Дивовижна одіссея Феді Кудряша - Суслов Владлен Алексеевич (серия книг txt) 📗
Денна тропічна спека порозганяла матросів. На палубі було тихо й безлюдно.
Спершись об борт, Федя задумався: що ж робити далі? Звичайно, найпростіше розповісти про все капітанові. Тільки ж алхімік хитрий, як лис, і викрутиться, або ще, чого доброго, звинуватить у всьому Федю. Йому що, лицемірному інтриганові: він і так обкрутив капітана всякими безглуздими гороскопами та марновірними нісенітницями. Посилаючись на розташування зірок, ошуканець Гуго може в чому завгодно переконати Дієго…
«Ех, сфотографувати б їх удвох — Педро і Гуго, — подумав Федя, — тоді б не викрутились… Тільки ж у темній кімнаті знімок не вийшов би без магнієвого спалаху… А втім, про який спалах могла йти мова? Педро й Гуго одразу виявили б мене і схопили… От магнітофон — то інша річ. Усю б розмову можна було непомітно записати. Перемотується собі стрічка, і кожне слово зафіксоване… А потім прокрутив би стрічку капітанові, послухайте, мовляв, які у вас «друзі», полюбуйтесь! Уявляю, які обличчя були б у Педро й Гуго!»
Кудряш урвав себе на роздумах. Про що ти думаєш, Федю, облиш! Коли вони за звичайну фіззарядку визнали тебе чарівником, то що буде, як побачать фотоапарат? Це ж, по-їхньому, сатанинське знаряддя, за яке спалюють на вогнищі. О ні, фотоапарат нікому показувати не можна!
Ще довго Федя міркував над тим, що йому робити далі. Він гадав і так і сяк, та виходило одне: говорити капітанові про змову поки що не слід. Але ж і сидіти склавши руки теж було б неправильно. Вже Федя спробує зробити все, щоб зірвати плани Педро і Гуго.
«От хто мені допоможе, — подумав Кудряш, — Ніанг… Авжеж, тільки він мій щирий і вірний друг на каравелі. Піду розшукаю його…»
Та не встиг Федя ступити й десятка кроків, як зустрівся з Адальберто.
Той посміхнувся і ґречно вклонився. Федю вразив його франтуватий вигляд. На теракотовому камзолі яскраво поблискували мідні в два ряди ґудзики. Під камзолом ошатний у розводах жилет із синього флорентійського шовку. З-під жилета було видно сліпуче білу сорочку з найтоншого голландського полотна. Панталони з чорного сукна мали такий вигляд, наче їх щойно зшили і випрасували. На ногах у Адальберто були низькі жовті чоботи з розтрубами. За шкіряним поясом з овальною бронзовою пряжкою і металевими оздобами стримів величезний пістоль з карбованою ручкою. Збоку на жовтій перев'язці — шпага. Ефес прикрашало коштовне каміння. В лівій руці Адальберто тримав згорток пергаменту.
— Як почуваєте себе, герцог? — люб'язно спитав він. — Не стомлює вас морська подорож? У ваші роки я був корабельним хлопчиком на урці і, признатися, спершу страждав від морської хвороби.
«Урка, урка… — намагався згадати Федя. — Що за корабель? Може, різновид каракки?»
Про каракку Федя читав. Десь із чотирнадцятого аж до шістнадцятого століття вона була широко розповсюджена. Будувати каракки почали португальці і застосовували їх як транспортні судна. А згодом каракку вдосконалили; з'явилась шаранта. То були великі кораблі. Деякі з них несли по двісті гармат. Екіпажу було до тисячі двохсот чоловік.
— Урка — те саме, що й каракка? — спитав Федя в Адальберто.
— Ну, що ви, герцог! Каракка — великий корабель з глибоким зануренням і широким днищем, а урка зовсім маленька. її перевага — невелика осадка. Урка пройде там, де каракка неодмінно сяде на мілину… На урці я плавав до берегів Гвінеї. Туди ми возили всякий мотлох — скляні чотки, калатальця, дзеркальця, мідні персні і дзвоники, а за все це вимінювали в дикунів слонову кістку і золотий пісок.
Пілот став згадувати дні своєї юності. Розповів і про те, як познайомився з Дієго кілька років тому у Валенсії. Не раз вони побували в далеких плаваннях. Ходили по гвоздику на Молуккські острови, по сандалове дерево на острів Тімор, привозили бенгальський кашемір, малабарський перець. Звісно, це було дуже небезпечно…
— На вас нападали пірати? — поцікавився Федя.
