Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин (книга жизни TXT) 📗
Дін зніяковіло стенув плечима, проходячи за Луною повз Гаррі до вітальні, де Рон і Герміона вже накривали стіл для вечері. Скориставшись нагодою уникнути розпитувань, Гаррі схопив два глечики з гарбузовим соком і подався за ними.
- ...а якщо колись побуваєш у нас, то я тобі цей ріг покажу. Тато мені про нього написав, але я ще його не бачила, бо смертежери забрали мене прямо з «Гоґвортського експреса», і я так і не потрапила додому на Різдво, - розповідала Луна, розпалюючи з Діном камін.
- Луно, ми ж тобі казали, - гукнула їй Герміона. - Той ріг вибухнув. То був ріг різкопроривця, а не зім’яторогого хропача...
- Ні, то був ріг хропача, - незворушно заперечила Луна. - Тато мені писав. Він уже, мабуть, відновив свою форму, бо ці роги, знаєте, самонаправні.
Герміона похитала головою й продовжила розкладати на столі виделки. До вітальні увійшов Білл, за ним зійшов сходами містер Олівандер. Майстер чарівних паличок і досі мав виснажений вигляд. Білл його підтримував однією рукою, а в другій ніс величеньку валізу.
- Я скучатиму за вами, містере Олівандер, - підбігла до старого Луна.
- А я - за тобою, люба, - поплескав її по плечах Олівандер. - Ти мене надзвичайно підтримувала в тому жахливому місці.
- Що ж, au revoir, містеге Олівандег, - поцілувала його в обидві щоки Флер. - Тши вам не дюже вашко буде пегедати пакуночок Білловій тітоньці Мюгіель? Я й досі не повегнула їй діадему.
- Для мене це буде велика честь, - злегка вклонився їй Олівандер, - хоч такою дрібничкою віддячу за вашу щедру гостинність.
Флер вийняла потерту оксамитову коробочку й відкрила, щоб показати майстрові. Діадема блиснула й замерехтіла під низько повішеною лампою.
- Місячні камені й алмази, - сказав Ґрипхук, що непомітно заслизнув до кімнати. - Здається, ґоблінська робота?
- Оплачена чаклунами, - спокійно додав Білл, а ґоблін кинув на нього хитрий і водночас заперечливий погляд.
Пориви сильного вітру шмагали по вікнах котеджу, коли Білл з Олівандером вирушали в ніч. Усі інші посідали за столом. Торкаючись одне одного ліктями і практично не маючи змоги поворухнутися, почали їсти. У каміні потріскував вогонь. Гаррі помітив, що Флер майже нічого не їла. Вона щохвилини поглядала у вікно, але Білл повернувся ще до того, як вони з’їли першу страву. Його довге волосся було розкуйовджене вітром.
- Усе добре, - повідомив він Флер. - Олівандер влаштувався, мама з татом передають вітання. Джіні всіх цілує. Фред і Джордж доводять Мюріель до сказу, бо й далі розсилають товари совиною поштою прямо з її хати. Але вона зраділа, отримавши назад свою діадему. Бо вже думала, що ми її вкрали.
- Ах, вона така charmante, твоя тітонька, - сердито буркнула Флер і махнула чарівною паличкою, від чого брудні тарілки самі поскладалися прямо в повітрі. Вона їх схопила й вийшла з кімнати.
- А мій татко зробив тіару, - повідомила Луна. - Точніше, навіть корону.
Рон перехопив погляд Гаррі й захихотів. Гаррі зрозумів, що йому пригадався той дурнуватий головний убір, який вони бачили під час відвідин Ксенофілія.
- Він намагається відтворити втрачену діадему Рейвенклов. Гадає, що вже визначив основні елементи. Козлокосові крильця відразу все змінили...
Раптом хтось грюкнув у вхідні двері. Усі повернули туди свої голови. З кухні прибігла злякана Флер. Білл зірвався з місця, цілячись на двері чарівною паличкою. Гаррі, Рон і Герміона зробили те саме. Ґрипхук мовчки зісковзнув під стіл.
- Хто там? - крикнув Білл.
- Це я, Ремус Джон Люпин! - пролунав крізь завивання вітру голос.
Гаррі похолов зі страху. Що могло статися?
- Я - вовкулака, одружений з Німфадорою Тонкс, а ти, тайнохоронець котеджу «Мушля», дав мені цю адресу і просив з’являтися за надзвичайних обставин!
- Люпин, - пробурмотів Білл, підбіг до дверей і розчинив їх навстіж.
Люпин ввалився через поріг. Білий на лиці, загорнутий у дорожній плащ, сивувате волосся розвіяне вітром. Він випростався, роззирнувся по кімнаті, щоб пересвідчитися, хто тут є, і крикнув на весь голос:
- Хлопчик! Ми назвали його Тед, на честь Дориного батька!
