Тореадори з Васюкiвки - Нестайко Всеволод Зиновьевич (книги хорошем качестве бесплатно без регистрации txt) 📗

Отець Гога випивки не цурався i антирелiгiйних розмов не уникав. Випити вiн мiг, як добрий молотник, i не п'янiв. Пiсля тих диспутiв дiд Салимон казав:

— Спецiалiст! Ну й спецiалiст отець Гога! Хитрий, як змiй! Вiн же сам у бога не вiрить. А говорить — як спiває. Просто должность йому, видно, подобається. Спе-цi-а-лiст!

«Должность» у отця Гоги справдi була нiчогенька. Спершу вiн мав просто мотоцикла, потiм мотоцикла з коляскою, далi «Запорожца», тодi «Запорожца» помiняв на «Москвича», а тепер, кажуть, записався у чергу на «Жигули».

З парафiянами налагоджувати контакти вiн умiв. Службу божу правив по-прогресивному. Визнавав науку, всi її досягнення, передплачував журнал «Знання та праця» i дванадцятого квiтня щороку служив молебень за космонавтiв.

I тi розмови баби Мокрини — то все, звичайно, вiд отця Гоги.

Я не встиг навiть ще поснiдати, як у двiр наш зайшло троє мало менi знайомих, не з нашого кутка, восьмикласникiв:

— А розкажи, що там було i як…

Виявляється, Бардадим розмножив фото i пустив по селу.

I почалося…

Рип-рип!..

Рип-рип!..

Рип-рип…

Хвiртка наша не зачинялась.

Тiльки я кiнчав розказувати, як одразу доводилося починати все спочатку.

Нарештi я не витримав. Схопив удочки i втiк — гайнув у плавнi.

Коли увечерi повернувся додому, побачив, що бiля наших ворiт стоїть машина. Я не одразу збагнув, що то за машина, бо до моєї мами-депутата часто приїздили з району i навiть з областi. I тiльки зайшовши на подвiр'я, я так i присiв: пiд яблунею, поряд з дiдом Варавою, сидiв… пiп Гога. Я хотiв чкурнути назад, але було вже пiзно — мене помiтили.

— А-а, рибалка, — привiтно усмiхнувся до мене отець Гога — Здоров був!

Я завмер. Ну, зараз почне, як баба Мокрина, — «славен єси, отроче… видiння, що тобi явилося… Варвара-великомучениця, сохрани, спаси i помилуй…» Та ще й при дiдовi. Хоч хрестись i тiкай.

Але вiн не починав.

— Ану показуй улов, — сказав вiн весело i, взявши в мене лозину з нанизаною на неї рибою, почав розглядати. — О, три чехонi, пiдлящики, устiрочка, йоршi… носачi й звичайнi… краснопiр, язьок… О! I линок один навiть є… Молодець! Знаменита буде юшка. Добре клює? На що ловив? На черв'яка, мотиля, на ощитку… чи, може, на тiсто? Га?

— На черв'яка… червоного, — ледве видушив я з себе, напружено дивлячись на нього — коли ж вiн почне?

Але отець Гога тiльки глянув на мене пильно сiрими примруженими очима i раптом пiдвiвся:

— Ну, поїду. Спасибi за воду. Бувайте здоровi.

I пiшов до машини.

Коли вiн од'їхав, я здивовано зиркнув на дiда:

— Що таке? Чого вiн хотiв?

— Хто його зна… Води попросив… у радiатор залить. Каже, википiла в його…

Дивно. I чого саме до нас? Неподалiк на вулицi криниця стоїть, i вiдро бiля неї.

Неспроста. Ой, неспроста той Гога заїхав. I як вiн глянув на мене! Наскрiзь поглядом прошив. По очах видно було, що все-все вiн знає.

