Пригоди барона Мюнхаузена - Распе Рудольф Эрих (книги без регистрации txt) 📗
ВЛУЧНИЙ ПОСТРІЛ
В Італії я зажив багатієм, але спокійне, мирне життя було мені не до серця.
Я поривався до нових пригод і подвигів.
Тому я дуже зрадів, коли почув, що недалеко від Італії спалахнула нова війна: англійці воювали з іспанцями.
Не гаючи й хвилини, скочив я на коня і помчав на поле битви.
Іспанці саме облягали англійську фортецю Гібралтар; я мерщій пробрався до обложених.
Генерал, який командував фортецею, був мій добрий приятель. Він зустрів мене з розкритими обіймами і заходився показувати мені свої нові укріплення, бо він знав, що я можу дати йому розумну й корисну пораду.
Стоячи на мурі Гібралтара, я бачив крізь підзорну трубу, що іспанці наводять жерло своєї ґармати якраз на те місце, де ми обидва стояли.
Не гаючи й хвилини, я наказав, щоб на це саме місце поставили величезну гармату.
– Навіщо? – спитав генерал.
– Ось побачиш! – відказав я.
Як тільки гармату підкотили до мене, я націлив її жерло в самісіньке жерло ворожої гармати і, коли іспанський гармаш підніс до своєї гармати гніт, я голосно скомандував:
– Вогонь!
Обидві гармати гримнули заразом.
Сталося те, чого я сподівався: у тій точці, яку я собі намітив, двоє ядер – наше і вороже – стукнулися так, що страх, і вороже ядро полетіло назад.
Уявіть собі: воно полетіло назад на іспанців.
Воно відірвало голову іспанському гармашеві і шістнадцятьом іспанським солдатам.
Воно збило щогли у трьох кораблів, що стояли в іспанській гавані, і помчало просто в Африку.
Пролетівши ще двісті чотирнадцять миль, воно впало на покрівлю вбогої іспанської халупи, де жила якась бабуся. Бабуся лежала горілиць і спала з роззявленим ротом. Ядро пробило покрівлю, влучило бабусі просто в рот, вибило їй останні зуби і застрягло в горлянці – ні туди, ні сюди!
До халупи вбіг бабусин чоловік, людина гаряча і кмітлива.
Він засунув руку їй у горлянку і спробував витягти звідти ядро, але воно й не зворухнулося.
Тоді він підніс їй до носа добрячу пучку тютюну; вона чхнула, та так гарненько, що ядро вилетіло вікном надвір!
Он скільки лиха накоїло іспанцям їхнє ж таки ядро, яке я послав їм назад.
Та й наше ядро було їм не на радість: воно влучило в їхній військовий корабель і пустило його на дно, а на кораблі було двісті іспанських матросів!
Отже, англійці виграли цю війну головним чином завдяки моїй винахідливості.
– Спасибі тобі, любий Мюнхаузене,– сказав мій друг генерал, міцно стискаючи мені руки.– Якби не ти, ми пропали б. Нашою блискучою перемогою ми завдячуємо лише тобі.
– Дрібниці, дрібниці! – сказав я. – Я завжди радий служити своїм приятелям.
Щоб віддячити за мою послугу, англійський генерал хотів надати мені чин полковника, але я, бувши людиною дуже скромною, відмовився від такої високої честі.
