -- i недаремно, бо почули ось що.

-- I де це Бевзь валандається! -- невдоволено мовив один.

-- Його за смертю посилати! -- кинув другий.

-- А здорово ми його тодi пiддурили!

-- Еге ж, краще не вигадаєш!

-- Пам'ятаєш, як ми йому коробку з-пiд приймача пiдкинули? Го-го-го!

-- Ги-ги-ги! Авжеж, пам'ятаю!

-- А вона ж... Го-го-го!

-- Порожнiсiнька! Ги-ги-ги! Здоровила схопилися за животи, ледь не падаючи з колоди.

-- Це все я придумав, -- похвалився один.

-- А я деталi дiстав, -- додав другий.

-- Одне слово, ми -- розумнички! -- Вони обнялися i знову зареготали.

Iз подальших балачок Бевзевих дружкiв хлопчаки зрозумiли, чому Сем так змiнився. Виявляється, його знайомi зловили Бевзя в пастку.

Якось увечерi вони сидiли на майданчику. Коло них на колодi стояв транзисторний приймачцi наживка". Насправдi ж це був бракований корпус вiд приймача, набитий усякими радiодеталями, що давно вийшли з ладу. Задум у здорованiв був простий: хтось iз хлопчакiв попросить покрутити приймача, той розсиплеться -- адже корпус був поламаний! -- i вони здеруть з "винуватця" грошi за "попсовану" рiч.

I треба ж такому статися, що на цю "наживку" клюнув Сем!

-- Можна покрутити? -- нерiшуче запитав вiн, пiдходячи.

-- Та чого там, крути, пацан, не жалко! -- Вони переморгнулися.

Сем обережно торкнув приймача -- i злякано вiдскочив! Той пiсля першого ж дотику розвалився навпiл, i з нього посипались деталi.

-- Ага! -- загорлав один.

-- Ого! -- загорлав другий.

-- Зламав! -- загорлали обоє. -- Тепер плати четвертак, бо iнакше!.. -- I два кулаки промовисто замелькали перед Семовим носом.

-- Де ж я стiльку дiстану? -- жахнувся Сем.

-- У дружочкiв своїх! -- реготнув один.

-- У колег меншеньких, -- реготнув другий.

I хоч як Семовi не хотiлося обдирати малечу, iншого виходу вiн не бачив: мама категорично вiдмовила йому. Отак вiн поступово, наклавши на хлопчакiв уже вiдому вам данину, спершу iз Семена перетворився на Сема, а невдовзi став Бевзем.

Щоправда, в глибинi душi вiн дав собi слово: тiльки-но виплатить борг, вiдразу вiдмiнить данину. Та лишалося ще дванадцять карбованцiв...

-- Ну й ну! -- Васько та Христофор переглянулися. -- Треба йому розказати всю правду! -- вирiшили вони.

Аж тут з'явився i сам Бевзь.

Христофор i Васько вилiзли iз своєї схованки i пiдiйшли ближче до компанiї.

-- Семе! Можна тебе на хвилинку? -- тихо покликав Христофор.

-- Чого вам, шмаркачi? Грошики принесли? Давайте!

-- Нема в нас грошей, -- виступив наперед Васько. -- Ще не дiстали.

-- Чого ж тодi приперлися? -- пiдвiвся з колоди Бевзь. -- Шпигуєте за мною, хочете директоровi настукати? А от я вас! -- I вiн зробив крок до хлопцiв.

-- Нiкому ми стукати не збираємось, у нас до тебе особиста справа. Пiдiйди на двi хвилини, -- попросив Христофор.

-- Тобi ж краще буде! -- додав Васько.

-- Що-о-о?! -- ревонув Бевзь вiд такого зухвальства. -- Ви мене залякувати?! -- Вiн пiдсмикнув рукава на курточцi й посунув на хлопцiв, якi лише вiд самого Бевзевого вигляду так i заклякли на мiсцi.

А здорованi вiд реготу аж попадали на землю й задри?али ногами, гукаючи вслiд Бевзю:

-- Ой, Бевзику, надають же тобi малявки! Ех-хе!

-- Ой, дитинко, не ходи, вава буде! Ух-ху!

Кпини приятелiв ще бiльше розлютили Сема, й вiн вирiшив, що тiльки розквашенi носи й пiдбитi очi знахабнiлої дрiбноти зможуть повернути його авторитет.

От вiн наблизився до них упритул...

От уже розмахнувся -- i...

Раптом хтось ухопив його сталевими пальцями за пiдняту руку. Бевзь рвучко озирнувся -- i похолов: за спиною в нього стояв дiльничний мiлiцiонер, а бiля колоди на землю осiдала хмарка куряви, яку зняли його дружки.

-- Бiйку затiваєш? -- грiзно запитав дiльничний.

-- Та що ви, товаришу мiлiцiонер! -- перелякано заклiпав Бевзь. -Це я так... прийомчики показую. Правда ж? -- благальне глянув вiн на хлопчакiв.

Христофор через силу ковтнув густу слину, облизав неслухняним язиком пересохлi губи й ледь видобув iз себе:

-- Еге... прийомчики... Ми самi попросили...

Дiльничний, не дуже вiрячи, оглянув друзiв, знизав плечима, але руку Бевзеву випустив i покрокував собi далi у своїх важливих мiлiцейських справах.

-- Дякуйте долi, -- для авторитету грiзно просичав Сем, коли постать дiльничного сховалася за рогом. -- А то було б вам!