Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин (книга жизни TXT) 📗
Навколишню тишу вряди-годи порушував якийсь шурхіт або тріск гілочок. Гаррі думав, що це були скоріше звірі, ніж люди, однак про всяк випадок тримав чарівну паличку напоготові. У шлунку, й так замученому гумовими на смак грибами, тривожно поколювало.
Він думав, що радітиме, якщо їм пощастить викрасти горокракс, проте не радів. Сидячи і вдивляючись у темряву, тільки крихітну частинку якої освітлювала його чарівна паличка, він тривожився, що ж буде далі. Так, ніби він тижнями, місяцями, чи, може, й роками прагнув наблизитися до цієї точки, але тепер раптово зупинився, втративши орієнтир.
Десь мали бути інші горокракси, та він не мав ані найменшої гадки, де їх шукати. Він навіть не знав, які вони будуть. А ще не знав, як знищити той єдиний роздобутий горокракс, що зараз торкався до його грудей. Цікаво, що медальйон анітрохи не нагрівався від тепла його тіла, а був холоднющий, наче його щойно витягли з крижаної води. Коли-не-коли Гаррі причувалися удари крихітного серця, що невлад билося з його власним.
Невиразні передчуття наповзали на нього з темряви. Він їм опирався, відганяв од себе, та вони вперто поверталися. «Разом їм жити не судилося». Рон і Герміона, які впівголоса про щось розмовляли в наметі за його спиною, могли б, якби забажали, піти звідси, а от він цього зробити не міг. Гаррі намагався опанувати свій страх і виснаження, а горокракс у нього на грудях, здавалося, відклацує час, який йому ще залишився... «Безглузда думка, - сказав він сам собі, - не треба про таке...»
Шрам знову почав поколювати. Він боявся, що накликає цей біль своїми думками, і спробував скерувати їх в інше русло. Згадав бідолашного Крічера, що так і не дочекався їх удома, отримавши замість них Якслі. Мовчатиме ельф чи розповість смертежерові все, що знає? Гаррі хотів вірити, що за минулий місяць Крічер змінив своє ставлення до нього, що він буде йому вірний, але хтозна, як воно складеться. А що, як смертежери ельфа катуватимуть? Хворобливі видіння заполонили мозок Гаррі, і він їх теж відганяв, бо все одно нічим не міг допомогти Крічерові. Вони з Герміоною вже вирішили, що недоцільно його сюди викликати. А що, як разом з ним припреться хтось із міністерства? Навряд чи ельфові вдасться роз’явитися непомітно, не повторивши тієї помилки, що змусила Герміону прибути на площу Ґримо разом з Якслі, який вчепився за її рукав.
Шрам пік уже нестерпно. Він подумав, як багато всього вони не знають. Люпин правду казав про чари, з якими вони ніколи ще не стикались і навіть уявити їх не могли. Чому Дамблдор пояснив їм так мало? Може, думав, що ще має час, що житиме ще багато років або століть, як його приятель Ніколас Фламель? Якщо це так, то він гірко помилявся... Снейп про це подбав... Снейп, сплячий змій, що вжалив на верхівці вежі...
І Дамблдор почав падати... падати...
- Віддай мені, Ґреґорович.
Гаррі говорив високим, чистим і холодним голосом. Чарівну паличку тримав перед собою в довгопалій білій руці. Чоловік, на якого вона була націлена, висів униз головою в повітрі, хоч ніяких мотузок не було видно. Він поволі обертався, зв’язаний невидимими й жахливими путами, руки були притиснуті до тіла, його перелякане, багрове від крові, що прилила в голову, обличчя висіло на одному рівні з очима Гаррі. Він мав біле-білісіньке волосся й густу, кошлату бороду - зв’язаний Дід Мороз.
- Я не мати, я вже не мати! Від мене вкрасти багато років тому!
- Не бреши Лордові Волдеморту, Ґреґорович. Він знає... він завжди знає.
Зіниці в підвішеного чоловіка розширилися з жаху, вони, здавалося, розбухали, більшали й більшали, аж поки всього Гаррі засмоктав їхній чорний морок...
І ось Гаррі вже поспішав темним коридором за огрядним коротуном Ґреґоровичем, який тримав ліхтаря. Ґреґорович заскочив у кімнату наприкінці коридору, і його ліхтар освітив щось схоже на майстерню. У хиткому світлі виблискувала дерев’яна стружка й золото, а на підвіконні сидів навпочіпки, наче велетенський птах, золотоволосий юнак. Світло ліхтаря освітило його на частку секунди, але Гаррі встиг помітити радість на його вродливому обличчі, а тоді цей непроханий гість вистрілив зі своєї чарівної палички приголомшливим закляттям, засміявся і плавно вистрибнув з вікна спиною вперед.
