Народні Думи - Автор неизвестен (читаем книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗
Оволодіння кобзарським мистецтвом вимагало професійної підготовки, а це, в свою чергу, зумовило виникнення кобзарських шкіл. Очолювали школи досвідчені кобзарі-майстри. Навчання тривало три роки, після чого відбувалося посвячення в кобзарі. Це був своєрідний іспит, екзаменаторами були такі ж досвідчені кобзарі, як і вчителі. Зверталася увага не лише на техніку гри, знання репертуару, а й на моральні якості учнів.
В кінці XVII ст. були створені кобзарські братства (корпорації) для захисту інтересів кобзарів і лірників. Кожне братство мало свого панотця, учителів і учнів, статут, касу, корогву. Кобзарські братства сприяли розвитку і збереженню в пам’яті кобзарів основного думового репертуару, що переходив з покоління в покоління. З часом кобзарі почали мандрувати від села до села, обслуговувати ярмарки, в їхньому репертуарі переважають думи родинно-побутової тематики, ліричні й жартівливі пісні. Тому більшість дослідників вважає українські думи ліро-епічними чи епічно-ліричними піснями, у яких переважає епічний елемент. Точніше сказати — це епічний вид мистецтва з ліричною тональністю. Питання ліричності тісно пов’язане із характером творення дум. Співучасть кобзаря в зображуваних подіях була настільки органічною, що згодом стала невід’ємним елементом художньої системи цього виду народного мистецтва. Давно відійшли у минуле події, факти, історичні прототипи персонажів, а емоційна схвильованість очевидця, свідка стала невід’ємним поетичним компонентом дум. Це сприяло їхній життєвості, популярності серед простих трудівників.
Отже, дума — це епічний музико-поетичний твір із розгорнутим сюжетом, який виконується речитативом в супро* воді кобзи, бандури чи ліри.
Тематика дум тісно пов’язана з історією народу, з його багатовіковою боротьбою за своє соціальне та національне визволення, з етико-виховними проблемами, що були невіддільними від проблем соціальної боротьби. Тематика та сюжет визначають час виникнення тієї чи іншої думи або тематичної групи. Залишається відкритим питання про час виникнення циклу родинно-побутових дум. Сюжети про взаємини батьків і дітей, братів і сестер тощо порушують загальнолюдські моральні проблеми. Вони буди актуальними на всіх етапах еволюції суспільства і ставали об’єктом зображення у всіх видах усної народної творчості, а формуватися могли паралельно з циклом дум про боротьбу з турецько-татарськими ордами, з невільницькими плачами.
Джерела найдавніших історичних дум, що дійшли до нас у запису, слід шукати в епоху XIV—XV ст., коли грабіж* ницькі набіги кочових орд на Україну були особливо активними.
За тематикою, а значною мірою й за формою та стилем думи цього циклу можна поділити на так звані «невольниць-кі плачі», у яких виражені прагнення до волі, любов до рідної землі; думи про втечу з турецько-татарської неволі і зразки, у яких уславлюються відважні народні герої та козацтво загалом.
Вважається, що «невольницькі плачі» є найдавнішими. Епічна розповідь, властива переважній більшості дум, тут поступається перед висловленням особистих переживань. Зворушливий плач авторів-виконавців викликає співчуття до «всіх бідних невольників», передає безмежне бажання визволитися:
«З тяжкої турецької неволі,
З каторги бусурманської,
На тихі води,
На ясні зорі,
У край веселий,
У мир хрещений,
В городи християнські!»
Творці невільницьких дум вкладали у свої твори не скорботу за конкретною людиною, як це маємо поспіль в голосіннях, а висловлювали погляд народу на неволю, віру бусурманську, землю чужинську, возвеличуючи водночас вірність народу, любов до свого «краю веселого». Це своєрідне висловлення почуття патріотизму передане в такій довершеній і водночас простій формі, що стало своєрідним узагальненням дум цього циклу.
Ціла група дум, довершених за художнім втіленням провідних народних ідей, змальовує визволення з турецької неволі, славить героїв, що рвуть кайдани свої та своїх побратимів, ризикуючи життям. Це — «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі», «Іван Богуславець», «Маруся Богуславка», «Сокіл і соколя», «Самійло Кішка». Важливу роль тут відіграють, з погляду творців і носіїв дум, не лише особиста мужність і сила, а й відданість своєму товариству, всьому народові; високо підноситься ідея бойового братства. Гостро і безкомпромісно засуджуються ренегати— люди, що силою обставин та заради особистої вигоди ставали на бік ворога, порушуючи освячені віками норми моралі, суспільного співжиття.
