Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детские » Детские остросюжетные » Жорстокий ліс - Самбук Ростислав Феодосьевич (читаемые книги читать TXT) 📗

Жорстокий ліс - Самбук Ростислав Феодосьевич (читаемые книги читать TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Жорстокий ліс - Самбук Ростислав Феодосьевич (читаемые книги читать TXT) 📗. Жанр: Детские остросюжетные. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

А тут — блискуча червона зірочка…

— Де взяв? — запитав гнівно.

— У лісі знайшов. — Сергійко дивився злякано.

— Брешеш! — схопив малого за вуха, притиснув потилицею до землі. Вдивлявся пильно в чорні очі. — Кажи правду, де взяв?

Сергійко заскиглив жалібно:

— Пусти, боляче

— Де взяв?

— Та давно вона в мене!

Раптом Грицько побачив в очах малого торжество. Не встиг здивуватись, як щось важке й гаряче навалилося на нього, боляче стиснуло шию.

Грицько відпустив Сергійка і закричав тонко й жалібно, бо, здалося, прийшла його остання хвилина.

Пилип налетів на Грицька, мов коршун. Кинув клунок з продуктами, який прихопив з дому, впав з розгону, схопив за чуприну й тицяв обличчям у мокрий пісок.

— У-у, гад, тебе хто вчив на малих кидатися? Їж землю, вар'ят паршивий, ось тобі!

Грицько вже оговтався, він був сильніший за Пилипа — спритно викрутився й зробив спробу підім'яти того під себе. Та Сергійко потягнув його за ногу, а Пилип навалився знову — Грицько зрозумів, що проти двох йому не впоратись, і одразу заканючив:

— Пустіть мене, двоє на одного, це чесно, га?

— А ти на малого — це чесно? — Пилип ще раз тицьнув його носом у пісок. — Ану, просися!

— Я не хотів… Пожартував тільки…

— Проситимешся?

— А нікому не розповідатимете?

— Потрібен ти нам!

— Простіть….

— Отож… — Пилип відпустив Грицька, той спритно відскочив убік, насварився кулаком.

— Я вас, гадів, поодинці спіймаю! Голота клята!

— Ох ти ж свиня! — здивувався Пилип. — Та ми тебе зараз!..

— Плювати я на вас хотів! От вуйку Кирилові скажу, хто червоні зірки ховає. Разом із своїм батьком на дубі гойдатиметесь!

Жорстокий ліс - doc2fb_image_03000006.png

Пилип озирнувся на Сергійка, що стояв, похнюпившись, і, згадавши, як поранений радянський єфрейтор подарував малому зірку з пілотки, збагнув, що загострювати стосунки з Грицьком аж ніяк не можна. Махнув рукою, мовив примирливо:

— Колись і в тебе таку бачили.

— То в мене, а то у вас… Голота нещасна, знаємо, чим дихаєте!

— Ах ти ж куркульський вилупок!

— За вилупка ти мені заплатиш!

— Теж мені ґазда! Не ґазда, а фирцик! — Пилип підняв грудку сухого глею, швиргонув у Грицька. Ледь не вцілив. Той відскочив, погрозив кулаком і побіг до села. Нараз зупинився, постояв трохи, роззираючись по боках, і рушив, низько пригнувшись до землі, буцім щось винюхував.

Пилип чув, як винувато дихає за спиною брат, та нічого не сказав малому, мовчки почав підбирати огірки, що розсипалися з клунка».

— Я йому не показував, — першим почав Сергійко. — Він питає, що в руці, а потім налетів і розтулив пальці.

— До хижі не підходив?

— Що йому там робити? Але ж дали ми йому! — Сергійкові явно хотілося перевести розмову на інше. — Більше з нами не задиратиметься!

Пилип підняв з трави півхлібини, суворо попередив малого:

— Я взяв з комори, і мати не бачили. Якщо питатимуть, мовчи.

— Дай, я віднесу, — Простягнув руку за хлібом Сергійко.

— Зірку заховай у хижі.

— Навчений

— Попитай, може, потребують чого…

Пилип обдивився, чи нема нікого близько, і, відімкнувши замок, пропустив Сергійка до хижі.

Андрій крутився біля комори з півгодини, поки тітка Ганна поралася там, але все даремно: тітка не відлучалася, і пролізти в комору не було ніякої можливості.

Нарешті, коли вже терпець урвався, допоміг щасливий випадок.

Тітка визирнула з комори, побачивши, що свиня пролізла до городу, схопила дрючка й, голосно лаючись, побігла виганяти.

Андрій югнув до відчинених дверей, схопив шмат сала, засунув за пазуху, підстрибнув і зірвав кільце копченої ковбаси, обережно визирнув і заховався за спіжарню.

І там ніс у ніс зустрівся з Грицьком.

