Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин (книга жизни TXT) 📗
- Це ще одна ґоблінська байка, - сказав Рон, - з тих, де чаклуни завжди ґоблінів дурять. Наше щастя, що він не вимагає віддати йому чарівні палички.
- Роне, ґобліни мають усі підстави недолюблювати чаклунів, - сказала Герміона. - У минулому з ними поводилися досить жорстоко.
- Та ґобліни теж не пухнасті кролики, - заперечив Рон. - Вони повбивали море наших. Вони теж не гребували нічим.
- Якщо ми почнемо сперечатися з Ґрипхуком, чия раса лицемірніша й жорстокіша, то він тим паче не захоче нам допомагати!
Запала тиша, бо друзі думали, як знайти вихід з цієї ситуації. Гаррі глянув у вікно на могилу Добі. Луна щойно поставила біля надгробка гілочку лаванди в слоїку з-під варення.
- Слухайте, - обізвався Рон, і Гаррі подивився на нього, - а якщо так: кажемо Ґрипхукові, що меч нам потрібен аж до самого сейфа, а там ми його віддамо. А в сейфі лежить підробка! Ми поміняємо мечі місцями й віддамо йому підробку.
- Роне, та ж він їх розрізнить краще за нас! - вигукнула Герміона. - Це ж саме він зрозумів, що сталася підміна мечів!
- Та поки до нього дійде, ми ноги в руки - і прощай ґоблін-воблін...
Він не витримав погляду, яким його зміряла Герміона.
- Це, - неголосно мовила вона, - просто підло. Попросити, щоб він допоміг, а потім ошукати? І ти ще дивуєшся, Роне, чому ґобліни не люблять чаклунів?
Ронові вуха почервоніли.
- Добре-добре! Я просто так собі подумав! А ти що скажеш?
- Треба запропонувати йому щось інше, не менш коштовне.
- Чудово. Зараз піду й принесу ще один старовинний меч ґоблінської роботи, а ти його гарно загорни в подарунковий папір.
І знову всі замовкли. Гаррі був переконаний, що ґоблін не погодиться ні на що інше, крім меча, навіть якби вони й мали щось не менш коштовне. Але ж цей меч - їхня єдина й незамінна зброя проти горокраксів.
Він на мить заплющив очі й прислухався до шуму моря. Думка, що Ґрифіндор міг украсти меча, була йому неприємна. Він завжди пишався тим, що ґрифіндорець. Ґрифіндор захищав маґлородців, це він зітнувся у двобої з любителем чистокровних Слизерином...
- Може, він бреше, цей Ґрипхук, - знову розплющив очі Гаррі. - Може, Ґрифіндор не брав меча. Як нам знати, що саме ґоблінова версія історії правдива?
- А яка тобі різниця? - здивувалася Герміона.
- Буде легше на душі, - відповів Гаррі.
Він глибоко вдихнув.
- Ми йому скажемо, що віддамо меча після того, як він нам допоможе проникнути в сейф... але постараємося не уточняти, коли саме він його отримає.
Ронове обличчя розпливлося в усмішці. Герміона, однак, дивилася з тривогою.
- Гаррі, не можна...
- Він його отримає, - вів далі Гаррі, - коли ми знищимо всі горокракси. Я все зроблю, щоб меч був у нього. Я дотримаю слова.
- Це може тривати роками! - сказала Герміона.
- Я це розумію, а йому знати не конче. Я йому не брехатиму... по суті.
Гаррі зустрів її погляд з викликом - і водночас з соромом. Пригадалися слова, викарбувані над брамою Нурменґарда: «Для загального блага». Відкинув цю думку геть. Хіба є інший вихід?
- Мені це не подобається, - сказала Герміона.
- Мені теж не дуже, - визнав Гаррі.
- А я вважаю, що це геніально, - знову скочив на ноги Рон. - Пішли йому скажемо.
Вони повернулися в найменшу спальню, і Гаррі зробив свою пропозицію, сформулювавши її так, щоб не називати точного часу передачі меча. Поки він говорив, Герміона, насупившись, дивилася в підлогу. Його це дратувало, він боявся, що вона зірве їхній задум. Але Ґрипхук ні на кого, крім Гаррі, не дивився.
- Ти даєш мені слово, Гаррі Поттер, що віддаси мені Ґрифіндорів меч, якщо я тобі допоможу?
- Так, - підтвердив Гаррі.
- Тоді дай руку, - сказав ґоблін, простягаючи долоню.
Гаррі її потис. Не знав, чи не помітили ці чорні очі якоїсь каверзи в його очах. Але Ґрипхук відпустив його руку, сплеснув у долоні і сказав:
- Отже. Почали!
Було таке враження, ніби вони знову планують проникнути в міністерство. Задум почали розробляти в найменшій спальні, залишеній, на Ґрипхукове бажання, у напівтемряві.
