Чарівний талісман (збірник) - Нестайко Всеволод Зиновьевич (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .txt) 📗
Новий завгосп Прометей Гаврилович протягом двох тижнів тихо й непомітно, без галасу й метушні весь цей аварійний стан ліквідував. Лампочки всюди горіли, вимикачі працювали, вікна були засклені, східці відремонтовані, паркет так блищав, хоч дивися в нього замість дзеркала… І якщо раніше двері в класах і кабінетах не зачинялися та раз у раз щось зникало й губилося, то тепер у двері всіх кабінетів і класів були врізані замки І з учнями у Прометея Гавриловича стосунки одразу зав'язалися дружні й щирі.
Всіх, звичайно, зацікавило, чого в нього таке ім'я.
І Прометей Гаврилович пояснив:
— Тато мій був робітником-сталеваром, а до того ще й аматором самодіяльного робітничого театру Романтичний чоловік Мрійник І улюбленим його героєм був грецький міфічний титан-богоборець Прометей, той, що не боявся самого Зевса Громовержця, не кажучи вже про інших богів-олімпійців От мене тато й назвав Прометеєм… І я на нього не ображаюсь
І все-таки Прометей Гаврилович був людиною досить загадковою Крім відомостей, наведених вище, ніхто про нього нічого не знав Де він жив раніше, чим займався, до того як прийшов у їхню школу, чи є в нього сім'я, діти (та й онуки — з огляду на вік)?
Коли його запитували, він жартував:
— Ну, чим міг займатися Прометей? Га? Боровся з богами, викрадав для людей вогонь, за що був покараний Зевсом А де жив? На Кавказі, звичайно. Був прикутий до скелі Пам'ятаєте: «Споконвіку Прометея там орел карає…» Прилітав щодня орел, клював печінку, аж поки Геракл його не стрельнув… Після того в мене хворий лівер, тобто печінка. Можу показати довідку від лікаря. Дітей, онуків нема, парубкую. Хто ж за хворого, «печіночника» вийде заміж?
Але хворим Прометей Гаврилович якраз і не здавався. Статури він був кремезної, міцної, хоч і не дуже високий на зріст. І фізичну силу мав просто надзвичайну.
Лесик сам бачив, як він довів це.
Привезли в школу нову вогнетривку шафу-сейф. Троє вантажників кректали-кректали, не могли зрушити її з місця
Прометей Гаврилович підійшов, підважив, плечем натиснув — і вантажники лише роти пороззявляли
І сміливості завгосп був неабиякої.
Перед самісінькими іспитами стався такий випадок.
У вчительки української мови й літератури Маргарити Михайлівни відбулася гостра конфліктна розмова з сумнозвісною трійцею. Вона сказала, що, коли вони не виправлять своїх оцінок, вона їх за рік не атестує.
Тоді Злюкін виліз через розчинене вікно (це було на третьому поверсі), став на карнизі між вікнами й заявив, що стоятиме доти, поки Маргарита Михайлівна не змінить свого рішення. Маргарита Михайлівна страшенно перелякалася, не знала, що робити
Злюкін тим часом сам страшенно перелякався. І заціпенів, стоячи на карнизі Він уже ладен був повернутися в клас, але не міг цього зробити: від страху втратив здатність рухатися. Зопалу він одійшов далеченько од вікна, і тепер, щоб допомогти йому, хтось мусив пройти до нього по карнизу Маргарита Михайлівна і сама боялася, і не пускала нікого. Хтось радив викликати пожежників, але в будь-яку мить Злюкін міг втратити рівновагу і…
І тут у класі з'явився Прометей Гаврилович Він, виявляється, був на шкільному подвір'ї і побачив це знизу.
Завгосп мовчки спокійно виліз у вікно, пройшов по карнизу, обхопив Злюкіна своєю могутньою рукою і, притискаючи його до стіни, повільно-повільно потяг за собою.
Коли вони скочили з підвіконня, Прометей Гаврилович підвів Злюкіна до дошки, повернув обличчям до класу і тихо сказав:
— А тепер подивися всім у вічі…
І може, вперше клас побачив у розгублених, переляканих, повних сліз очах Злюкіна щось людське.
Довго дивитися в очі однокласникам Злюкін не зміг Він схилив голову і тремтячим голосом мовив:
— Я більше… не буду…
Федя, звичайно, дав би Злюкіну ще й потиличника. Прометей Гаврилович цього не зробив. Але Злюкіну ліпше був би потиличник…
Уперше в житті Злюкін змушений був вибачатися, та ще й перед усім класом.
