Трансгалантичний розвідник - Брошкевич Ежи (читать книги онлайн без регистрации txt) 📗
Він обернувся до блискучого ока Супермозку.
— Гей, Супере, дай нам схему.
Супер мовчки висвітлив найпростішу і найпрозорішу схему місця катастрофи. То була звичайна біла карта неба з нанесеними на ній координатами. Карта тієї ділянки неба, що її видно було із сектора Десятої Тисячі.
На тлі карти Супер висвітлив довгу чорну стрічку, яка роєм темних крапок оточила дві світлі малесенькі рисочки.
— Будь ласка, — сказав Майк. — Он вам загальна картина становища.
Він показав на темну стрічку:
— Оце Чорна Ріка. Найбільший і найшвидший з усіх відомих досі метеорових потоків, що стають на перешкоді в околиці нашої системи. Складається він з метеорів діаметром від п’ятисот метрів до десяти кілометрів. Місцями трапляються лавини дуже дрібних і дуже густо скупчених метеорів.
Майк заклопотано обернувся до дітей:
— Однак тут є якийсь невідомий чинник, дуже небезпечний. Потік порушує зв’язок, ламає радіохвилі і телехвилі, а якщо й пропускає їх, то такі спотворені, що їх годі прочитати. І “Альфа”, й “Бета” весь час намагаються зв’язатися і з вами, й з нами, але без успіху. Замість слів доходить тріск, замість зображення — мигтіння.
— А чи… вони живі? — спитав Алик.
— Напевне живі, — відповіла Долорес.
Майк став трохи збоку від білої карти неба, посередині якої чорніла смуга метеорового рою. На краю карти з’явилася кругла плямка.
— Цю мить, — сказав Майк, занепокоєно потираючи чоло і вказуючи на ту плямку, — “Розвідник” відділений ще сто п’ятдесятьма хвилинами лету до того місця в Чорній Ріці, де застряли космольоти. “Розвідник” — єдиний корабель, здатний наздогнати такий швидкий потік, як Чорна Ріка, не ризикуючи, що погоня вичерпає його силу й він ніколи не зможе вернутися.
— Підрахунки показують, — втрутилась Долорес, — що будь-який інший корабель не зумів би догнати Чорну Ріку раніше ніж… через вісім років.
— Через скільки? — здивувався Алик.
— Через вісім років, — повторила Долорес.
— І от, — вів далі Майк, — уявімо собі хвилину, коли “Розвідник” опиниться в тому місці, де застряли обидва космольоти. Це буде через…
На екрані з’явилися числа: 138, 71, 68. Отже, до тієї миті, про яку казав Майк, залишилося ще сто тридцять вісім хвилин сімдесят одна і шістдесят вісім сотих секунди.
“Як мало”, — подумала Алька.
“Як багато”, — подумав Йон.
— Тоді, — сказав Майк, — ви будете ось тут.
Маленька плямка “Розвідника” пересунулась до того місця, де серед метеорових цяток Чорної Ріки видніли дві світлі рисочки: “Альфа” й “Бета”.
— Тепер збільшимо, — наказав Майк.
Супер збільшив ту частину схеми, на якій видно було “Розвідника” і обидва космольоти в метеорній лавині.
Майк трохи відступив і рукою запросив Назима.
— А тепер слово має Назим, — сказав він, даючи місце найвідважнішому з людей.
Той найвідважніший зовсім не був схожий на героя: чи то людина, чи стара ворона з великим носом і хитрими очима.
— Отже, — мовив Назим, — тепер ваша черга. Маєте зробити невеличку справу. Одне з вас мусить у певному місці скерувати “Розвідника” на Чорну Ріку й відкрити вогонь з усієї артилерії корабля, щоб прорубати в потоці борозну на п’ятсот кілометрів завглибшки.
— Зовсім дрібниця, — буркнув Алик.
— А решта двоє, — вів далі Назим, примруживши витрішкуваті, але дуже розумні очі, — мають вилетіти до цього місця, — він показав на карті місце набагато вище під двох світлих рисочок, — і робити те, що робила “Бета”.
— Датися, щоб нас захопив потік? — спитав Йон.
— Авжеж, — мовив Назим. — А тоді, досягнувши по інерції “Альфи” й “Бети”, повним вогнем пробивати дорогу. Ваш вогонь зустрінеться з вогнем “Розвідника”, і вихід буде відкритий. Після того, якщо навіть у “Альфи” й “Бети” пошкоджені механізми і вони не можуть летіти, “Розвідник” сам витягне їх з Чорної Ріки штучним полем притягання.
— Це все? — спитав Алик.
— Так.
Алик гірко усміхнувся:
— Таки справді дрібниця.
— Алику! — докірливо мовила йому сестра. Потім підійшла до екрана:
— Все це замість нас робитимуть автомати?
