Щедрий вечір - Стельмах Михайло Афанасьевич (читать книги онлайн полностью txt) 📗

В очах Василя Івановича посвітлішав дрімливий туманець.

? Ти чого сваволиш, Себастіяне? Закон є законом і для гончарів, хоч би що вони виробляли. Хлібороб платить за землю, гончар за глину.

? Як сказано: хлібороб платить за землю, гончар за глину! ? У Юхрима знов округлились і очі, і нулі на щоках.

? Чого мовчиш, Себастіяне?

? А що мені казати? Гріх красу обкладати податком. Коли доменшає її, то і ми подрібнішаєм. Я не знаю, хто придумав гірку приказку: бог для бідних сотворив вербу і картоплю. А коли людина на бідарській картоплі творить красу, то ми повинні похвалити, возвеличити цю людину, а не пригинати дурним словом чи карбованцем, як робить оцей телепень. Демку Петровичу, покажіть свої фантазії.

? Та нащо? ? безнадійно махнув рукою гончар. ? Вже маю собі з повіту прибідок, то не хочу мати самої біди.

? Чуєте, чуєте, Василю Івановичу, що, натурально, говорять усякі підозрілі про повіт! І це при голові вищезгаданого повіту! От яку вони красу творять! Отак і контрреволюцію створять! До них дивись, придивляйся і на замітку бери!

? Ну, про контрреволюцію ти вже, чоловіче, загнув!

? Ні, не догнув! А щоб повірили, ? демонструю курйоз! Я сам, персонально, конфіскував на ярмарку в Демка Петровича глиняного чорта, в якого довготелесість фігури, модель голови й округлість обох щік були зовсім схожі на мене. Покупці дивилися на чорта, а насміхалися з мене, про що можуть сказати записані в мою книжечку свідки. Ось таким способом цей індивідум може дискредитувати не тільки мене, а й керівництво всього нашого повіту. Я прогресивно наперед заглядаю!

? Дивився біс у воду і тільки чорта бачив, ? хмикнув дядько Стратон.

? Показуйте, чоловіче, свої фантазії! ? звернувся до гончаря Василь Іванович.

Демко Петрович кинув хитринку на Юхрима, зітхнув і запитав голови:

? А які ж вам показувати фантазії? Возможні і невозможні, як говорить фінінспектор, чи тільки возможні?

Юхрима аж залихоманило:

? У вас знов об'явились невозможні?

Демко Петрович невинно відповів:

? І на них вистачило глини.

Юхрим всвердлив очі в гончаря:

? Не трусіть біду ? обтрусите горе!

Майстер обурився, скинув старість із спини, випростався:

? Чого ти мене, копійчаний, лякаєш то карбованцем, то горем? Коли на те пішло, перелякаю тебе! ? він поліз до мішка і почав розкладати свої вироби на лаві. Ось у його руці з'явився лупатий, з коржастими щоками чорт; закільцювавши себе хвостом, він тримав у руці його кінець, що завершувався дулею.

Глянув Юхрим на чорта ? позеленів, обурено тицьнув на нього пальцем і сказав: "О!"

Всі, крім голови повітвиконкому, засміялися.

? Юхриме, це ж зовсім твоя парсуна! ? регочучи, схопився руками за живіт Себастіянів батько. ? От аби тобі насправді випала така дуля!

Гончар намірився заховати свою цяцьку, але його притримав за руку Василь Іванович.

? Заждіть, хай люди подивляться.

? А податку на чортів не буде?

? Вас не податок, а, натурально, кримінал чекає! От не я буду! ? шаленів Юхрим і все більше ставав схожим на ліпленого чорта.

Василь Іванович відмахнувся від погроз і прикипів до кахлини з качкою. Він довго-довго розглядав вироби старого майстра, потім щось згадав, нахмурився, обернувся до Юхрима:

? То хто контрреволюцію творить: він чи ти?

? Подумайте, подумайте, Василю Івановичу, що ви при масах кажете! ? розколовся на дві половини голос Юхрима ? перша тихо загула, а друга закипіла, підстрибнула вгору. І навіть очі фінінспектора підвернулись, стали навскіс, а на окантованих губах ворухнулася перелякана посмішка. ? Василю Івановичу, дорогенький, хіба ж ви не знаєте мене?

? Від сьогодні не знаю і знати не хочу!

? І ви за таку дрібницю, пробачте, за глину, зобиджаете чоловіка?

? А де ти навчився так зобиджати і применшувати людей?

? Ну, ви ще не знаєте мене, ? сумно похитав головою Юхрим.

