Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин (книга жизни TXT) 📗
- Нас з Гаррі виховували маґли, - нагадала Герміона, - а в них інакші забобони. - Вона важко зітхнула, бо з кухні долинув ядучий запах. У тому, що її так дратував Ксенофілій, був і позитивний ефект - вона забувала сердитися на Рона. - Думаю, так воно і є, - погодилася вона з ним. - Це просто повчальна казочка, бо ж очевидно, який з дарів найкращий, і що треба вибирати...
Усі троє закінчили речення одночасно. Герміона сказала: «плащ», Рон - «паличку», а Гаррі - «камінь».
Друзі здивовано перезирнулись і мало не розреготалися.
- Це ж ясно, що треба казати «плащ», - сказав Герміоні Рон, - але навіщо бути невидимим тому, хто має таку паличку? Це ж всемогутня паличка, Герміоно, ти тільки подумай!
- Та й ми вже маємо плащ-невидимку, - додав Гаррі.
- І він нас не раз виручав, якщо ви ще не помічали! - пирхнула Герміона. - Тоді як чарівна паличка тільки притягує всіляке лихо...
- ...якщо забагато про неї патякати, - засперечався Рон. - Якщо бути таким дурним, щоб танцювати, розмахувати нею над головою й виспівувати: «Я маю всемогутню паличку, ану зачепіть мене, хто сміливий». Просто треба тримати язика за зубами...
- Воно-то так, але чи довго б ти його втримав? - скептично скривилася Герміона. - Єдине, що ми від нього почули, то це те, що легенди про надмогутні чарівні палички існують уже не одну сотню років.
- Справді? - здивувався Гаррі.
Герміоні важко було стримувати роздратування. Вираз її обличчя був такий до болю знайомий, що Гаррі з Роном аж обмінялись косими посмішками.
- Жезл Смерті, паличка Долі - вони вже століттями під різними назвами з’являються в казках, причому найчастіше ними володіють темні чаклуни, і чомусь починають ними вихвалятися. Професор Бінс декого з них згадував, але... ой, та все це дурниці. Могутність чарівних паличок залежить від того, які чаклуни ними користуються. Дехто просто любить похвалитися, що його паличка найбільша й найкраща.
- А звідки ти знаєш, - засумнівався Гаррі, - що всі ці чарівні палички, такі як жезл Смерті і паличка Долі - це не одна й та сама чарівна паличка, тільки назви впродовж століть змінюються?
- І що всі вони - не та бузинова паличка, яку виготовила Смерть? - здивувався Рон.
Гаррі засміявся - дивна ідея, що стрілила йому в голову, була таки сміховинна. Його власна чарівна паличка, нагадав він собі, була з гостролисту, а не з бузини, до того ж виготовив її Олівандер - це було відомо, незважаючи на все, що вона виробляла тієї ночі, коли Волдеморт гнався за ним у небі. Та якби вона була всемогутня, то хіба ж зламалася б?
- А чого ти обрав камінь? - запитав у нього Рон.
- Якби можна було повертати людей, то з нами був би Сіріус... Дикозор... Дамблдор... мої батьки...
Ні Рон, ні Герміона не всміхнулися.
- Але ж вони, якщо вірити бардові Бідлу, не захочуть сюди повертатися, - сказав Гаррі, згадуючи казку. - А чи є ще й інші казки про камінь, що може воскрешати мертвих? - запитав він Герміону.
- Нема, - сумно відповіла вона. - Не думаю, що ще хтось, крім містера Лавґуда, вірить, що це можливо. Бідл, мабуть, позичив ідею з легенди про Філософський камінь. Замість каменя, що робить безсмертним, вигадав камінь, що завертає смерть.
Запах з кухні дедалі дужчав і чимось нагадував підгорілі труси. Гаррі сумнівався, що зможе з’їсти бодай дрібку Ксенофілієвої страви, щоб той не образився.
- А як же плащ? - повільно проказав Рон. - Невже ви не бачите, що тут він таки правду казав? Я вже так звик до Гарріного плаща й до того, який він надійний, що навіть не задумувався про це. Я не чув, щоб хтось ще мав такий плащ, як Гаррі. Він безвідмовний. Нас ще ні разу під ним не побачили...
- Ясно, що не побачили, Роне! Ми ж стаємо під ним невидимі!
- Але все, що він казав про інші плащі - а то не якісь там дешевинки по десять за кнат - то, знаєте, правда! Я про це якось раніше не думав, але не раз чув про плащі, з яких від старості вивітрюються чари, або вони зношуються й рвуться від заклять. Плащ Гаррі належав ще його батькові, тож не скажеш, що він новенький, але він просто... досконалий!
