Троє на Місяці - Ющук Іван Пилипович (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений TXT) 📗
Коли через хвилину Граматик поволі виглянув поверх плаката, робот уже повертався до нього спиною. І Граматикові впало в очі, що на хребті в робота, там, де в людини сходяться лопатки, випинається вимикач. Таки-так, бо для чого б інакше була призначена ця ручка? Виходить, якщо треба, його можна зупинити. Адже буває, що роботи псуються й починають діяти не за програмою.
І в Граматика виникла думка підкрастися ззаду до цього робота й вимкнути його. А ховатися він буде за плакатом. Тільки треба зробити в плакаті отвори для очей, щоб можна було бачити все перед собою. Граматик намацав у кишені викрутку, проколов нею в папері дві дірки й рушив до піратського корабля.
Коли знову з-за ракети з’явився робот, Граматик застиг на місці й затулився папером. Робот не звернув на нього анінайменшої уваги. Пройшов кроків за десять від нього й подався далі своєю дорогою. Очевидно, ці роботи реагують лише на предмети, які рухаються і в яких є людське обличчя. Виконують те, на що запрограмовані, — і більше нічого їх не обходить. Це добре.
Як тільки робот повернувся до нього спиною, Граматик кинувся вперед. Добіг до ракети й зупинився. Серце бухкало так, що, здавалося, під ним гойдається місячний грунт.
Заспокоївшись трохи, він знову рушив обережно в той бік, де за ракетою сховався робот. Плаката виставив перед собою, наче щит. Коли побачив спину робота, аж ноги подерев’яніли. Але переміг себе й пішов далі.
Витяг перед себе руку, націливши її на вимикач. Проти дверей ліфта робот зупинився й почав розглядатися. Граматик відсмикнув руку й завмер, сховавши обличчя за плакатом. У голові в нього шуміло.
Постоявши кілька хвилин і розглянувшись, робот став робити велике коло перед ракетою, мов обходив довкруг якусь чималу клумбу. Граматик кинувся вслід за ним. Не бачив нічого, тільки вимикач у нього на спині. Ось нарешті дотягнувся до нього рукою, схопив міцно, крутнув, скільки було сили, і…
Потрощив (на)га?муз, (із)за дерев, зробив (на)перекір, (по)новому мосту, (по)під село, (за)допомогою лап, (під)час роботи, (з)під коліс, дивиться (в)глиб, (не)зважаючи ні на що, (наді)мною туман, (по)серед боліт, (по)новому вчимося, (в)глиб кімнати.
Ключ. Випиши підряд словосполучення, у яких частина, взята в дужки, з наступною частиною пишеться: 1) разом; 2) окремо; 3) через дефіс. З останніх букв словосполучень прочитаєш два слова.
XXX. У роботів свої закони
Незнайко не з великою охотою йшов до тих людоловів. Адже він уже був у їхніх руках. Ще якби вдвох… Він оглянувся на Граматика. Той саме дивився на нього й махнув йому рукою. Незнайко хотів показати, що, мовляв, давай будемо разом іти, але Граматик скоро відвернувся.
І чого це заманулося Капітанові ще перевіряти, що роблять роботи? Ну, подивилися б, чи Другові вдалося виконати своє завдання, та й скоріше додому, на Землю. Нема тут нічого цікавого.
Що ближче до пагорбів підходив Незнайко, тим менше хотілося йому йти далі. Але що поробиш? Капітан наказав докладно розвідати все, бо від цього, каже, залежить доля Землі. І нічого не слід робити як-небудь, навмання. Краще зайвих десять разів перевірити, ніж щось пропустити, чогось недогледіти. Бо через малі помилки бувають великі аварії. А тут ідеться про існування життя на Землі.
Поміж горами йти було важко. То тут, то там шлях йому перегороджували досить великі брили каміння, навіть ще не притрушені місячним пилом, із свіжими надломами. Очевидно, вони були недавно вирвані з місячної поверхні. Але найбільш заважали присипані пилом дрібні камінці, які щоразу потрапляли під ноги.
Незнайко скрадався поволі, раз по раз роззираючись довкола. І все-таки ноги в колінах затремтіли, коли він раптом побачив перед собою циліндричну голову робота. Йому здалося, що робот помітив його і йде просто до нього.
Оглянувся сюди-туди. Онде великий камінь, за нього… Кинувся бігти, але нога посковзнулася на камінці, поїхала вперед, і він упав горілиць у місячний пил. Упав дуже легко, немов на оберемок сіна, й анічуть не забився.
Лежав, не ворушачись, хвилин, може, три. Над ним чорніло небо, на якому незмигно горіли зірки. На якусь мить йому навіть здалося, що це він удома простягнувся пізнього вечора на рядні в садку за хатою.
Але в тутешньому небі поряд із зірками на чорному тлі палахкотіло сонце. Спиною через скафандр він чув, як стугонить місячний грунт: десь ходили роботи, щось переносили, чимось гупали.
“Ого, то їх тут багато, — подумав Незнайко, — стільки шуму… Ні, добровільно до них не піду. Вдруге не хочу попадатися їм в руки… Але ж розвідати треба…”
Незнайко засовав руками й ногами, проте ніяк не міг перекинутися, щоб встати. “Наче той жук, коли його перевернуть голічерева і він марно перебирає ніжками”, — майнуло йому в голові. Незнайко підтягнув до себе ноги, вперся підошвами в грунт і, хоч як було незручно в скафандрі, повернувся-таки на бік. А далі вже було легше: сперся на руки й підвівся. Робота не було видно.
“Якби на Землі, то виліз би на дерево й усе побачив. А тут…”
На Місяці можна було вилізти тільки на гору. Незнайко не поліз високо, а видряпався лише настільки, щоб можна було роздивитися, що робиться в долині, й присів за каменем.
Роботи майже розібрали риштовання біля устаповки, схожої на казан, проте, видно, ще не зовсім закінчили її, бо один з них морочився з кабелями, інший встановлював якісь механізми біля неї. Роботи щось робили і за тою горою, котра, коли дивитися на неї здалеку, була найближча до Землі.
“Отже, — сумно відзначив про себе Незнайко, — той жахливий чоловічок і далі готує смерть для Землі. Друг нічого йому не заподіяв”.
Залишалося ще порахувати роботів. Але що він починав рахувати, то все збивався — забував, скільки їх досі налічив. Бо ж треба було ще й дивитися, що вони роблять. Тоді він здогадався використати камінці: робот — і один камінець у кишеню. “До речі, це буде гарна колекція для природознавчого музею”, — подумав Незнайко, мацаючи роздуті кишені. Були тут камінці завбільшки в гороб’яче яйце, і навіть такі, як куряче.
Незнайко зітхнув полегшено. Роботи, здається, його не помітили. А якщо й помітили, то їм було не до нього: вони робили своє. Завдання він виконав. Усе обійшлося добре. Тепер можна й назад. Щоправда, звістка, яку мав принести хлопцям, була невтішна. Роботи й далі готують свою смертоносну зброю. Але Капітан з Граматиком щось придумають…
Міркуючи так, Незнайко спустився з гори. Тепер він уже не дуже розглядався довкола себе. Його думка була зосереджена на одному: тільки б скоріше дістатися на умовлене місце! Але щойно він рушив своїми слідами назад, як відчув, що хтось міцно схопив його за праву руку вище ліктя.
— Граматику, не… — І занімів.
Коли скосив очима позад себе, то побачив, що його тримає не Граматик, а циліндроголовий робот. Ноги в Незнайка підсіклися, і він мало не впав. Але робот уже тягнув його за собою туди, де метушилися інші роботи.
— Пусти, — з відчаю зойкнув Незнайко і, шарпнувшись, вирвав руку, аж повернувся обличчям до робота.
У кишені намацав найбільший камінь і затиснув його в кулаці. Тепер вони стояли один проти одного — робот і Незнайко. В робота обличчя не було, тільки блищали лінзи за склом заборола. У Незнайкових очах палала рішучість.
Раптом робот почав відступати задки від Незнайка. “Ага, злякався”, — підбадьорився Незнайко і, не чекаючи, коли робот відійде далі, повернувся й щосили наліг на ноги. Проте не встиг ступити й десяти кроків, як знову робот схопив його за руку.
Цього разу Незнайко вже менше злякався. Він рвучко обернувся так, що знову став обличчям в обличчя до робота. Робот відпустив руку й позадкував од нього. Тепер і Незнайко пішов задки від робота. “Мабуть, мого погляду боїться”, — вирішив Незнайко. Так вони йшли доти, доки робот нарешті не повернувся спиною до Незнайка. Незнайко ще якийсь час ішов боком і тільки тоді, коли робот зник за горою, наважився обернутися обличчям уперед та й то раз у раз оглядався, чи нема погоні за ним. Але погоні не було.
