Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детские » Детская проза » Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник) - Нестайко Всеволод Зиновьевич (читаем книги онлайн .TXT) 📗

Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник) - Нестайко Всеволод Зиновьевич (читаем книги онлайн .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник) - Нестайко Всеволод Зиновьевич (читаем книги онлайн .TXT) 📗. Жанр: Детская проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

А Фігура методично вмочав Дмитруху носом у калюжу і весь час примовляв:

– Будеш? К-кажи – б-будеш?

Дмитруха хотів щось крикнути, але тільки пустив у калюжу бульки.

Нарешті не витримав і попросився:

– П-пусти! Ну п-пусти! Не б-буду! Не буду б-більше! П-пусти!

І Фігура одразу пустив.

Здаля зі школи долинув дзвоник на урок.

Хлопці, так само мовчки, не кажучи ні слова, повернулись і побігли до школи.

За ними, вимахуючи й загрібаючи назад правою рукою, на напівзігнутих незграбно біг Фігура.

А капітан футбольної команди, верховода і командир Ігор Дмитруха сидів навпочіпки під ринвою біля калюжі й гірко-гірко плакав.

І можна було подумати, що то він наплакав цілу калюжу…

* * *

За другою партою у лівому ряду під стіною сидить рудий, як вогонь, хлопчик із кошлатими насурмоненими бровами. Це Тимко Довганюк. Як і Фігура, він недавно в класі, з початку третьої чверті минулого року, зразу після зимових канікул.

Поряд з ним сидить білявий кирпатий Павлик Назаренко, редактор класної стінгазети.

Якби перед Новим роком хтось Павликові сказав, що він сидітиме за однією партою з рудим Тимком, Павлик голосно розсміявся б:

– Що?! Та я краще в клітці з тигром сидітиму! І приємніше, і безпечніше…

Перед Новим роком у Павлика були підстави так говорити. Тому що…

Супер "Б" з "фрикадельками" (збірник) - pic_17.jpg

Павлик Назаренко і Тимко Довганюк

Супер "Б" з "фрикадельками" (збірник) - pic_18.jpg

Завтра – Новий рік.

Про це величезними кольоровими літерами написано на фасадах будинків, прикрашених гірляндами електричних лампочок. Про це красномовно свідчать веселі усмішки Дідів Морозів з неприродно червоними носами, які дивляться на вас з усіх вітрин магазинів.

Це відчувається, нарешті, по тому загальному передноворічному святковому настрою, який охоплює всіх.

Павлик одягається і виходить у двір. Іскристі сніжинки миготять перед очима й ніжно лоскочуть щоки… А снігу як багато!..

Ви коли-небудь ліпили сніговика?… Ну, тоді ви, звичайно, знаєте, яка це весела й разом із тим копітка справа. Вонапотребує серйозності, таланту й, головне, сумлінної колективної праці. Мається на увазі, звичайно, не якийсь там миршавенький сніговичок-підліток, а справжній солідний новорічний сніговик – двометрового зросту, з відром замість капелюха, з морквиною-носом і з мітлою в могутній руці. Сніговик, який цілісіньку зиму стоятиме в дворі, викликаючи подив і захвату всіх, хто його побачить.

Саме такого сніговика й ліпила вся їхня «гоп-компанія», коли Павлик вийшов у двір (у цьому дворі жило аж вісімнадцятеро з їхнього класу «Б»).

Робота тільки розпочалась, і Павлик одразу приєднався до друзів.

Незабаром на горбочку біля паркану височів могутній тулуб сніговика.

Дівчата побігли по мітлу й відро, а Вася Дубчак, який уже другий рік ходить у художню студію, почав ліпити голову сніговика. Всі зачудовано стежили, як безформна брила снігу оживала просто на очах. Ось уже видно вуха, рот, підборіддя, вуглинки-очі… Велика товста морквина-ніс приліпилася над губами – і веселий симпатичний товстун-сніговик радо усміхнувся, немов дякуючи за те, що йому дали життя.

Це було так здорово, що всі заплескали в долоні.

– Ех, шкода, що навесні він розтане, – зітхнувши, сказала Тося Рябошапка.

– Нічого, до весни фе далеко! – легковажно махнув рукою Валера Галушкинський.

– В усякому разі, до весни простоїть – це факт! – авторитетно запевнив Ігор Дмитруха.

– Авжеж, простоїть!

– Абсолютно!

– Хо-ороший сніговик!..

А сніговик усміхався, і всім здавалося, ніби він аж підморгує – неодмінно, мовляв, простою до самісінької весни!

І раптом… раптом сталося несподіване.