— Ет, — махнув рукою Адальберто, — на піратів я не ображаюсь. Це люди мужні, хоробрі…
Федю здивувала така оцінка морських розбійників. Це помітив пілот.
— Ви не дивуйтесь, герцог, моїм словам. Краще подумайте чим піратство гірше за торгівлю чи, скажімо, виноробство? Звичайнісіньке ремесло, і, як у кожному, є в ньому і добре й погане. Звичайно, ви можете не згоджуватись з. мною — справа ваша. Тільки познайомтесь хоч би з грецькими міфами або скандінавськими сагами, і ви знайдете точнісінько таку ж оцінку піратства, як дав її ваш покірний слуга… Або в Гомера: пам'ятаєте, що сказав про піратів Одіссей? Коли він і його товариші захопили місто кіконів Ісмару, Одіссей з гордістю мовить про те, як вони, — тут Адальберто процитував:
…Скарбів усяких добувши багато,
Стали здобич ділити,
щоб кожному щось
перепало…
— Може, й тепер, герцог, ви не згодні? — моргнув єдиним оком Адальберто. — Ясна річ, вам нелегко зрозуміти мене. Ви — коронована особа і від народження вже маєте владу, оточені шаною, повагою, для кар'єри відкриті всі двері. А нам, простим смертним, не так-то легко й просто пробити собі шлях. Щоб стати капітаном у королівському флоті, потрібні або ж шляхетне походження, або широкі двірцеві зв'язки, чи добра калитка, чи врешті-решт уміння обкрутити круг пальця будь-кого. А на піратському кораблі все це, чесно кажучи, не відіграє ніякої ролі. Там усе залежить від особистих якостей. Тільки людину мужню, відважну, розумну і спритну пірати згодяться визнати за свого ватажка.
Тут Федя осудливо відізвався про піратів.
— Але даруйте, герцог, — розвів руками Адальберто, — чим же купець кращий за пірата? За десяток нікчемних зелених і жовтих скляних намистинок чи уламок дзеркальця він виманює в дикунів золото і слонову кістку, запашну смолу і сандалове дерево… Та хіба тільки в дикунів? Який купець проживе без ошуканства? Він зразу збанкротує, і все його добро розвіється за вітром.
Адальберто тільки знизав плечима, показуючи, що далі про це, власне, нічого говорити. Окинувши поглядом морську далечінь, він спокійно сказав:
— Коли ми, переборюючи страх перед небезпекою, ходили на Молуккські острови, на Тімор, у Бенгалію, страшні були не пірати, а португальці. Авжеж, ваша високість. Адже папськими буллами, Тордесільяською і Сарагоською угодами світ поділено на дві частини— між іспанцями і португальцями. Все, що лежить західніше Азорських островів та островів Зеленого Мису, належить іспанській короні, а що на схід — португальцям…
Федя слухав неуважно. Його охопили інші думки. «Значить, Адальберто давно знає капітана, мабуть, вони дружать. То, може, розповісти йому про Педро й Туго?..»
Він уже наважився було заговорити, але згадав приглушені слова алхіміка і те, що він називав Одноокого, очевидячки, Адальберто… Може, вони збираються переманити його на свій бік? Адже їм потрібен пілот — він знає навігацію і штурманське діло… Ні, ні, це необачно — одразу розповідати Адальберто. Треба спершу все з'ясувати…
«Гм, а чому вони згадували Луїса, адже він ворог Педро? Може, мають намір повбивати обох — і Луїса, і Адальберто, як прихильників капітана?..»
Гучний оклик пілота вивів Кудряша з задуми.
— Габріель, принеси тріску!
Адальберто взяв у кока тріску і поніс на ніс корабля. Феді було дуже цікаво, і він подався за ним. «Мабуть, знову якесь чаклування», — подумав Кудряш.
Адальберто перегнувся через борт і кинув тріску в море. Напівголосно він став щось нашіптувати. Федя дивився на нього, намагаючись не пропустити жодного руху, йому було дивно і трохи смішно, що така, здавалося б, освічена людина як Адальберто раптом вдається до якогось чаклунського обряду. «Випрохує в духів попутного вітру, чи що?..» — намагався здогадатись Кудряш.
Та ось Адальберто замовк і, підвівши голову, беззвучно заворушив губами. Вигляд у нього був зосереджений.
— Вітер попутний, — промовив пілот. — Йдемо непогано, герцог: чотири ліги за годину.
