Таємниця Зоряної кімнати - Лысенко Василий Александрович (смотреть онлайн бесплатно книга TXT) 📗
Тато відімкнув двері до Зоряної, почав старанно збирати реквізит для сьогоднішньої вистави. А Юрко тим часом роздивлявся загадкову кімнату.
Навпроти зеленого каміна, викладеного лискучими порцеляновими кахлями, майже півстіни займало величезне венеціанське дзеркало в різьбленій позолоченій рамі, яку вивершували два золоті амури з невеличкими крильцями. Юрко ступнув до дзеркала і зустрівся в ньому поглядом з широкоплечим, гінким підлітком. Руки м'язисті, майже щодня займається Юрко веслуванням, готується до районних змагань, які мають відбутися наприкінці серпня. Обличчя в хлопця трохи видовжене, худорляве, а очі, як дві жарини, зблискують нестримною допитливістю. М'яке чорне волосся спадає на високе опукле чоло, аж до густих, злегка розлетистих брів. Ніс рівний, обвітрений, аж трохи облупився. Підборіддя широкувате і дещо видається вперед. Тато жартома каже, що широке підборіддя ознака або великої наполегливості, або ослиної впертості, залежно від того, що ще є в голові… Юрко й справді впертий. Як уже щось надумає зробити, то обов'язково свого доб'ється, не відступиться. От хоча б ще в п'ятому класі — почали хлопці нишком палити цигарки, і Юрко пристав до компанії. Дізналася про це мати, почала соромити, доводила, яка велика шкода буває від куріння. І пообіцяв Юрко їй більше не брати цигарки в рот, і свого слова дотримав. Як не тягло його до курива, як не підсміювалися хлопці, він не піддавався спокусі. Навіть друзів переконував, що краще облишити шкідливу для дитячого здоров'я забаву. А от губи в Юрка, як він вважає, надто вже великі, і нікуди з ними не сховаєшся, хоч він і намагається їх притримувати, як кажуть в селі, не розвішувати. Але не завжди це вдається. Досить Юркові, чимось захопитися, як очі його починають сяяти, а губи самі розтуляються, і він втрачає над ними будь-який контроль. Якось однокласниця Люда Щербань розгнівалася на Юрка і при всіх назвала «великим губенком». Не зовсім приємно чути такі речі, але до чужого рота не приставиш ворота. Правда, мати заспокоювала Юрка, запевняла, що великі губи свідчать про добру й лагідну натуру. І тут нема чого переживати та бідкатися на свою долю, бо хлопець він показний і буде подобатися дівчатам. Може, мати трохи й перебільшує, коли мова йде про Юркову зовнішність, але хто ж його похвалить, як не рідна ненька?
Правда, і вчителька Ніна Павлівна часто хвалила Юрка, ставила за приклад іншим, відзначала його ґрунтовні знання літератури та історії і запевняла, що він, без сумніву, має акторський талант. І йому обов'язково після закінчення школи треба поступати до театрального інституту. Умів Юрко на ходу перевтілюватися, надавати потрібні інтонації голосу, змінювати вираз обличчя, і все це виходило в нього без фальші й натуги. Уже з першого класу він брав участь у діяльності шкільного драмгуртка і виконував там дитячі ролі. Навіть знаменитий сільський артист Максим Середа казав, що з Юрка буде толк. Щоправда, та ж Ніна Павлівна невдоволено зауважувала, що Юрко дуже непосидючий, хапається за різні справи і не всі їх доводить до кінця. Добре, що багато читає, любить історію, але пише з помилками, з такою грамотністю ні в який інститут не поступиш. Чи буде Юрко артистом, чи ні — ще невідомо, а грамотною людиною бути зобов'язаний.
