Дівчинка з Землі - Булычев Кир (читать книги бесплатно .txt) 📗
Аліса подумала трішки й промовила:
— Взагалі-то в мене батько тямовитий, але боюся, що він сказав би: нізащо.
— Атож. Нізащо. Бо ти для нього досі ще маленька дівчинка, не тяма, про яку треба турбуватися. Бо в твого батька є батьківський інстинкт. Ти знаєш, що це таке?
— Знаю. А в дідуся є дідусів інстинкт, а в мами — мамин. І всі оці інстинкти говорять їм про те, щоб я тепло вдягалася і не забувала взяти плаща, коли йде дощ.
— Чудово! — вигукнув Громозека. — Ми прекрасно одне одного розуміємо. Я тобі не хотів говорити про це раніше, бо ще не був упевнений, як працює машина і що знайдуть часовики в минулому. Але тепер усе виявилося саме так, як я розповідав.
— І я завтра полечу в минуле?
— Ні в якому разі! Це надто небезпечно. Завтра в минуле полетить Річард. Він повинен знайти шлях у той день, коли прилетів космічний корабель. Він усе розвідає. Потім туди ж злітає і Петров. Врахуй, вони ще ні про що не знають. І мені доведеться витратити багато годин, аби вмовити їх пристати на мій план. Вони не знають навіть, що можна спробувати вбити чуму в самісінькому зародку. Їм просто ніколи не доводилося змінювати минулого. У них навіть закон такий є: минулого міняти не можна. Але ж Колеїда — далека планета, і її минуле ніяк не впливає на минуле й сучасне інших планет. Отже, першою трудністю буде вмовити їх утрутитися в минуле Колеїди. А вже далі почнеться друга трудність — це ти.
— Але вони можуть сказати, що самі підуть на космодром і самі очистять корабель від космічної чуми, — заперечила Аліса. — І все тоді загине.
— Ні, чому ж загине? Якщо вони самі це зроблять, це буде чудесно: мені не доведеться за тебе хвилюватися.
— Ну от, — образилась Аліса, — спочатку обіцяв, а тепер говорить, що буде чудесно, як без мене обійдуться!
Громозека засміявся так, що намет захитався.
— Побачимо, — сказав він. — Побачимо. Я радий, що ти не зляка лася. Сьогодні перед вечерею ти підеш до лікаря і пройдеш гіпнотич ний курс навчання мови Колеїди. Його попереджено. Та поки не на став час — нікому ні слова, навіть твоєму другові Рррр. І врахуй: як що ти поїдеш у минуле, з тобою вирушить і хтось із часовиків, який за тобою стежитиме і страхуватиме тебе. Отож не сподівайся, що діятимеш повністю сама. А зараз відпочивай.
Та коли Громозека вийшов із намету, відпочивати Аліса вже не могла. Вона зіскочила з ліжка й побігла дивитися, як готують машину часу до завтрашнього дня.
10
“Добре було б, — думала Аліса, підібравшись якнайближче до машини часу і розглядаючи пульт керування, — злітати в минуле. Навіть якщо мені скажуть вирушити в минуле разом із Річардом або Петровим, я не відмовлюся. Вони можуть узяти мене на руки, а коли ми повернемося назад, знову візьмуть на руки, й вийде, ніби подорожувала лише одна людина. Машина це витримає”.
Часовики не звертали на Алісу уваги. Їм було не до неї. Треба було перебудувати машину так, щоб вона посилала людину на тиждень далі, ніж раніше. Точніше, на тиждень і двадцять годин.
Петров пояснив Алісі, що вони роблять так для того, аби встигнути на поїзд, який іде від розкопаного археологами містечка в столицю. Розклад поїздів вони взяли з газети, гроші на квиток у них були. Лишалося тільки сісти в поїзд і доїхати до космодрому в той момент, коли прилетить космічний корабель, і подивитися на космонавтів зблизька — чи справді це космічна чума.
Аліса про все забула, але тут почувся голос Громозеки:
— Алісо!
Голос проник крізь товсті стіни станції, і вогники приладів тривожно замигтіли.
— Б-біжи до нього, — сказав Петров, — а то від його голосу сті ни впадуть.
Аліса відразу згадала, чого її розшукує головний археолог. Час було до лікаря — вчити мову.
Лікар, схожий на садову лійку, довго розгойдував головою на тонкій, прямій і неймовірно довгій шиї, наче збирався сказати довгу промову. Але сказав тільки:
— Сідайте, юначе, — і показав на крісло, з якого звисали різ ноколірні проводи.