Кожна із названих дум відзначається оригінальністю та високим рівнем художнього втілення теми, що дає підстави об’єднати їх в один цикл. Так, якщо у «Думі про втечу трьох братів із города Азова, з турецької неволі» на тлі загальної ідеї визволення розробляється тема бойового братства і весь пафос спрямований на осуд порушників загальнолюдських моральних норм у важкий для рідної землі час, то у думі «Самійло Кішка» возвеличується подвиг козаків-невільників, які після двадцятип’ятилітньої каторги у найскрутнішому становищі виходять переможцями. Обидві вони були найпоширенішими в репертуарі кобзарів, а за художнім рівнем належать до вершин світової епіки. Особливою силою узагальнення відзначається «Дума про втечу трьох братів». Сюжет думи простий: із турецької неволі тікають три брати: двоє кінних, а третій, наймолодший, піший. Старші брати залишають напризволяще найменшого і він гине в степу від голоду і спраги. В ряді варіантів гинуть і старші брати від турецької погоні; у інших — вони добираються додому, і старшого брата виганяють з дому чи засуджують на страту. Чому лише старшого брата? За народними звичаями старший брат при відсутності батька виконував роль останнього, його слово було вирішальне для всіх інших членів родини. У думі саме старший брат керується егоїстичними розрахунками, тікаючи з полону, в той час як найменший брат навіть у безвихідній ситуації уболіває не стільки за себе, скільки за своїх кінних братів.
Сцена смерті одинокого козака в степу на чужині набуває глибокого поетичного втілення в думах «Три брати самарські», «Смерть козака на К'одині-долині», «Смерть Федора безродного» та ін. Всі вони, як і історичні пісні відповідного циклу, не мають розгорнутого сюжету, а відтворюють епізод після бою, який передає співчуття народу до своїх синів, що гинуть на чужині. Така всенародна печаль виявляється вже на початку:
... усі поля самарські пожарами погоріли,
Тілько не горіло два терни дрібненьких,
Два байраки зелененьких,
Бо там подлі них лежало три брати рідненькії То они постріляні,
Порубані,
На рани смертельні знемагали...
Героїчна тема, головна тема всього думового епосу, на повну силу прозвучала в думах, в основі яких — заклик народу до єднання, до активної протидії чужоземним загарбникам. Уславлення козаків-лидарів у думах «Козак Голота», «Отаман Матяш старий», «Федір безродний, бездольний», «Івась Удовиченко, Коновченко», «Олексій Попович», возвеличення кращих моральних якостей, виявлених у найкритич-нішу годину,—¦ ось що зумовило надзвичайну їх життєвість, стабільність у кобзарському репертуарі. Якою б винятковою силою не володіли старий Матяш, Івась Удовиченко, Самійло Кішка, вони усвідомлюють себе лише представниками народу, в ім’я якого і здійснюють свої подвиги. Думи про козака Голоту і про Марусю Богуславку споріднені тим, що героїчний пафос у них зливається з патріотизмом, незламність духу героїв підтримується глибоким відчуттям батьківщини, уособленої в образах «ясних зір», «тихих вод», «краю веселого».
Нерозривний зв’язок героїв цього найдавнішого циклу дум з народом підкреслює й той факт, що майже всі вони сприймаються як узагальнені образи і не мають історичних життєвих прототипів. Для виконавців і слухачів дум останнє не було важливим: героїчні подвиги в ім’я своєї батьківщини в той час здійснював весь народ. Тому не стільки важливим здавалося творцям дум, котрий саме ватажок козацького війська здійснив подвиг Самійла Кішки, котрий саме рядовий воїн, що в думах прибрав ім’я Голоти, виступив на захист кордонів рідної землі. Десятки, сотні тисяч безіменних героїв у час загрози всьому народові думали не про власну славу, не про особисті вигоди, а про свій громадянський обов’язок. Оточена з усіх боків польсько-шляхетським військом на болотянім острівку, билася до останнього сотня козаків. Нарешті живим лишився один козак, але не просив помилування, не кинув зброї, а з човна відбивався від кількох десятків ворогів. Захоплений такою відчайдушністю, польський воєначальник запропонував подарувати йому життя і волю, з умовою добровільно скласти зброю. Але козак відмовився від панської «милості» і загинув у цьому нерівному бою. Краще смерть у відкритому бою, ніж життя у рабстві,— цим мотивом пройняті всі думи, починаючи від невільницьких і до дум про Велику Вітчизняну війну.