Герміона заверещала.
- Що?.. Тонкс... Тонкс народила дитину?
- Так, так, народила дитину! - закричав Люпин. За столом здійнявся радісний лемент. Герміона й Флер пискнули разом: «Вітаємо!», а Рон вигукнув: «Ого! Нічого собі! Дитина!» - наче ніколи про таке й не чув.
- Так... так... хлопчик... - повторював Люпин, сам не свій від такого щастя. Він підійшов до стола й обняв Гаррі, так, ніби вони й не сварилися на площі Ґримо.
- Будеш хрещеним батьком? - запитав він, відпускаючи Гаррі з обіймів.
- Х-хто... я? - затинаючись, перепитав Гаррі.
- Та ти, а хто ж... Дора теж згодна, хто може бути кращий...
- Я... так... ого...
Гаррі був розгублений, здивований, захоплений. Білл побіг по вино, а Флер переконувала Люпина залишитися з ними на чарчину.
- Я не маю багато часу, мушу вертатися, - пояснив Люпин, усміхаючись усім присутнім. Він ніби помолодшав на кілька років. - Дякую тобі, Білле, дякую.
Білл швиденько наповнив келихи. Усі встали.
- За Тедді Ремуса Люпина, - виголосив тост сам Люпин, - майбутнього видатного чаклуна!
- А на кого він схожий? - поцікавилася Флер.
- Я думаю, що на Дору, а вона каже, що на мене. У нього ще мало волосся. Як народився, було чорне, а за годину стало руде, клянуся! Поки я повернуся, мабуть, стане блондином. Андромеда каже, що в Тонкс волосся теж почало міняти колір у той самий день, як вона народилася. - Він осушив келих. - О, давай ще один, - сказав Люпин, і Білл знову йому налив.
Вітер боровся з котеджиком, вогонь у каміні стрибав і тріщав, а Білл уже відкорковував нову пляшку вина. Люпинова новина примусила всіх стати інакшими, забути про стан облоги, в якому вони перебували. Звістка про нове життя приємно всіх схвилювала. Тільки на ґобліна не справила жодного враження ця святкова атмосфера, і він за якийсь час непомітно подався у спальню, яку тепер займав сам. Гаррі думав, що, крім нього, ніхто цього не помітив, однак побачив, що Білл теж дивиться, як ґоблін іде по сходах.
- Ні... ні... я справді мушу вертатися, - сказав Люпин, відмовляючись від ще одного келиха вина. Він встав і закутався в дорожній плащ. - До побачення, до побачення... за кілька днів постараюся принести фотографії... усі будуть такі раді, що я вас побачив...
Він застібнув плаща, попрощався з усіма, обіймаючи жінок і тиснучи руки чоловікам, а тоді, сяючи усмішкою, повернувся у вітряну ніч.
- Гаррі, ти - хрещений батько! - сказав Білл, коли вони з ним зайшли на кухню, допомагаючи прибирати зі стола. - Це велика честь! Мої вітання!
Коли Гаррі поставив порожні келихи, Білл зачинив за ним двері, приглушивши гамір з вітальні, де всі ще й досі, навіть без Люпина, святкували подію.
- Гаррі, я хотів би поговорити з тобою наодинці. Це не так легко зробити, коли в домі стільки народу.
Білл завагався.
- Гаррі, ти плануєш щось з Ґрипхуком.
Це була констатація, а не запитання, тож Гаррі нічого й не заперечував. Просто очікувально дивився на Білла.
- Я знаю ґоблінів, - сказав Білл. - Я працював у «Ґрінґотсі», коли закінчив Гоґвортс. Якщо вважати, що взагалі існує дружба між чаклунами й ґоблінами, то я маю друзів серед ґоблінів... чи принаймні добре їх знаю і ставлюся до них з приязню. - І знову Білл завагався. - Гаррі, що ти хочеш від Ґрипхука, і що ти йому за це пообіцяв?
- Я не можу тобі сказати, - відповів Гаррі. - Вибач, Білле.
За їхніми спинами відчинилися двері кухні. Флер принесла чергову порцію порожніх келихів.
- Зачекай, - сказав їй Білл. - Одну хвилинку. Вона знову вийшла, Білл зачинив двері.
- Тоді я мушу дещо сказати, - вів далі Білл. - Якщо ти уклав з Ґрипхуком якусь угоду, а особливо якщо в цій угоді йдеться про скарб, то будь украй обережний. Ґоблінські уявлення про власність, оплату й доплату відрізняються від людських.
Гаррі відчув млість, наче в серці заворушилася змійка.