I вiд того, що вiн нiчого не сказав, ще якось тривожнiше стало. Таке в мене враження було, нiби вiн не хотiв говорити при дiдовi. Якось так вiн дивився на мене, наче в нас з ним було щось спiльне i вiд дiда таємне. I своїм поглядом вiн нiби сказав: нiчого, ми потiм побалакаємо.

О господи! То це виходить, що я заодно з попом Гогою. Заодно з бабою Мокриною i всiма богомiльними бабами. Заодно з отими чорними брудними алкоголiками, якi старцюють у Дiдiвщинi бiля церкви, якi невiдомо де живуть i яким справдi, крiм бога, може, нi в кого вже випросити на похмiлля.

А коли я заодно з попом Гогою, то, значить, проти рiдної мами, депутата i передовика, яка завжди сидить у президiї, проти вчительки Галини Сидорiвни, котра провадить у селi атеїстичну пропаганду, проти всього прогресу i науки на чолi з академiком Келдишем.

I все завдяки тому, що я, бовдур, сфотографував привид — дiдько б його вхопив зовсiм!

I тепер пiп Гога не одчепиться вiд мене. I може заплутати i зловити мене у свої тенета, як заплутав i зловив вш десятикласника Валерiя Гепу з Дiдiвщини, який, не пройшовши по конкурсу у гiдромелiоративний, поступив у духовну семiнарiю i тепер вчиться на попа. Так i я… Павлуша стане художником. Гребенючка теж, Карафолька академiком, Коля Кагарлицький артистом, Вася Деркач фiнiнспектором, а я… ченцем. З довгими брудними патлами i рiденькою борiдкою. У чорнiй засмальцьованiй сутанi i з хрестом на шиї.

Думки роїлися i гули у моїй бiднiй головi, як бджоли у вулику. Це ж iще й маму можуть через мене з депутатiв викинути… А що ж! Який же вона депутат, коли в неї синок з хрестом ходить! Добре, хоч вона не бачила попа Гоги у своєму дворi. Сьогоднi партiйнi збори, i вони з батьком прийдуть, мабуть, дуже пiзно.

Сидить собi у президiї i не знає, бiдненька, якi чорнi хмари клубочаться над нею.

Нi!

Нi-i!

Треба рятуватися. Треба щось робити. Треба людей кликати на допомогу.

Перш за все треба йти до дiда Салимона. Поговорити з ним, розпитать, може, вiн щось бачив, помiчав, це ж усе-таки бiля нього, майже попiд хатою, у його садку. Не мiг вiн нiчого нiколи не помiчати.

I взагалi треба, може, якусь комiсiю створити — хай вирiшує гуртом це складне наукове питання. Це врештi справа усього суспiльства. А то чого воно таке хитре, суспiльство, — хоче, щоб настiльки важливе загальнолюдське питання вирiшував якийсь шминдрик малограмотний iз сьомого класу. Чортзна-що! Зiпхнули все на мене одного. Неподобство!..

Але передусiм — з самого ранку — до дiда Салимона.

З таким твердим рiшенням я заснув.

Дiд Салимон сидiв на призьбi i кришив у вiдро картоплю для льохи. Голова його була обмотана мокрим рушником, i вода з рушника текла по обличчю i повисала сяйнистими краплями на сивих вусах. Дiд кривився й стогнав.

«Це ж вiн на весiллi перепив», — догадавсь я. Ще, чого доброго, туроне, розмовлять не стане.

— Драстуйте, дiду, — несмiливо привiтавсь я.

Вiн не вiдповiв, тiльки кивнув.

— Похмелитися б вам, — спiвчутливо сказав я.

Вiн, застогнавши, заперечно похитав головою. Я згадав — дiд Салимон нiколи не похмелявся, десь вiн вичитав, що похмеляються тiльки алкоголiки, i вiдтодi завжди стiйко перемучував похмiлля.

Я тупцявся на мiсцi, не наважуючись заговорити. Вiн запитально зиркнув на мене i нарештi розтулив рота.