Андрій удав заклопотання, хотів проминути Грицька, але той зупинив його. Дихав збуджено, видно, щось дуже схвилювало його і не міг не поділитися з кимось.

Запитав:

— На нічліг обидва Демчуки з тобою їздили?

Андрій склав руки на грудях так, щоб хоч трохи прикрити пазуху.

— Ну, обидва… То й що?

– І нічого не трапилось?

У Андрія похололо всередині. І все ж знайшов сили відповісти байдуже:

— Нічого. А що таке?

— Розумієш… — Грицько присунувся, гаряче задихав у вухо. — Щось у них не те… Хтось там у хижі… У їхній рибальській…

Певно, Андрій пополотнів, та, на щастя, Грицько нічого не помітив.

— Звідки знаєш? — запитав Андрій.

— Хотів я там скупатися. Бачу, малий на березі. І криється од мене… Щось мене штрикнуло — отак відразу збагнув — криється. Ховає кулак за спиною, а очі бігають. Питаю, що в тебе, а він мовчить. Виявилося — червоноармійську зірку ховав. А тут другий налетів на мене. Я, звичайно, дав їм, аби не лізли! Ну, поголомшив їх трохи. Пішов, раптом дивлюсь — хижа замкнута. Ніколи такого не було, а тут, бач, замок повісили. Пилип із собою клунок притяг, коли швиргонув я його, клунок розв'язався — півхлібини випало і огірки розсипалися. Для чого хліб, питається?

— На обід, як для чого!

— Овва, на обід! Так їм мати півхлібини й дасть! На тому тижні в батька півпуда муки позичили — до врожаю, збагнув? А тут півхлібини!

— Може, поцупив десь? — висунув припущення Андрій. Це було негарно — казати таке про Пилипа, та, здається, не залишалося іншого виходу.

— Де поцупиш? Хіба що в нас… Та комора на замку й ключ у матері.

Андрій відчув, як сало липне до спітнілого живота.

— А-а… — мовив так, буцім щойно згадав. — Вони пса привели, знайшли десь приблудного, мабуть, його в хижу замкнули.

– І огірки для пса?

— Го, якщо голодний, і огірки жертиме. У кривої Теклі сучка недопалки ковтала, їй-бо, сам бачив.

— А може, вони пса вкрали? — очі в Грицька загорілися. — Я завжди знав, що Демчуки — злодії!

— Тиць тобі… вкрали… Приблудний! Я ще не бачив, та Пилип казав — великий. Я його, нахвалявся, вивчу — тепер ніхто не підступиться!

— Пішли глянемо.

— Зараз не можу, треба по траву для корови їхати.

— Слухай… — улесливі нотки з'явилися в Грицьковому голосі. — Якщо пес справді гарний, скажи Пилипові, аби продав. Я йому дві протитанкові гранати дам. Мені свій пес от як потрібний!

— Тьху, гранати… Пес і гранати! Може, за міномет? — Андрій згадав учорашню розмову.

— А осьо-сьо… — скрутив дулю Грицько, та одразу позадкував. — Хоча, якщо пес справді великий… Я можу ще сала шмат додати.

— Завтра я з Пилипом домовлюсь, — пообіцяв Андрій.

— Ходь сьогодні, коли привезеш траву… — занетерпеливився Грицько.

— Там подивимось… — Андрій шмигнув до стайні, заховав сало й ковбасу під якесь шмаття на фірі, полегшено зітхнув. І як ще Грицько не винюхав цю злощасну ковбасу?

Андрій дістав ганчірку і обтер замащений салом живіт. Лише тепер збагнув усю серйозність того, що трапилось.

Добре, що Грицько наскочив на нього і повірив у того пса. Але ж може розповісти ще комусь — в Андрія обважніли руки, коли подумав про це. Слава богу, Северин Романович поїхав дивитися на покоси й повернеться лише після обіду. А тітці Ганні оті розповіді про хліб та замкнену хижу ні до чого — знає тільки свою комору й крамницю.

Андрій вийшов із стайні, постояв, виглядаючи Грицька. Тривога все більше охоплювала його. Нараз вирішив: заклав два пальці в рот, свиснув пронизливо. Почекав трохи і, не почувши відповіді, свиснув ще раз.

— Чого тобі? — почулося з веранди. Грицько стояв з підручником у руці.

— Гайда зі мною по траву.

Той безнадійно махнув рукою.

— Задачки… Мати не пустять.

— Ну й сиди над своїми задачками! — в Андрія трохи відлягло від серця: тітка Ганна затримає Гриця принаймні на дві години, за цей час він встигне обернутися.

Перейти на страницу:

Самбук Ростислав Феодосьевич читать все книги автора по порядку

Самбук Ростислав Феодосьевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Жорстокий ліс отзывы

Отзывы читателей о книге Жорстокий ліс, автор: Самбук Ростислав Феодосьевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*