? Іще раз скажу: і знати не хочу тебе.

? То чого так швидко? ? Юхрим схрестив руки на грудях і посміхнувся, мов змія. Тепер він уже не боявся нікого. ? Я, натурально, розумію: в червоних козаках вам швидко треба було махати шаблею, а рішення приймайте поволеньки, бо посковзнетесь на глині, ? вона слизька, ? тицьнув пальцем на кахлину з качкою.

? Іди, слизький, звідси! ? бліднучи, стишив голос Василь Іванович. ? Завтра ж передаси свої справи.

? Не маєте права! Я, натурально, державну копійку оберігаю! ? вискнув Юхрим.

? А нам треба оберігати державу від таких бовдурів!

? Я і про це скажу вищестоящим інстанціям! Я свого не подарую!

? Відчиняй двері! ? підвівся з-за столу дядько Стратон, і Юхрим одразу вискочив з хати.

? Оце кому-кому, а мені дістанеться, ? зажурено сказала тітка Христина, перезирнулася з дядьком Себастіяном, покосувала на стіл та й пішла порядкувати до мисника.

? За ваш талант, Демку Петровичу! За те, щоб ваші твори і в столиці порадували людей! ? чаркується з гончарем Василь Іванович.

? Спасибі.

? Христино, бери чарку! ? наказав дядько Себастіян.

? Маю клопоту й без неї.

? Чого це не повну налили їй?

? Це щоб я її сльозами, як свою долю, доливала, ? тітка Христина торкнулась рукою до щік, на яких і досі бунтувались рум'янці.

? За твоє здоров'я, Христе.

? За ваше, люди добрі, ? і молодиця втерла очі.

? Ти чого?

Тітка Христина довірливо й сумно поглянула на Себастіяна:

? Послухались вуха його язика, а тепер горя і відром не винесеш. Аякже!..

? І де мої очі були, як ти дівувала? ? тихо спитав себе дядько Себастіян.

? Ой! ? тітка Христина здригнулась і самим смутком прошепотіла: ? В лісах тоді були твої очі.

? І кого тепер винуватити, ліси чи себе?..

Молодиця щось тяжко відвела рукою од себе, зітхнула:

? Ет, не будем про це... Не кожен стрічає свій щедрий ранок чи щедрий вечір... Що тепер мій хитрий мацапура витворяє?..

Вже потім село дізналося, що Юхрим після розмови з головою повітвиконкому метнувся із доносом і скаргою аж у Вінницю. І там вразив, здивував і розжалобив працівників губфінвідділу своїм коронним, звідкись поцупленим реченням, що він, дбаючи про державний карбованець, навіть з-під гадюки витягав копійку. Справа закінчилась соломоновим рішенням: з Демка Петровича зняли податою, а Юхрима забрали працювати в округу...

? А що це за хлопчак у тебе? ? зиркнув на мене Василь Іванович.

? Михайлик! ? одним словом відповів дядько Себастіян.

? Це часом не той, що космографію читав? ? примружився голова повітвиконкому.

? Він самий!

? То он який ти? ? дивується Василь Іванович і наближає до мене дрімливий туманець своїх незвичних очей. ? Дуже кортить читати?

? Дуже, ? ніяково кажу я.

? А як ти читаєш? Від дошки до дошки й посередині трошки?

? І посередині трошки, ? хитаю головою і не журюся.

? І що тепер читаєш?

? Ет!

? То чого запишався?

? О! Таке скажете, ? починаю пекти раків.

? Як ця книжка зветься?

? "Арабська земля і Магометова віра".

? А це тобі доконче треба знати? ? і сміх закружляв навколо мене, мов танець.

То що мені залишилося робити? Теж сміятися.

? І в мене таке дитя: всюди нишпорить за книжками, а їх нема, ? обізвався дядько Стратон.

? Біда? ? співчутливо дивиться на мене Василь Іванович.

? Не так біда, як прибідок, ? одходячи, відповідаю йому.

? А читати ж хочеться?

? Аж душа болить.

? От цього я не хочу, щоб у малого душа боліла, ? і Василь Іванович повів навскісною бровою на дядька Себастіяна. ? Прошу тебе, при нагоді заскоч у Майдан-Трепівський [3] ? там тепер найкраща бібліотека.

? Оце діло! ? схвально кивнув головою дядько Себастіян і весело зирнув на мене. ? Там книжок ? море!

? Ой! ? несамохіть вирвалось у мене. Я одразу ж з переляку затулив рукою уста, а всі засміялись, навіть Себастіянів батько приязно похитав журною головою.