З-за паркана вилетіла каменюка і вдарила сніговика по голові, аж усіх запорошило снігом. Гуркочучи покотилося порожнє відро-капелюх. Весела усмішка сніговика розсипалася на тисячі сріблястих сніжинок. Якусь мить сніговик стояв без голови. Та нараз друга каменюка бухнула йому в груди, сніговик похитнувся, мітла випала з його руки, він упав і розсипався…

– Бу-га-га! – з-за паркана показалася хлоп'яча голова в кошлатій шапці-вушанці.

– Рудий!

– Ах ти ж, рудий!

– Руда кандала!

– Пожежна команда!

Вони на всі заставки лаяли хлопця, але навіть не зрушили з місця, щоб упіймати й покарати його. Вони добре знали, що це безнадійна справа. Він був невловимий.

Презирливо посміхаючись, хлопець глузливо помахав рукою і зник…

Його звуть Тимко. Але ніхто з них ніколи не називає його так, а дехто навіть не знає його справжнього імені. Для всіх він – ненависний Рудий, «руда кандала», «пожежна команда».

От уже півроку – відколи він тут з'явився – триває ця запекла ворожнеча. Він і вони: він – один, їх – вісімнадцять, десять хлопців і вісім дівчат. Але це зовсім не означає, що на їхньому боці перевага. Навпаки, тому вони так і ненавидять його, що нічого не можуть з ним вдіяти. Навіть Ігор Дмитруха визнав себе безсилим.

Скільки прикростей завдає він їм!..

У нього великі лупаті блідо-голубі очі, нахабні й глузливі. «Голі очі», – сказала про них Таня Верба.

Все обличчя в дрібному ластовинні, немов якийсь жартівник-маляр бризнув на нього золотавою фарбою. А волосся, мов жар, яскраво-червоного кольору.

Ну, звичайно ж, він – Рудий. Це перше слово, яке зривається з язика, коли побачиш його. І яких же образливих, дошкульних відтінків набуває це слово в устах вісімнадцяти його ворогів!

Рудий Тимко добре знає, як вони до нього ставляться, і чи не через це в його лупатих очах раз у раз спалахують злі вогники. Ці вогники розгораються в полум'я помсти, і незабаром «ворожий табір» уже тремтить від безсилої люті.

Рудий розладнує ігри, в усьому перешкоджає і все псує. Кілька разів вони пробували його відлупцювати, але з того нічого не вийшло. Тимко такий одчайдушний і верткий, що завжди видирається й тікає, залишаючи на обличчях ворогів синці й подряпини.

За два тижні до Нового року Тимко захворів. Усі почувалися щасливими. У дворі настали тихі, спокійні дні.

А напередодні Нового року всі й думати забули про Тимка. Наче його й зовсім не було на світі…

І от сьогодні…

Вони мовчки стоять посеред двору й сумно дивляться на жалюгідні рештки сніговика.

– Ну – все!.. Капець!.. – зціпивши зуби, цідить Ігор Дмитруха. – Сьогодні не будемо псувати собі Новий рік, а завтра… підловимо й дамо йому так, щоб на все життя запам'ятав!.. Усе!..

– Правильно! – підтримує Валера Галушкинський.

– Абсолютно! – погоджується Льодик Монькін.

Отже, вирішено. Завтра, в перший день Нового року, з неподобствами Рудого буде покінчено. Або він, або вони.

У гнітючому мовчанні всі розходяться додому.

… Павлик тиняється по незатишних святково прибраних кімнатах. Настрій у нього зіпсований. З голови не йде Рудий Тимко. От же капосний хлопець! Такого сніговика зруйнував! Ну чого він лізе! Що хоче від них? Чого весь час робить шкоду?… Ну, стривай, буде тобі завтра!..

В уяві Павлика постає картина справедливого й безжального суду над Рудим Тимком. Хлопці лупцюють його, примовляючи: «Оце тобі за сніговика!.. А це за поламану шпаківню!.. А це за футбольний м'яч!..»

– Павлику, винеси сміття, – чується з кухні голос матері. Павлик одягається і спускається у двір.

Надворі вже зовсім темно. Сипле густий лапатий сніг і кружляє білим роєм у промінні ліхтаря, що висить біля воріт. Якраз там стоять ящики для сміття. Павлик спорожнив відро й повернувся іти, як раптом помітив коло паркана якусь темну постать. Постать вовтузилась у снігу на тому самому горбочку, де ще зовсім недавно стояв сніговик. Що можна робити самому отам, у темряві? Хто це?

Павлик хотів був гукнути, але чогось передумав. А що як злодій? Ет, дурниця! Звідки може взятися тут, у дворі, злодій? І все-таки Павлик обережно поставив відро у сніг і крадькома, ховаючись попід парканом, посунув до постаті.

Перейти на страницу:

Нестайко Всеволод Зиновьевич читать все книги автора по порядку

Нестайко Всеволод Зиновьевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник) отзывы

Отзывы читателей о книге Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник), автор: Нестайко Всеволод Зиновьевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*