Как котенок Правду искал - Крихели Ангелина (книги читать бесплатно без регистрации txt) 📗
гриб зовсім, а старий дуже маленького зросту, у величезному капелюсі.
Світлячки сміялися, дивлячись на здивованого котика, і розліталися в
різні боки, по своїх справах.
А Боровичок привітно посміхнувся кошеняті.
- Ну, здрастуй, Мурзик, - сказав дід, плеснув у долоні, і перед кошеням
з'явилася миска з молоком.
- Здрастуйте, Боровичок-Лісовичок. Спасибі вам, - і Мурзик почав пити
з миски. Напившись молока, він ще раз подякував старому, і миска зникла.
- Весь ліс уже облетіла твоя розповідь про бідолаху Івана, - звернувся
до кошеняти дід. - Знаю і я, що ти шукаєш Правду, щоб другові допомогти.
Що за дива! Таких друзів пошукати треба, щоб за друга в темний ліс
вирушали і небезпек не боялися, - сказав старий у величезному коричневому
капелюсі і подивився на кошеня.
Мурзик замислився на хвилинку.
- Іванко б теж пішов для мене в ліс, - нарешті відповів котик,
поміркувавши. - А ще на шляху мені зустрілися дуже добрі, хороші друзі. І
Курча б заступилося за Уаченя, дідусь Бор - за тітоньку Воду, Їжак - за
синичку, а Філін і ведмежа - за Білку. Мені багато зустрічалося друзів на
шляху.
Боровичок заплескав у долоні.
- Ось так-так! - радів він. – Отже, маленьке хоробре кошеня, тобі й
справді моя допомога потрібна!
- Дуже потрібна, - кивнув Мурзик, переказавши Боровичку всю історію
від початку. - Адже я навіть не знаю, яка вона - Правда? Звір це або людина?
Красива або страшна? І де мені її шукати?
Боровичок лукаво посміхнувся кошеняті, сідаючи перед ним на коліна.
- Правду не потрібно шукати, - відповів лісовий житель здивованому
кошеняті. - Правда у кожного своя є.
- Як же так? Чому ж тоді Іванко її не знайшов?
- У будинку, де живе Добро, - відповів йому Боровичок, - завжди
оселяється і Чесність. Вже вона точно знає, де Правду шукати. Вона її часто
до себе в гості запрошує і ласощами пригощає, принаджує.
Кошеня анічогісінько з почутого не розуміло, а Боровичок тим часом
продовжував:
- А ось якщо хто в домі з Чесністю не дружить, так і Правда в гості не
заходить, і Добро згодом в іншому будинку оселяється. Правда красивою або
некрасивою не буває, вона різна, це як подивитися на неї, - розважливо
промовив старий. - І кожній Правді свій час. Ось якщо на зірки вдень
подивитися, чи побачиш ти їх?
- Ні, - відповів котик, із задоволенням подивившись на зірки, які,
здавалося, підморгували йому з небес.
- А якщо вночі подивитися?
- Якщо вночі, то видно, - мрійливо відповіло кошеня, знову дивлячись
на зірки.
- Тож потрібно навчитися чекати вдень до ночі, щоб зірки побачити, а
вночі до ранку, щоб сонце зійшло. Всьому свій час, - сказав Боровичок,
пильно вдивляючись в допитливого котика, який уважно слухав старого, не
перестаючи милуватися то світлячками, то зірками. – Хто вміє чекати, той
дочекається найкращого…
- Значить, якщо Іван Правду не знайшов, наше Добро в інший будинок
переїхало? - злякано запитало кошеня.
- Ще ні, не переїхало, - відповів старий. - Якщо ти в ліс за нього пішов,
а Іван хоче Правду знайти, щоб мамі повернути гарний настрій, і мама не
сварила його, то Добро ще живе у вашому будинку. Але поквапся запросити
в будинок Чесність, і тоді ці троє збережуть Щастя у вашому домі.
- Та де ж мені Чесність шукати? - допитувалося кошеня.
- Де обгортки від цукерок, там і Правда... - із загадковою посмішкою
відповів Боровичок. - А тепер поспішай, інакше твоя мама хвилюватиметься.
Світляки проведуть тебе, щоб ти не заблукав у темному лісі.
- Дякую вам, дядьку Боровичок! - вигукнуло наостанок кошеня і
помчало слідом за світлячками.
