Пригоди Тома Сойєра - Твен Марк (первая книга .txt) 📗
Потім тітка Поллі стала на коліна і почала молитись за Тома так зворушливо, так ніжно, з такою безмежною любов'ю в тремтячому старечому голосі, що Том під ліжком заливався слізьми.
Томові ще довго довелося лежати тихо і смирно після того, як тітка лягла; вона весь час неспокійно переверталася, кидалася з боку на бік і сумно зітхала. Нарешті вона затихла і тільки іноді стогнала уві сні. Том виліз з-під ліжка, повільно й обережно звівся на ноги і, закривши свічку рукою, довго дивився на стареньку. Він усім серцем жалів її. Хлопець витяг із кишені кусок кори і поклав його біля свічки, але потім замислився, поспішно поклав кору в кишеню, схилився й поцілував бліді губи старенької. А потім нечутно вийшов, причинивши двері.
Він дійшов до пристані, де звичайно стояв пароплав, і, не знайшовши нікого на березі, сміливо зійшов на борт судна. Він знав, що на пароплаві нікого немає, крім сторожа, та й той за своїм звичаєм лежав у каюті і спав, як мертвий. Том одв'язав човна, нишком заліз у нього і почав гребти проти течії. Проїхавши щось із милю, він наліг на весла, перетнув річку і причалив саме там, де слід було, бо ця справа була йому не нова, йому дуже хотілося захопити човен, бо ж його можна до деякої міри вважати за судно, отже і за законну здобич пірата, але він знав, що човна всюди шукатимуть, а це може навести на слід утікачів. Тому він просто стрибнув на берег і ввійшов у ліс.
В лісі він добре відпочив, насилу стримуючись, щоб не заснути, а потім пішов до табору. Ніч уже кінчалася, і коли він дійшов до мілини, було вже зовсім видно. Він посидів ще трохи, поки сонце не зогріло воду своїм золотим промінням, а тоді кинувся у воду знов. Трохи згодом він з'явився, весь мокрий, біля самого табору і почув, як Джо говорив:
— Ні, Геку, Том — людина надійна. Він неодмінно повернеться. Він не втече. Він знає, що це ганьба для пірата. А піратська честь йому дорожча над усе. Він таки щось задумав. Хотів би я тільки знати — що.
— Ну, а речі все-таки наші?
— Наші, Геку, але не зовсім. У листі сказано, щоб ми взяли їх, якщо він не повернеться до сніданку.
— А ось і я! — вигукнув Том, велично з'являючись перед ними.
Це був чудовий театральний ефект.
Незабаром вони влаштували собі сніданок з шинки та риби і сумлінно його знищили. За сніданком Том розповів (і трохи прикрасив) свої пригоди. Коли оповідання було вислухано до кінця, хлопці відчули себе славетними героями. Потім Том ліг у холодку поспати до обіду, а інші пірати пішли ловити рибу й досліджувати острів.
Розділ шістнадцятий
ПЕРШІ ЛЮЛЬКИ. — «Я ЗАГУБИВ НОЖИКА»
По обіді вся ватага розбійників рушила на піщаний берег — по черепашачі яйця. Хлопці штурхали палицями в пісок і, знаходячи м'яке місце, ставали навколішки і починали копати руками. Іноді з одної ямки добували відразу по п'ять-шість десятків яєць. Яйця були зовсім круглі, білі, трохи менші за волоський горіх. У піратів була того дня розкішна вечеря з яєшні і така сама учта наступного ранку, в п'ятницю.
Після сніданку вони грали в довгої лози й бігали мілиною, ганяючися один за одним і скидаючи з себе одяг на бігу, поки не стали зовсім голі. А тоді бавились у воді на мілині, борючися з течією, яка іноді збивала їх з ніг, але від цього їм ставало веселіше. Іноді вони нагиналися всі разом до води, хлюпали один в одного, причому кожний підкрадався до «ворога» обережно, відвернувши обличчя, щоб самого не забризкали.
Потім вони вступили врукопашну тут же у воді, поки переможець не занурював інших з головою, а потім пірнали всі троє, звившись у суцільний клубок рук і ніг, і коли знову з'являлися над поверхнею води, то і пирхали, і сопіли, і сміялись, і відпльовувались, і ледве дихали.
Добре втомившись, вони вибігали з води, падали на гарячий, сухий пісок і зовсім заривалися в нього, а потім знову стрибали у воду; і знову починалось те саме. Нарешті їм спало на думку, що їхні голі тіла дуже скидаються на трико своїм кольором; вони накреслили на піску коло і влаштували цирк, де було аж три клоуни, бо жоден не хотів віддати іншому цієї завидної ролі.