І Гаррі знову вислизнув з цих широченних, мов тунелі, зіниць, і побачив перекошене жахом обличчя Ґреґоровича.
- Хто той злодій, Ґреґорович? - запитав пронизливий холодний голос.
- Я не знати, ніколи не знати, якийсь юнак... ні... будь ласка... БЛАГАЮ!
Крик, нескінченний крик, і спалах зеленого світла...
- Гаррі!
Він розплющив очі, важко дихаючи, а його чоло пульсувало. Він знепритомнів біля намету й лежав, розпластаний, на землі. Подивився на Герміону - її густе волосся затулило крихітний клаптик неба, що проступав між темним гіллям високо вгорі.
- Сон, - пояснив він, швидко сідаючи й роблячи під лютим Герміониним поглядом якомога безневинніше лице. - Задрімав, мабуть, вибач.
- Я знаю, що це через шрам! Мені достатньо на тебе глянути! Ти знову проник у Вол...
- Не називай цього імені! - долинув з намету Ронів голос.
- Добре, - огризнулася Герміона. - Хай буде - у мозок Відомо-Кого!
- Я не хотів! - гаркнув Гаррі. - Це був сон! Ти що, Герміоно, контролюєш свої сни?
- Якби ти навчився застосовувати блокологію...
Але Гаррі не збирався слухати її нарікання. Він хотів обговорити щойно побачене.
- Герміоно, він знайшов Ґреґоровича, і, думаю, вбив його, але перед тим, як убити, проник Ґреґоровичу в мозок, і я побачив...
- Мабуть, я краще заміню тебе на варті, якщо ти так втомився, що засинаєш, - холодно зронила Герміона.
- Я можу ще постояти!
- Ні, ти явно перевтомився. Іди лягай спати.
Вона рішуче і вперто сіла при вході в намет. Гаррі розсердився, але вирішив уникнути сварки й зайшов усередину.
З нижнього ліжка визирало бліде Ронове лице. Гаррі видерся на верхній ярус, ліг і втупився в темну тканину стелі. Минув якийсь час і Рон заговорив дуже тихо, щоб не почула Герміона біля входу.
- Що робить Відомо-Хто?
Гаррі міцно стис повіки, щоб пригадати кожну деталь, і зашепотів у темряві:
- Він знайшов Ґреґоровича. Підвісив його, зв’язаного, вниз головою і катував.
- А як Ґреґорович мав зробити йому нову чарівну паличку, якщо був підвішений і зв’язаний?
- Не знаю... незбагненно, скажи?
Гаррі заплющив очі, міркуючи про побачене й почуте. Що більше він пригадував деталей, то менше міг зрозуміти... Волдеморт ані словом не згадав про чарівну паличку Гаррі, не сказав, що вона - близнюк його власної, не пропонував Ґреґоровичу зробити нову, потужнішу паличку, щоб та пересилила паличку Гаррі...
- Він щось вимагав у Ґреґоровича, - сказав Гаррі, не розплющуючи очей. - Звелів, щоб той віддав йому це щось, але Ґреґорович сказав, що в нього його вкрали... і тоді... тоді...
Гаррі пригадав, як він у личині Волдеморта проник у очі Ґреґоровичу, а тоді - далі, в його спогади...
- Він проник у мозок Ґреґоровича, і я побачив якогось юнака, що сидів на підвіконні, наче на сідалі, а тоді цей тип вистрілив у Ґреґоровича закляттям і вистрибнув. Він украв те, що шукає Відомо-Хто. І мені... мені здається, що я його десь бачив...
Якби ж Гаррі ще хоч на мить побачив усміхнене обличчя того хлопця. Якщо вірити Ґреґоровичу, крадіжка сталася багато років тому. Чому той юний злодій був йому такий знайомий?
У наметі майже не чулося, як шумить навколо ліс. До Гаррі долинало тільки Ронове дихання. Після паузи Рон прошепотів:
- А ти не побачив, що той злодій тримав?
- Ні... мабуть, щось маленьке.
- Гаррі?
Ронове ліжко зарипіло, коли він повернувся, щоб лягти зручніше.
- Гаррі, а ти не думаєш, що Відомо-Хто шукає щось таке, що можна перетворити на ще один горокракс?
- Не знаю, - поволі вимовив Гаррі. - Можливо. Але ж це було б для нього вкрай небезпечно. Герміона казала, що він і так уже довів свою душу до краю.