Цей випадок зробив Прометея Гавриловича в школі прямо-таки легендарною особою А двометровий Філя Мілановський з дев'ятого «Б», найбільший у школі спеціаліст з НЛО (нерозпізнаних літаючих об'єктів), висловив припущення, що шкільний завгосп не хто інший, як інопланетянин.
Так чи інак Прометея Гавриловича в школі полюбили всі.
— От якби всі вчителі були такі, як він… — зітхали деякі учні
Лише Злюкін, замість того щоб картати себе за дурість і дякувати завгоспові за порятунок, незлюбив Прометея Гавриловича після того випадку. Завгосп його, бачте, зганьбив перед усім класом. А що ж тебе — цілувати, за те що примусив усіх так хвилюватися і мало не вбився через свої вибрики? Але Злюкін тому й був Злюкін, що нічого цього не розумів і розуміти не хотів
Усе те відбувалося наприкінці минулого навчального року.
А на початку цього року хтось (невідомий поки що «хтось», бо піймати його не могли) почав робити хитру й підступну шкоду. У кабінетах були замки, які старі люди називають «французькими», — з маленькими пласкими «автомобільними» ключиками, що вставлялися у вузьку шпаринку У класах замки були звичайні, з великими ключами, тому в круглу шпарку навіть можна було зазирати до класу. Так-от невідомий «хтось» у замки кабінетів заганяв уламок сірника, а в замки класів копійку. І ключі в замки неможливо було вставити, кабінет або клас не можна було відчинити І уроки зривалися, на радість ледарям і порушникам дисципліни.
Прометей Гаврилович дуже переживав, хоча й умів досить швидко відчиняти замки викруткою. Не чергувати ж йому з викруткою весь час біля класів У шкільного завгоспа і без того справ чимало.
— Просто Еврисфей якийсь попорався! — сказав одного дня Прометей Гаврилович, черговий раз відчиняючи викруткою двері
— А… а хто такий Еврисфей? — спитав Агашкін (завгосп одчиняв двері саме їхнього класу)
— Та цар один поганий, — усміхнувся Прометей Гаврилович, — той, що весь час наказував Гераклу робити різні подвиги.
Агашкін подивився на Лесика, той на Жору, Жора на Лесю, Леся на Аліну — ніхто з них про Еврисфея ще нічого не знав
Прометей Гаврилович похитав головою і сказав:
— А треба, треба було б уже й знати…
На великій перерві у шкільній бібліотеці вишнурувалася черга. Усі примірники «Міфів Давньої Греції», які тільки були в бібліотеці, розібралися в одну хвилину.
І почалося в їхньому класі (та й не тільки в їхньому) захоплення грецькими міфами З легкої руки Агашкіна вчителі були перейменовані на міфологічний лад
Директор школи Лев Парамонович став, звичайно, Зевсом Парамоновичем Ким же він міг бути, як не верховним богом-громовержцем До речі, воно йому було й до лиця. Характер у нього був, як уже казано, крутий
Ставна волоока вчителька хімії Кіра Андріївна стала Герою Андріївною. Гера, за міфологією, — це цариця богів, дружина Зевса Хоча, звичайно, Кіра Андріївна дружиною Лева Парамоновича не була
Завуч, учителька математики Фаїна Панасівна, стала Афіною Панасівною — богинею неба, повелителькою хмар і блискавок, богинею родючості, покровителькою мирної праці. Щодо праці, хмар і блискавок усе було точно Фаїна Панасівна без кінця говорила, що головне в житті праця, що треба працювати, працювати і ще раз працювати А оскільки працювати хотіли не всі, то й хмар і блискавок вистачало.
Красуня Маргарита Михайлівна, вчителька української мови та літератури, стала, звичайно, Афродитою Михайлівною.
Вчителька біології Зінаїда Семенівна стала Артемідою Семенівною. Тут було абсолютне попадання — і тварин, і звірів, і рослини вона любила до безтями. І була незаміжня, точнісінько як богиня-діва Артеміда.
Старенька, найстарша серед учителів, кругленька, завжди усміхнена вчителька географії Пелагея Петрівна стала Гея Петрівна Гея (грецькою — Земля), за міфологією, була однією з найперших богинь, яка виділилася з первісного хаосу, прародителькою багатьох богів, а також людей.
Учитель фізики Антон Григорович став Аполлоном Григоровичем. Хоча багато хто з цим і не погоджувався Бог Аполлон був красень (у Антона ж Григоровича під носом красувалась бородавка, а на голові блищала лисина). Однак переважна більшість десятикласниць вважали його симпатичним А, як казала Аліна Гончарук, для чоловіка «симпатичний» важить більше, ніж «красивий»