Дорога виявилася не такою вже й довгою, якою здавалася на перший
погляд, коли він шукав Боровичка. Незабаром Мурзик опинився біля вже
знайомого ставка. Він весело подякував тітоньці Воді і дідусеві Бору за
допомогу, розповів їм, як знайшов Боровичка, і що він йому порадив. Вони
побажали кошеняті удачі, і той бадьоро рушив до будинку. Там на нього
чекала, хвилюючись, мама-кішка. А поруч з нею і його друг Іванко.
Котик задоволено потягнувся, влаштувавшись на колінах хлопчика,
який гладив його по голівці і спині, і став муркотіти мамі-кішці про те, що
дізнався в лісі. Мама-кішка слухала його уважно, і щойно малюк заснув на
руках у свого друга, увійшла в будинок. Обійшла всі його закутки, розпитала
мишу, яка жила в норі, озирнулася уважно. І тут вона побачила блиск в кутку.
Це місяць допомагав мамі-кішці знайти Правду і світив на яскравий фантик в
кутку, біля ліжка Михайлика.
Хлопчик сидів за столом і читав казку. Мама-кішка голосно нявкнула,
привертаючи до себе його увагу. Хлопчик невдоволено відірвався від
читання і повернувся до неї. Кішка дряпнула блискучий фантик, і той голосно
зашурхотів. Вона подивилася пильно на хлопчика, на фантик і на двері в
дитячу кімнату. Хлопчик насупився, але нічого не сказав. Кішка встала,
пройшла до іншого ліжка і, присівши біля нього, стала вмиватися. Так могло
б здатися на перший погляд. Насправді ж, мама-кішка від сорому сховала
лапкою мордочку, і Михайлику, який це зрозумів, теж стало соромно за себе.
Адже Добро все ще проживало в їхньому будинку, а хлопчикові зовсім не
хотілося, щоб його брат і мама сумували.
Хлопчик взяв з підлоги фантик, який кинув там зранку, і поплентався
«здаватися». Мама-кішка провела його задоволеним поглядом і повернулася
на поріг, до свого кошеняти, яке уві сні перебирало лапками і мурчало, немов
все ще було в лісі та зустрічало там дивовижно добрих, чуйних тварин і
птахів.
Мама-кішка дуже пишалася кошеням - адже її синочок був справжнім
вірним другом для Іванка.
Михайлик тим часом увійшов до зали, де мама і тато сиділи в кріслах і
читали.
- Мамо... - неголосно покликав хлопчик, присоромлено відводячи очі.
Мама відразу ж звернула на нього увагу, відклавши книгу.
- Що трапилося, Михайлику?
Хлопчик простягнув їй фантик від цукерки і зізнався:
- Мені дуже соромно, що я сказав неправду сьогодні вранці, коли ти
мене запитала, хто розбив вазу. Це я потягнувся за цукеркою, але не дістав і
ненавмисно скинув її.
- Але чому ж ти мені одразу не сказав? - здивувалася мама, і тато теж
відклав книгу, уважно слухаючи їхню розмову. - Хіба я не вчила тебе завжди
бути чесним?
- Вчила, - кивнув хлопчик. - Але я подумав, що ти страшенно
засмутишся, якщо дізнаєшся, що це зробив я.
- Вірно, синку, - відповіла мама, саджаючи його до себе на коліна,
ласкаво пригортаючи ближче. - Але ще більше я засмутилася б, якби
Чесність залишила наш будинок разом із Правдою.
- Адже тоді ми всі назавжди втратили б Добро і Щастя, - сказав тато. -
Хіба це було б добре?
- Ні, - Михайлик похитав головою і міцно обійняв спершу маму, а потім
тата. - Я більше ніколи не буду обманювати. Адже Добро і Щастя повинні
бути в кожному домі! І в нашому теж!
Іван увійшов до кімнати побажати всім на добраніч і побачив, як мама,
тато і братик обіймаються. Мама посміхалася і більше не сумувала. Іванко
так зрадів цьому, що також кинувся в обійми батьків і брата.
Братик довірливо розповів Іванкові про цукерки і розбиту вазу.
- Я такий щасливий, що Правда знайшлася! - вигукнув хлопчик, і
батьки розсміялися.
Але більше всіх був щасливий маленький Мурзик, який знайшов
Правду і допоміг зберегти в будинку Щастя.
листопад 2015 року
Мій дорогий юний читачу і його люблячі батьки!
Разом з кошеням ми пройшли довгий шлях і допомогли йому
відшукати Правду. Але чи пам'ятаєте ви його ім’я?
