Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин (книга жизни TXT) 📗
- Навряд, - засумнівався Рон. - У стресовому стані щось вигадувати в сто разів важче, ніж ви думаєте. Я це зрозумів, коли потрапив у лапи хапунам. Набагато легше було прикинутися Стеном, про якого я хоч щось знав, ніж удавати абсолютно нову людину. Старий Лавґуд був страшенно напружений, коли намагався втримати нас у себе. Гадаю, він казав правду, або те, що сам вважає за правду, щоб зацікавити нас розмовою.
- Не думаю, що все те має якесь значення, - зітхнула Герміона. - Навіть, якщо він говорив щиро, я ще за все своє життя не чула відразу стільки нісенітниць.
- Зачекай, - сказав Рон. - Про Таємну кімнату теж казали, що то вигадка.
- Та Смертельні реліквії просто не можуть існувати, Роне!
- Кажи, що хочеш, але одна з них цілком реальна, - заперечив Рон. - Плащ-невидимка нашого Гаррі.
- «Казка про трьох братів» - вигадана, - рішуче не погодилася Герміона. - Розповідь про страх людей перед смертю. Якби уникнути її було так само легко, як заховатися під плащем-невидимкою, то ми б уже мали все, що нам потрібно!
- Не знаю. Я б не відмовився від всемогутньої чарівної палички, - пробурмотів Гаррі, крутячи в пальцях таку нелюбу йому тернову паличку.
- Таких паличок не існує, Гаррі!
- Ти ж сама казала, що було безліч чарівних паличок, таких, як той жезл Смерті чи як там їх називали...
- Ну нехай. Навіть якщо ти хочеш замакітрити собі голову, ніби бузинова паличка існує насправді, то що ти скажеш про «воскресальний камінь»? - Пальцями вона зобразила лапки над останніми словами, вимовляючи їх підкреслено саркастично. - Мертвих не воскресити жодними чарами - це ж ясно!
- Коли моя чарівна паличка з’єдналася з паличкою Відомо-Кого, з’явилися мої мама й тато... і Седрик...
- Але ж вони насправді не воскресли з мертвих, - заперечила Герміона. - Це просто... просто бліді копії людей, яких уже не оживити.
- Ота дівчина з казки - вона ж теж насправді не ожила. У казці і йдеться про те, що мертві люди належать до царства мертвих. Проте середульший брат таки зумів її побачити і з нею розмовляти. Він навіть прожив з нею якийсь час...
Він помітив у Герміони на обличчі стурбованість і ще щось таке, що нелегко було описати. Коли вона зиркнула на Рона, Гаррі зрозумів, що то був страх: він налякав її своїми розмовами про життя з небіжчиками.
- А той тип Певерел, похований у Ґодриковій Долині, - поспіхом змінив він тему, намагаючись говорити розсудливо й нормально, - ти щось про нього знаєш?
- Ні, - відповіла вона з явним полегшенням. - Я шукала згадок про нього після того, як побачила знак на його могилі. Якби він був відомий або зробив щось важливе, то точно був би у якійсь нашій книжці. Я знайшла прізвище Певерел тільки в книжці «Шляхетність природи: чаклунська генеалогія». Я позичила її у Крічера, - пояснила вона, коли Рон підняв брови. - Там перелічено чистокровні роди, що не мали продовження по чоловічій лінії. Очевидно, Певерели були серед перших вимерлих родів.
- Вимерлих по чоловічій лінії? - перепитав Рон.
- Це означає, - пояснила Герміона, - що прізвище Певерел зникло багато століть тому. Вони могли мати нащадків, але вже під іншими прізвищами.
І тут Гаррі осяяло, звучання прізвища Певерел розбурхало йому пам’ять. Він згадав брудного діда, що тицяв огидного персня під ніс міністерському службовцеві, і вигукнув:
- Ярволод Ґонт!
- Що-що? - перепитали одночасно Рон і Герміона.
- Ярволод Ґонт! Дід Відомо-Кого! У ситі спогадів! З Дамблдором! Ярволод Ґонт сказав, що його рід походить від Певерелів!
Рон з Герміоною були приголомшені.
- Той перстень, перстень, який став горокраксом, Ярволод Ґонт казав, що на ньому був герб Певерела! Я бачив, як він розмахував ним перед тим типом з міністерства, ледь не запхнув йому в носа!
- Герб Певерела? - різко перепитала Герміона. - А ти бачив, який він?