Аліса слухняно всілася. Крісло змінило форму, обхопило Алісу зусібіч, а лікар підійшов ближче і мерщій заходився прикріплювати до Алісиних скронь проводи, на кінцях яких були присоски.
— Не бійтеся, — промовив він, коли Аліса зіщулилася.
— Я не боюся, — відповіла Аліса. — Просто лоскітно. Насправді вона трохи злякалася.
— Заплющіть оце, — попросив лікар.
— Що?
Лікар голосно зітхнув і взяв зі столу словник. Хвилини зо три шукав потрібне слово, а потім сказав:
— Звісно ж, очі.
З чорного ящика, в якому ховалися проводи, почулося дзижчання. Дзижчання передалося в голову Алісі, і голова пішла обертом.
— Терпіть, — попередив лікар.
— Я терплю, — озвалась Аліса. — І довго терпіти?
Лікар мовчав. Аліса трохи розплющила одне око й побачила, що він знову гортає словник.
— Годину, — відповів він нарешті. — Заплющіть очі.
Аліса очі заплющила, але не втрималася, щоб не спитати:
— Скажіть, а чому ви самі нашої мови не вивчите таким же шляхом?
— Я? — здивувався лікар. — Мені нема коли.
Він подумав трохи, відійшов у куток лабораторії, задзеленькав там якимись склянками і додав тихо:
— Я дуже нездібний до мов. Такий нездібний, що навіть гіпнопедія мені не… забув.
— Не допоможе?
— Так.
Алісі було дуже затишно. У голові тихенько дзижчало, захотілося спати, й Аліса подумала, як би не заснути, і в ту мить почула голос лікаря:
— Прокидайтеся. Кінець.
Лікар знімав у неї з голови присоски і розплутував проводи.
— Уже все? Хіба ціла година минула?
— Так.
У лабораторію протиснувся Громозека. Він уважно поглянув на Алісу й запитав:
— Бунто тодо бараката а ва?
Аліса тільки встигла подумати: “Що за нісенітниця?” — і раптом збагнула, що ніяка це не нісенітниця. Просто Громозека спитав її по-колеїдському, чи вивчила вона мову. А збагнувши, Аліса спокійно відповіла Громозеці:
— Кра бараката то бунта.
Що означало: “Так, я мову вивчила”.
Громозека зареготав і звелів іти вечеряти, а лікар так засмутився, що від вечері відмовився.
— Ніколи, — сказав він їм навздогін, — ніколи мені не вивчити жоднісінької мови! — Із лійки полилися струмочками гіркі сльози.
За вечерею Громозека посадив Алісу якнайдалі від себе, щоб вона ні про що його не питала. Перед Алісою відразу ж, як за помахом чарівної палички, з’явилося вісім склянок із компотом. Вся експедиція знала вже, що Аліса любить компот, і якби не суворий Громозека, вона могла б пити компот досхочу.
Але того вечора Аліса навіть не дивилася на компот. Вона намагалася піймати погляд Громозеки, почути, про що він говорить із Петровим. А коли вечеря скінчилася, вона почула, як Громозека сказав:
— Який чудовий захід сонця! Ви не заперечуєте, якщо ми трішки погуляємо і помилуємося природою?
— П-природою? — здивувався Петров. — Ніколи не помічав, щоб ви любили захід сонця. Крім того, мені хотілося б вернутись до машини.
— Нічого, ще є час, — миролюбно проричав Громозека і потяг Петрова вбік.
Аліса зрозуміла, що зараз станеться найголовніше: відбудеться розмова про завтрашню подорож і мрію Громозеки. І тоді вона вчинила не вельми добре. Вона стала підслуховувати, про що говорять часовик та археолог. Аліса зачекала, аж поки вони зупинилися біля великого каменя, перебігла тихенько до нього й зачаїлася.
— Як ви гадаєте, — спитав Громозека у Петрова, — чи можна знищити епідемію космічної чуми, якщо захопити її на самісінькому початку?
— Звичайно, можна, — відповів Петров. — Тільки питання це нас не с-стосується: адже Колеїда загинула сто років тому.
— Ага, — сказав Громозека, ніби чув тільки початок відповіді Петрова. — Отже, можна.
І він розповів Петрову, як хоче змінити всю історію планети Колеїда й повернути її до життя.