Ні, все ж краще вирощувати бори та діброви, жити серед зеленого привілля. Дуже Юрко любить ліс, його таємничу привабливу красу. Іноді хлопцеві хочеться бути агрономом. Ось на шкільній ділянці Юрко виростив рекордний урожай пшениці «безоста-1», і його разом з десятьма іншими учнями визначили учасником сільськогосподарської виставки в Москві. Тижнів через два вони поїдуть до Москви, побачать Кремль, оглянуть столицю. І Ще мріє Юрко стати червоним командиром, таким, як Дмитро Васильович Криворучко, колишній сільський тракторист, а нині майор Червоної Армії. Юрко ще в п'ятому класі зумів зайняти перше місце на районних стрілецьких змаганнях серед школярів. Про його успіх навіть писала районна газета. А навчив його влучно стріляти тато, він керує сільським стрілецьким гуртком. Поряд з палацом — тир. Кожної неділі тут навчаються хлопці та дівчата. І Юрко не пропускає жодного заняття. Давно вже Юрко навчився вціляти в яблучко і з десяти можливих легко вибиває дев'ять, а часто й десять очок. Молодший лейтенант міліції Леонід Поух на районних змаганнях казав, що Юрко разом з командою поїде до Києва. Отож тепер треба посилено готуватися…
Так розмірковуючи, Юрко зупинився на порозі, нетерпляче чекаючи, коли батько впорається з реквізитом і вони підуть додому. Сьогодні ж на сільському стадіоні — черговий футбольний матч. У селі дві футбольні команди — «Динамо» і «Торпедо», Юрко грає за «Торпедо», йому подобається така назва команди. Треба встигнути принести з дому м'яч і сітку, Юрко найближче живе біля стадіону, і йому доручено тримати м'яч і сітку, своєчасно приносити їх на стадіон.
Та ось Юрків погляд пробіг по стіні Зоряної кімнати, густо поцяцькованій мідними зірочками, які вишикувалися рівними рядами. Дивно, як це він раніше не помітив, що стіни в ній прикрашені такими ж мідними блискітками, як давня бабусина скриня. Виходить, що й Зоряну, і скриню оздоблював один і той же майстер, Юрків прадід Федір Береговий? А що, коли й тут знайти потрібні зірочки і натиснути на них? Невже стеля в Зоряній підніметься і відкриє щось таємниче? Звісно, все це Юркова фантазія, але чому б не перевірити й ці мідні цятки? Хлопець наблизився до стіни з дзеркалом, відшукав очима потрібні зірочки. Та високо вони, так просто не дотягнешся. Треба, мабуть, стати на крутобоку тумбу. Юрко підсунув її ближче до стіни, став на неї і натис на мідні блискітки — раз, удруге, втретє.
Батько схилився над столом, розглядав барвистий парубоцький пояс, який почала прихоплювати ненаситна міль. Коли Юрко натиснув на зірочки, під паркетною підлогою щось стиха дзенькнуло, ніби хтось ненароком зачепив туго натягнуту струну. І тут поряд з татом під стіною піднялася чотирикутна ляда, бездоганно замаскована квадратами темного дубового паркету. Від такої несподіванки тато мало не впав. Він кумедно підскочив, ніби під ним попливла підлога, і здивовано впився очима в темний отвір, з глибини якого виднілися круті масивні чавунні сходи. Таким Юрко ще не бачив батька. Він обережно підійшов до відкритої ляди, помацав рукою, посмикав і почав уважно розглядати чавунні сходи, що вели в глиб підземелля.
— Хто б міг думати, що в Зоряній замасковано таємний хід до підземелля? — знизав плечима батько. — І ляда сама піднялася.
— Та ні, це я її підняв, — пояснив Юрко. — Тут мідні блискітки, як у бабусиній скрині, натиснеш на них — ляда й піднімається. Це й тут, мабуть, прадід прилаштував ляду в підземний хід. Пам'ятаєш, як про це розповідала бабуся Улита? Вона й про підземелля розказувала, в якому пан зберігав своє багатство, про залізних людей, про Червону красуню, наречену повстанця Тимофія Кушніра. Ми думали — казки, а виходить, є підземелля під палацом.
Юрко підбіг до ляди, зазирнув в отвір, захоплено подивився на темні, покреслені невеличкими квадратиками східці і ледве стримався, щоб не кинутися в підземелля.
— Тату, — нетерпляче вигукнув він, — ходімо поглянемо, куди ведуть ці чавунні сходи.
— Обов'язково поглянемо, — відповів батько, дістаючи з шафи ліхтар «летюча миша». Він підлив гасу, прочистив гніт, запалив.
Юрко вже став на верхню сходинку.
— Зачекай, — застеріг тато, — спершу замкну вхідні двері, щоб сюди не забрався хто і не наробив якоїсь шкоди.
— Ходімо, — нетерпляче промовив Юрко, коли батько повернувся, — поглянемо на підземелля. Це ж там, казала бабуся Улита, стоять залізні люди з гострими мечами і оберігають панські скарби. Їй прадід розповідав про тих людей.
Тато поклав у кишеню коробку сірників, узяв ліхтар і почав обережно спускатися крутими гвинтовими сходами. Металеві поручні холодили руки. Юрко уважно вдивлявся в густу темряву.
— Тату, — здивовано вигукнув він. — І в підземеллі є мідні зірочки.
Хлопець протер рукавом набиті на кам'яній стіні потьмянілі мідні цятки.