— Так, — відповів пілот. — Коли…
— Що коли? — спитала дівчина.
— Коли не виявиться, — відповів замість Назима Йон, — що Чорна Ріка перешкодить їхній роботі. Тоді доведеться самим і керувати, й стріляти. Так чи ні?
— Так, — відповіли всі троє з Головної Бази.
— Тоді в нас шансів не більше як один до мільйона.
— Ні, — заперечив Назим.
Йон глянув на Альку та Алика і пересміхнувся з ними. Вони чудово розуміли одне одного. “Ми не зупинимось ні перед чим, — говорив їхній погляд, — але тепер знаємо й інше: що не переживемо цього дня. А наші батьки і решта екіпажу?” То була найболючіша думка. Як її збороти?
— Ні! — так щиро й гаряче сказав Назим, наче підслухав їхні думки. — Ви помиляєтесь.
— Чому? — спитав Алик.
Він усе ще боявся, що ці люди з Бази делікатно приховують від них правду. Але водночас у ньому вже народжувалася слабка надія.
— Річ у тім, — мовив Назим, — що ми перевірили ваші оцінки з авіації і космонавтики. Алька і Йон мають чудові оцінки, що свідчать про їхній хист. У Алика успіхи гірші, він не полетить. Залишиться на “Розвіднику” і буде тільки стріляти. Загалом… всі маєте шанси.
Алька кивнула головою.
— Розумію. А скільки ж ви шансів нам даєте, коли відмовить автоматичне управління?
Назим глянув на Майка. Той розвів руками, наче хотів сказати: “Нічого не вдієш, кажи правду”.
— У кожному разі, — мовив Назим, — не менше ніж вісімнадцять.
— Вісімнадцять на сто? — спитав Робик.
— Цить, Робику, — буркнув Йон.
— Дякую вам, Назиме, — сказала Алька. — Бачу, що нарешті все починає прояснюватися.
— На випадок перешкод будете працювати згідно докладного погодинного плану. Погодьте свої дії на кожну секунду… і хай вам щастить.
— І що? — спитав Алик.
Назим раптом збентежено усміхнувся.
— Хай вам щастить! Тобто: до роботи.
— Ага.
— Все це добре, — сказав Йон, — але ми не вміємо стріляти.
Це розвеселило Назима. Він потер руки, наче вони йому змерзли.
— Ми маємо ще дві години, — сказав він. — Зараз почнемо вчитися.
— Що?! — скрикнув Алик.
— А що ж тут такого? — здивувалась Алька.
— Він не любить учитися під час канікул, — сказав Йон.
Назим засміявся:
— Любі мої, це справа дуже проста. Кожен з вас прогляне спеціальний навчальний візіофільм. “Розвідник” постачить вам три мішені.
— Так, — сказав голос Пеера.
— Переглядаючи візіофільм, ви одночасно стрілятимете в мішені. Увага, “Розвіднику!”
— Слухаю! — озвався голос.
— Прошу постачити твоїм керівникам три візіофільмові шоломи й три мішені.
— Чи керівники підтверджують цей наказ? — спитав голос.
— Так! — швидко відповіли діти.
За хвилину стрічка транспортера принесла до Центральної Камери три легкі шоломи дивитися візіофільм і три мішені.
— Чудово, — мовив Назим. — Дякую, “Розвіднику”.
— Прошу, — сказав голос.
— Чи шоломи й мішені настроєні між собою? — допитувався Назим.
— Так, — слухняно сказав голос.
— Дякую, — знову мовив Назим. — Отже, увага!
Йон і Рої наділи на голови шоломи й поставили перед собою апарати мішеней.
— Все це дуже просто, — сказав Назим. — Алька з Йоном за хвилину опиняться в бойових космольотах і атакуватимуть лавину метеорів. Алик вестиме вогонь батареї на механопланеті. Прошу взяти в руки кермо прицілу.
Два керма були звичайнісінькими поперечними важелями, що легко поверталися в різні боки.
— Прошу обпертись ногами об педалі апаратів, — звелів Назим. — Ось так.
Йон озирнувся по Камері. Рої сиділи в білих шоломах візіофільмів, що закривали їм очі й вуха. Вони були трохи смішні в тих шоломах.
Робик мовчки, але несхвально приглядався до всього того.
Йон поклав руки на важелі керма, а ноги поставив на педалі.
— Отже, вам здаватиметься, — пояснював далі Назим, — що ви сидите в кабінах бойових космольотів. Важелі керма служать для того, щоб керувати вогнем. Коли на екрані з’явиться ясне кружальце, це означатиме, що стрілець повинен бути напоготові. Кермом треба направити апарат на ціль. Потім залишається тільки натиснути на педалі. Коли натиснути праву педаль, буде один постріл, а коли обидві — ціла черга. Зрозуміло?