- Ну добре, Роне, нехай. Але ж камінь...
Поки вони пошепки сперечалися, Гаррі ходив по кімнаті, майже їх не слухаючи. Підійшов до ґвинтових сходів, ковзнув очима вгору і одразу прикипів поглядом. Зі стелі горішньої кімнати на нього дивилося його власне обличчя.
Після короткого збентеження він зрозумів, що то не дзеркало, а картина. Заінтригований, він поліз сходами нагору.
- Гаррі, що ти робиш? Не лізь туди без нього!
Але Гаррі вже був на третьому поверсі.
Луна прикрасила стелю своєї кімнати п’ятьма чудово намальованими обличчями своїх друзів: Гаррі, Рона, Герміони, Джіні та Невіла. Вони не рухалися, на відміну від портретів у Гоґвортсі, однак певна магія в них відчувалася. Гаррі здалося, що вони дихають. Навколо картин звивалося неначе п’ять золотих ланцюжків, з’єднуючи їх між собою, та коли Гаррі уважно придивився, то виявив, що то не ланцюжок, а одне-єдине слово, написане тисячі разів золотим чорнилом: друзі... друзі... друзі...
Гаррі відчув приплив приязні до Луни. Роззирнувся по кімнаті. Біля ліжка була велика фотографія малої Луни з дуже схожою на неї жінкою. Вони обнімалися. Луна на знімку була охайна й доглянута - в житті Гаррі її такою не бачив. Фотокартку вкривав порох. Це Гаррі трохи здивувало. Він озирнувся ще раз.
Щось тут було не так. На блідо-голубому килимі теж лежав товстий шар пилу. У шафі з нещільно зачиненими дверцятами не було одягу. Ліжко було якесь холодне й непривітне, мовби на ньому не спали вже кілька тижнів. Павутина затягувала найближче вікно, за яким світилося криваво-червоне небо.
- Що там таке? - поцікавилася Герміона, коли Гаррі зійшов униз, та він не встиг відповісти, бо з кухні саме піднімався Ксенофілій з тацею, заставленою мисками.
- Містере Лавґуд, - запитав Гаррі. - А де Луна?
- Не зрозумів?
- Де Луна?
Ксенофілій завмер на сходах.
- Я... я ж вам уже казав. Вона там, біля Нижнього мосту, ловить плімпів.
- А чого ж у вас на таці лише чотири миски?
Ксенофілій спробував щось сказати, але не видушив з себе ні звуку. Тишу порушувало тільки невтомне пихкання друкарського верстата та легке бряжчання таці в тремтячих руках Ксенофілія.
- Таке враження, що Луни тут не було вже кілька тижнів, - сказав Гаррі. - Нема її одягу, і на ліжку вже давно ніхто не спав. Де вона? І чому ви постійно дивитесь у вікно?
Ксенофілій впустив тацю. Миски гойднулися й порозбивалися. Гаррі, Рон і Герміона вихопили чарівні палички і Ксенофілій завмер, з рукою, що ледь-ледь не встигла сягнути в кишеню. У цю мить друкарський верстат голосно бахнув і на підлогу з-під скатертини посипалися численні номери «Базікала»; верстат нарешті замовк.
Герміона, не відводячи чарівної палички від містера Лавґуда, нахилилася й підняла один журнал.
- Гаррі, подивись.
Незважаючи на розгардіяш, він швидко підійшов до неї. На першій сторінці «Базікала» красувався його знімок з написом «Небажаний номер один» і повідомленням про винагороду за нього.
- Що, «Базікало» змінив редакційну політику? - холодно поцікавився Гаррі, а мозок його працював на повних обертах. - Цікаво, що ви робили, містере Лавґуд, коли вийшли з будинку? Посилали сову в міністерство?
Ксенофілій облизав губи.
- Вони забрали Луну, - прошепотів він. - За все те, що я досі писав. Забрали мою Луну, і я не знаю, де вона, і що з нею зробили. Але вони можуть її повернути, якщо я... якщо я...
- Здасте їм Гаррі? - договорила за нього Герміона.
- Нічого не вийде, - категорично заперечив Рон. - Геть з дороги, ми звідси йдемо.
Ксенофілій був схожий на примару - постарішав років на сто, губи скривились у страхітливій посмішці.
- Вони тут будуть з секунди на секунду. Я мушу врятувати Луну. Я не можу втратити Луну. Ви звідси не підете.
Він розставив руки перед сходами, і в Гарріній уяві на мить постала його мати, що зробила те саме, захищаючи його ліжечко.