- Я лише раз був у сховищі Лестранжів, - сказав Ґрипхук, - саме тоді, коли мені наказали покласти туди фальшивий меч. Це одна з найдревніших камер. Найстаріші чаклунські роди зберігають свої скарби на найглибшому рівні, де сховища найбільші й найкраще захищені...
Щодня на кілька годин вони зачинялися в малесенькій, наче кухонний сервант, кімнатці. Дні поволі переходили в тижні. Треба було подолати безліч перепон, зокрема й те, що їхні запаси багатозільної настійки вичерпувалися.
- Її, фактично, вистачить лише для когось одного, - бідкалася Герміона, підносячи під світло лампи густу й багнисту настійку.
- А цього й достатньо, - сказав Гаррі, вивчаючи намальовану Ґрипхуковою рукою схему найглибших переходів.
Інші мешканці котеджу «Мушля» не могли не помітити, що щось відбувається, бо ж Гаррі, Рон та Герміона з’являлися тепер лише на спільних трапезах. Ніхто не питав зайвого, хоч Гаррі часто відчував, як замислено й стурбовано дивиться на них за столом Білл.
Що більше часу вони проводили разом, то глибше усвідомлював Гаррі свою неприязнь до ґобліна. Ґрипхук виявився неочікувано кровожерливий, кепкував з думки, чи відчувають біль дрібні істоти, і тішився з того, що їм, можливо, доведеться калічити інших чаклунів, щоб проникнути у скарбницю Лестранжів. Гаррі знав, що друзі поділяють цю неприязнь, однак вони на цю тему не говорили - Ґрипхук був їм потрібен.
Ґоблін дуже неохоче їв разом з усіма. Навіть тоді, як його ноги загоїлися, він усе одно просив, щоб йому, як і слабкому ще й досі Олівандеру, таці з їжею приносили до кімнати. Врешті Білл після гнівної тиради, виголошеної Флер, піднявся до нього нагору й повідомив, що таких послуг більше не буде. Відтоді Ґрипхук сідав з ними за тісний стіл, проте відмовлявся вживати ту саму їжу, вимагаючи, щоб йому подавали шматки сирого м’яса, корінці і гриби.
Гаррі відчував свою відповідальність за таке становище. Це ж він умовив усіх залишити ґобліна в котеджі «Мушля», щоб його допитати; це через нього вся родина Візлів змушена переховуватися, а Білл, Фред, Джордж і містер Візлі втратили роботу.
- Мені так прикро, - сказав він Флер, коли одного вітряного квітневого вечора допомагав їй готувати вечерю. - Я ніколи не думав, що тобі доведеться усім цим займатися.
Вона щойно налаштувала ножі, які б різали м’ясо для Ґрипхука і Білла, бо Білл, відколи на нього напав Ґрейбек, надавав перевагу біфштексам з кров’ю. Коли ножі застукотіли, її роздратоване обличчя трохи пом’якшилось.
- ’Аггі, ти вгятував шиття моїй сестгі, я цього не забула.
Чесно кажучи, це було не зовсім так, проте Гаррі вирішив їй не нагадувати, що справжня небезпека Ґабріелі не загрожувала.
- До того ж, - Флер націлила чарівну паличку на каструльку з соусом, що стояла на плиті, й та відразу забулькотіла, - містег Олівандег сьогодні вветшегі вигушає до Мюгіель. Нам буде тгохи легше. Ґоблін, - вона насупилася при згадці про нього, - хай пегебигається вниз, до вітальні, а ви з Гоном і Діном займете його кімнату.
- Та нам і у вітальні добре, - Гаррі знав, що Ґрипхукові дуже не сподобається ночувати на диванчику, а для їхніх планів було просто необхідно, щоб Ґрипхук мав гарний настрій. - Про нас не турбуйся. - А коли вона почала протестувати, додав: - Ми теж уже скоро зліземо вам з шиї, тобто Рон, Герміона і я. Ми у вас надовго не затримаємось.
- Що ти маєш на увазі? - чарівна паличка Флер націлилася на посудину з рисовою запіканкою, що зависла в повітрі. - Вам не мошна нікуди звідси вигушати, ви тут у безпетсі!
Вона тепер була дуже схожа на місіс Візлі, і Гаррі зрадів, що саме в цю мить відчинилися задні двері. Луна й Дін з мокрим від дощу волоссям занесли на кухню по оберемку хмизу, що прибився до берега.
- ...і крихітні маленькі вушка, - розповідала Луна, - схожі на гіпопотамові, каже тато, тільки пурпурові й волохаті. А якщо захочеш їх покликати, то треба мугикати якусь мелодію. Їм подобаються вальси, а швидкої музики вони не люблять...