Потім хлопці видобули свої мармурові кульки і почали грати в різні гри, аж поки не набридло. Тоді Гек і Джо знов пішли купатись, а Том не рискнув і залишився на суші, бо виявилося, що, коли він скидав штани, в нього розв'язався шнурок, яким до його ноги були прив'язані зміїні гримучки. Він навіть здивувався, як це його не схопила судорога без цього чарівного талісмана. Він так і не наважився йти у воду, поки не знайшов своїх гримучок. А тим часом його товариші встигли потомитися і вийшли полежати на березі. Помалу вони розійшлися в різні боки, замислилися, і кожен з тугою дивився в той бік, де лежало залите сонцем рідне містечко. Том мимоволі писав на піску великим пальцем ноги слово «Беккі». Він спохватився, стер написане і сам на себе розгнівався за свою малодушність, але не міг утриматись і знову написав це ім'я, потім знову стер і, щоб не піддатися спокусі, гукнув товаришів.
Але Джо занепав духом майже безнадійно. Він так тужив за домом, що ледве стримувався від сліз. Гек також зажурився. Том був пригнічений, але бадьорився: у нього була таємниця, яку він поки що не хотів відкривати товаришам, але якщо йому не пощастить розвіяти їхню тугу, він скаже їм тепер-таки. І з удаваною безтурботністю він сказав:
— Б'юся об заклад, хлопці, що на цьому острові і до нас були пірати. Обійдемо його ще раз. Вони, мабуть, сховали тут десь скарб. Що б ви сказали, коли б ми знайшли напівзогнилу скриню, повну золота й срібла? Га?
Але це викликало лише слабенький захват і жодної відповіді. Том зробив ще дві-три принадні пропозиції. Всі його спроби були марні.
Джо байдуже штурхав палицею в пісок, і вигляд у нього був дуже похмурий. Нарешті він сказав:
— Ох, хлопці, киньмо цю витівку! Я хочу додому. Тут так нудно!
— Та ні, Джо, ти звикнеш, — умовляв Том. — Подумай тільки, як тут ловиться риба.
— Не треба мені твоєї риби… Я хочу додому.
— Але, Джо, де ти знайдеш таке місце для купання?
— А нащо мені твоє купання? Мені тепер і купатись не хочеться, коли ніхто не забороняє. Я хочу додому.
— Фе, який сором! Немовлятко! До мамки захотів!
— Авжеж, до мамки! І тобі б захотілося, коли б у тебе була мати. І я таке саме немовля, як і ти.
І Джо зарюмсав.
— Ну, гаразд, хай наша плаксива дитинка йде додому, до мамки, ми її відпустимо. Правда, Геку? Бідолашний, він за мамкою нудьгує! Ну що ж? Хай іде! Адже ж тобі подобається тут, правда, Геку! Ми з тобою лишимось, добре?
Гек байдуже відповів:
— Та-ак.
— Я з тобою більше не розмовлятиму, поки живу, — оголосив Джо, встаючи. — Так і знай!
Він похмуро відійшов і почав одягатися.
— Подумаєш! — відповів Том. — Кому ти потрібний? Іди додому, хай з тебе всі сміються. Гарний пірат, нічого сказати! Гек і я — не такі рюмси, як ти. Ми лишимося тут, правда, Геку? Хай іде, коли хоче. Обійдемось і без нього.
Джо, не відповідаючи, похмуро натягав на себе одяг. Том, хоч і був зовні спокійний, але в душі хвилювався і навіть шкодував. Ще більше бентежив його Гек, який сумно й мовчазно стежив за лаштуванням Джо. Джо одягся і, не попрощавшись, пішов у напрямі до іллінойського берега. У Тома впало серце. Він глянув на Гека. Той не міг витримати цього погляду, опустив очі і потім сказав:
— Мені теж кортить піти, Томе. Якось нудно тут стало, а тепер буде ще нудніше. Ходімо й ми, Томе!
— Іди, коли хочеш, ви всі можете йти, а я не піду, я залишусь.
— Томе, я краще піду.
— Ну й забирайся! Хто тебе тримає?
Гек почав збирати дрантя, розкидане по піску.
— Томе, ходімо з нами! — умовляв він. — Подумай про це. Ми почекаємо тебе на березі.
— Довгенько вам доведеться чекати.
Гек сумно подався геть. Том стояв і дивився йому вслід, відчуваючи непереможне бажання відкинути свою гордість і піти за ними. Він сподівався, що хлопці зупиняться, але вони поволі йшли все далі по коліна у воді. Том раптом помітив, що навколо стало якось незвичайно порожньо й тихо. Він остаточно переміг свою гордість і побіг слідом за товаришами, гукаючи:
