Троє на Місяці - Ющук Іван Пилипович (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений TXT) 📗
— Тільки ходімо всі разом, — боязко запропонував Незнайко.
— Підемо разом, — погодився з ним Капітан. — Так легше буде нам впоратися з роботами.
Вирішили йти поза горою Граматиковими слідами повз піратський корабель. Заразом перевірять, чи стоїть на місці вимкнутий Граматиком робот-вартовий.
А потім підуть далі, вимикаючи по одному роботів, які траплятимуться їм на шляху.
Коли зайшли за піратський корабель, то побачили, що робот-вартовий стоїть непорушно на тому самому місці, де його вимкнув Граматик. Це додало хлопцям відваги й упевненості. Отже, неважко буде справитися й з іншими роботами.
Хлопці, не вагаючись, бадьоро подалися до купи залізяччя, де колись лежав зв’язаний Незнайко. Але коли став підходити до них перший робот із рейками, Незнайко позадкував поза спини товаришів, Граматик затулився плакатом. Тільки Капітан залишився на місці. Робот, проте, не звернув на них анінайменшої уваги. Він акуратно поклав рейки на купу й повернувся, щоб іти за новим вантажем.
На спині в робота виразно виступав вимикач. І до нього майже водночас простягнули руки Граматик і Капітан. Граматик усе-таки на секунду випередив Капітана, крутнув вимикачем, і робот зупинився.
Як усе просто! І анітрохи не страшно! Незнайко вихопився наперед, щоб бігти назустріч іншим роботам і зупиняти їх. Але Капітан стримав його, схопивши за руку:
— Незнайку, допоможи-но відсунути вбік цього робота, щоб не заважав іншим.
Але робот виявився важким, не те що зрушити його з місця, а й повалити ніяк не можна було. А тут уже йшов новий робот з двома металевими балками. Хлопці відступилися від вимкнутого робота. Робот з балками обійшов його, поклав балки на купу, а потім, обернувшись, схопив в оберемок вимкнутого робота й поніс його вбік. Хлопці тільки переглянулися між собою. Першим отямився Капітан. Він кинувся вслід за роботом, повернув вимикач на його спині, і обидва роботи так і завмерли на місці.
Більше роботи сюди поки що не йшли. Вони метушилися біля установки.
— Ви, хлопці, вимикайте їх, тільки без поспіху, а я тим часом займуся установкою, — розпорядився Капітан.
Він дістав з кишені кусачки і скрізь, куди міг досягти, перетинав проводи. А потім здогадався і став виривати мікросхеми з блоків. То тут, то там розвідним ключем відкручував деталі від механізмів і викидав їх геть. Якби мав час, то кожного разу, коли летіла якась деталь, мабуть, довго б дивився їй услід і дивувався б, що вона так далеко летить — метрів на двісті і більше. Але часу було обмаль. А треба було якомога надійніше знешкодити цю диявольську машину, вигадану людьми проти людей.
Коли Граматик з Незнайком зупинили всіх п’ять роботів, що поралися біля променевої гармати, Капітан махнув їм рукою:
— Ви йдіть вимикайте решту роботів, а я ще тут попрацюю.
Хлопці подалися до крайньої гори, де роботи будували щось чи, точніше, готували місце для будівництва: рівняли грунт, свердлили діри, забивали металеві палі.
Менше ніж через півгодини Граматик і Незнайко повернулися. Капітан теж закінчив свою роботу.
— Ну як? — запитав він, задоволено посміхаючись.
Але хлопці були чимось стурбовані. Вони зиркали то сюди, то туди. Обізвався Граматик:
— Ніде…
Який(небудь) папір, (аби)який кут, (будь)хто, немов(би) звір, (що)години, та(ж) він, все(таки) хліб, (аби)яка, не(дорід), (не)один, море(таки) велике, який(сь) плац, слухай(бо), (що)дня, (чи)мало літ, будь(з)ким, ні(що), сядь(но) тут, тільки(що) була, (хтозна)яка, (що)до розваг, (де)хто.
Ключ. Випиши слова і словосполучення в три колонки залежно від того, як пишуться частки, що в дужках: 1) окремо; 2) разом; 3) через дефіс. З останніх букв прочитаєш три слова.
XXXII. Остання операція
— А ви не помилилися? — запитав Капітан.
— Помилки тут нема, — запевнив його Граматик.
— Це точно, — підтвердив Незнайко.
— У такому разі нам треба вибратися на гору. Звідти весь навколишній простір буде видно. І краще роздивимося, яка тут місцевість.
— Але на гору важко підійматися, ковзають ноги, — застеріг Незнайко, який уже дерся на цей пагорб, щоправда, з іншого боку і не на саму вершину.
— У мене є твій мотузок. Схопимося за нього, і легше буде йти. — Капітан дістав капроновий мотузок, подав один кінець товаришам, а другий затиснув у руці й перший рушив на гору. За ним потяглися Граматик і Незнайко. Пагорб був крутий, так що часом доводилося допомагати собі й руками. Проте хлопці досить-таки швидко дісталися на його верхівку.
— Ху, — видихнув Незнайко й сів на виступ. Капітан і Граматик теж знайшли камені й посідали. Усе-таки потомилися.
Кожен спочатку крадькома подивився на біло-бузково-рожево-блакитну Землю, а потім перевів погляд униз, в долину, що тягнулася з північного боку гір. Он піратський корабель, і біля нього кам’яним стовпом застиг циліидроголовий робот-вартовий. Ближче заклякли в обіймах два роботи; мов у траурній варті, завмерли залізні подоби людей навколо пі-мезонної установки; розігрують німу сцену циліндроголовці в котловані біля крайньої справа гори. Ніде аніпайменшого руху. І зірки — хоч би тобі кліпнула яка на цьому одноманітно чорному небі. Ніби час скам’янів, як у зачарованому царстві.
Перший порушив мовчанку Граматик:
— Пора вже подавати назви цим місцям. А то без назв важко орієнтуватися. Щоразу мусиш тикати пальцем: “тамо”, “он туди”.
— Передусім треба поназивати оці гори, бо, справді, незручно й нецікаво казати: “перша гора від Землі”, “друга гора”, — підтримав його Капітан. — Називай, Граматику… Але постривай-но, спочатку я хочу дати назву цьому долові, що під горами. Можна?
— Давай, — в один голос обізвалися Граматик і Незнайко.
— Цей діл я називаю Обсерваторною долиною. Колись тут буде збудовано обсерваторію. Згода?
— Згода.
— А тепер ти, Граматику, називай гори.
— Оскільки гір чотири, то я назвав би їх іменами чотирьох засновників Києва: першу, — Граматик повів рукою праворуч, — Кий; цю, на якій ми сидимо, Щек; далі Хорив і останню — Либідь.
— Ти вже раніше казав, що останню варто назвати Либідь, бо вона біла, — пригадав Капітан. — А що означають назви Кий, Щек і Хорив?
— Кий означає “кий”, — вихопився Незнайко. — Хіба не так?
— Майже так, — не заперечив Граматик. — Тільки треба мати на увазі, що значення слів із часом може змінитися. Трохи змінилося за півтори тисячі років і значення слова кий: тепер воно означає просто “палиця”. Але по тому, яке значення це слово має в інших слов’янських мовах — сербськохорватській, словенській, чеській, нижньолужицькій, — можна здогадуватися, що колись воно означало “булава”, або “окута залізом довбня”.
— А чому ти так вважаєш? — запитав Капітан. — Я десь читав, що це осетинська чи норманська назва.
— Ні, це слово таки наше, слов’янське, — не погодився Граматик. — Воно одного кореня із словом кувати — куй, тільки звук у в ньому змінився на и, як у словах дух — дихати, сухий — висихати. Корінь кий є ще й у таких наших словах, як киянка, тобто “довбешка, дерев’яний молоток”, киях — так у деяких місцевостях називають рогіз та кукурудзяні качани. І всі предмети, названі цими словами, нагадують булаву — мають на кінці потовщення…
— А Щек — це, мабуть, не наша назва? — засумнівався Капітан. — Адже такого чи подібного слова в нашій мові нема.
— Нема, — погодився Граматик. — Але треба знати, що зі слов’янськими мовами споріднені також деякі неслов’янські мови, наприклад німецька, англійська, хоч вони й відділилися одні від одних дуже-дуже давно. А те, що зникло в одній мові, могло зберегтися в іншій. Справді, в німецькій мові є подібне слово Stich, яке колись означало “спис” (від нього походить російська назва штык) В англійській мові збереглося давнє слово stick, яке й тепер означає, крім іншого, також “колоти”, “полювати зі списом”. Ми перейняли це слово у формі стек для назви гнучкої палички, якою поганяють коней під час верхової їзди.