- Не дуже, - намагався пригадати Гаррі. - З того, що я пам’ятаю, там не було нічого особливого, хіба що кілька рисок. Фактично, зблизька я побачив перстень аж після того, як його розламали.
З того, як округлилися її очі, Гаррі зрозумів, що Герміона щось збагнула. Рон здивовано поглядав то на нього, то на неї.
- Нічого собі... ви думаєте, то знову був цей знак? Символ реліквій?
- Чом би й ні? - схвильовано озвався Гаррі. - Ярволод Ґонт був старий тупий невіглас, що жив, як свиня, й цікавився лише своїм походженням. Якщо той перстень століттями передавали з рук у руки, то він міг уже й не знати, що то було насправді. У його хаті не було жодної книжки, і можете мені повірити, що він геть не був схожий на людину, яка читає дітям казочки. Зрозуміло, він волів би думати, що ті риски на персні - то герб, бо вважав, що ті, в кому тече чиста кров, мають майже королівську велич.
- Так... це все дуже цікаво, - обережно почала Герміона, - однак, Гаррі, якщо ти думаєш про те, що мені здається, то ти думаєш...
- А чому ні? Чому ні? - відкинув обережність Гаррі. - На ньому ж був камінь, так? - Він глянув на Рона, шукаючи підтримки. - А що, як то й був воскресальний камінь?
Рон аж рота роззявив.
- Нічого собі... але чи він би й далі діяв, якщо Дамблдор розламав...
- Чи діяв би? Діяв? Роне, та він ніколи не діяв! Не існує ніякого воскресального каменя! - Герміона аж на ноги зірвалася, роздратована й сердита. - Гаррі, ти тепер усе намагаєшся підганяти під ту легенду про реліквії...
- Усе підганяти? - перепитав він. - Герміоно, та воно само все збігається! Я знаю, що на камені з персня був символ Смертельних реліквій! Ґонт сам хвалився, що він походить від Певерелів!
- Хвилину тому ти казав, що не роздивився того каменя!
- А де цей перстень може бути зараз? - запитав у Гаррі Рон. - Що з ним зробив Дамблдор після того, як розламав?
Проте уява в Гаррі вже буяла набагато бурхливіше за Ронову чи Герміонину...
«Три предмети, або реліквії, здобувши які, можна стати володарем Смерті... володарем... завойовником... переможцем... останній ворог, якого буде знищено - це смерть...»
І він побачив самого себе, володаря реліквій, у двобої з Волдемортом, чиї горокракси не йшли з ними в жодне порівняння... «разом їм жити не судилося»... чи це й була відповідь? Реліквії проти горокраксів? Чи міг би він таким чином стати переможцем? Якби він став володарем Смертельних реліквій, то був би в безпеці?
- Гаррі?
Але він майже не чув Герміону. Узяв плащ-невидимку й почав його обмацувати. Тканина була плинна, як вода, й невагома, наче повітря. За всі ці сім років перебування у світі чарівників йому ще не траплялося нічого подібного. Плащ був саме такий, яким його описував Ксенофілій: «плащ, який по-справжньому й надійно робить того, хто його вбрав, невидимим. Плащ вічний, незмінний і здатний забезпечити постійне й непроникне укриття, хоч би які закляття на нього насилали».
І тут він аж зойкнув, коли пригадав...
- Цей плащ був у Дамблдора тієї ночі, коли загинули мої батьки!
Його голос затремтів, і Гаррі відчув, як кров ударила в лице, та його це не обходило.
- Моя мама сказала Сіріусові, що Дамблдор позичив плаща! То он навіщо! Він хотів його обстежити, бо думав, що це третя реліквія! Іґнотус Певерел похований у Ґодриковій Долині... - Гаррі, немов сліпий, ходив по колу в наметі; він відчував, як перед ним відкриваються нові горизонти істини. - Він мій предок! Я походжу від молодшого брата! Усе збігається!
Він відчував, що у своїй вірі в реліквії озброєний тепер упевненістю, немовби сама думка про оволодіння ними надавала йому захист. Повернувся до друзів, охоплений радістю.
- Гаррі, - знову сказала Герміона, проте він не почув, бо розв’язував тремтячими пальцями капшучок, що висів у нього на шиї.
- Прочитай, - він упхнув їй у руку маминого листа. - Прочитай! Плащ був у Дамблдора, Герміоно! Для чого ще він би його брав? Йому плащ не був потрібен, бо він умів вичаклувати таке потужне закляття «Розілюзнення», що ставав невидимий без плаща!
