Ерпіди на планеті Земля - Мисько Павел Андреевич (читаемые книги читать онлайн бесплатно полные txt) 📗
— Вигаду-уй більше… — недовірливо протягла дівчинка. — Мене Таня звати, а тебе?
— Знаю. А мене — Ваня… Ерпід-один, доповідай, про що вдалося дізнатися.
— У Ерпіда-два енергії залишилося трохи більше, як на зворотну дорогу. Ще трохи, то й зовсім перегорів би від марного напруження. Та-ам уже про все знають, я доповів, завдання йому майже всі відмінили.
Поки Ерпід-один говорив це, Таня часто-часто похитувала головою, ніби зганяла з носа муху. А очі від здивування розплющувала все ширше і ширше. Тим часом і Ерпід-два випустив з-під споду такі ж гусениці, як і сріблястий, а ручки і ніжки склав та притулив до тулуба. Заговорив:
— Це низьке дерево-кущ з червоними ягодами стогне і задихається. Воно не любить он те дерево з широким листям… — повернувся жовтий до липи.
— Вовчий бузок не любить ли-ипи?! — Ваня був дуже вражений. — А з вигляду не подумаєш, і ягід ось скільки…
— Якби цей бузок не був отруєний липою, то ягід мав би уп’ятеро більше, — сказав Ерпід-два.
— Липі ж так само буза не подобається, а листя он яке лапате і зелене, хоч і осінь, — сказав Ваня.
— Ні. Запах бузку липі подобається, вона всміхається від приємності, - сказав жовтий.
— Любов без взаємності, - подала голос Таня. — Таке буває, - додала вона авторитетно.
— Я проаналізував уже стан навколишніх дерев. Багато, особливо тих, що з голками, трусяться від лихоманки, в них підвищена температура… Вони задихаються, але не так через сусідів, як через поганий склад повітря.
Що задихаються, то, може, й правда: заводи кругом. Оно в сосни вже стирчить замість вершка якась суха рогатина. І он, і он… А он та зовсім всохла, вся глиця обсипалася… Ваня переводив погляд з дерева на дерево і раптом відчув на носі велику дощову каплю.
— Полу-ундра! — закричав він, як бувалий матрос. — Треба ховатися, а то поржавієте!
— Ми не іржавіємо, — в один голос сказали Ерпіди.
А сріблястий додав:
— Гроза для нас корисна, ми виловлюємо з повітря електрику, підзаряджаємося.
— А ти чого тут киснеш? Марш додому! — Ваня знов накричав на Таньку.
— Ванечку, можна я з вами побуду? — жалісно попросилася вона. — Тут так цікаво, а дома посадять гами розучувати.
- І-их… — зітхнув Ваня і махнув рукою. Не любив він дівчисьок, а тим більше таких, що мучать Ерпідів. — А де ж мій Жучок? Хоча б не загубився… Ф’ю, ф’ю, ф’ю-ю! — посвистів він.
Здалека, десь із-за трамвайних ліній, долетів ледве чутний голос Жучка. Його гавкання було якесь хрипке, схоже на крик від переляку.
— Собака Жучок говорить, що натрапив на слід великого звіра: “Ох, великий! Ох, великий!” Просить, щоб ішли до нього на допомогу, — сказав Ерпід-два.
— Ведмідь?! Мишко?! — в один голос вигукнули Ваня і Таня.
— Собака Жучок говорить: “Ох, великий! Пахне точнісінько як ноші в звіринці”, - додав Ерпід-два.
— Побігли! Швидше! — Ваня не знав, що зробити, щоб Ерпіди рухалися швидше.
— Що ти! Міліція сказала, щоб до ведмедя не підходили! І я тебе не пущу! — закричала Таня голосом господині в хаті.
— Мало каші їла. Та я тебе й не кличу — біжи барабанити свої гами!
- Інформацію не зрозумів, — сказав Ерпід-один. — Таня голодна? — він котив наввипередки з Ерпідом-два, слідом за Ванею.
А той біг попереду, виглядаючи, де знайти кращий спуск на вулицю.
— Не покидай мене одну, я боюся! — бігла і Таня.
— Сюди! — знайшов Ваня заасфальтований спуск-доріжку і наставив руки, щоб підтримати Ерпіда-один.
А Ерпіда-два підстрахувала Таня.
А коли перебиралися через рейки, так Ваня навіть трамваям сигналив руками, щоб пригальмували, дали переїхати Ерпідам.
З іншого боку вулиці ліс ще більше був схожий на справжній. Було добре чути, як ляскали по кленовому листю насаджень буйні дощові краплі. Темні ялини куріли туманом.
— Бу-бу-бу… Гах-дах-дух! — сварився грім, бігаючи над лісом.
У цьому гуркоті голос песика зовсім згубився. Виїхавши на доріжку по той бік вулиці, всі зупинилися, прислуховуючись. Ваня навіть долоні приставив до вух — не допомагало. Пропав песик…
— Так на чому ти граєш? — запитав у Тані, але прислухатися до лісових голосів не переставав.
— Я на скрипці починала… Потім перевелася в клас цимбалів, — відповіла вона.
— Ну і як… цимбалиш трохи? — Ваня не переставав крутити головою.
— Тато каже, що мені на ударника… на ударницю краще вивчитися.
— На ударника не вчаться. Це звання присвоюють тому, хто добре працює. Мій батько, наприклад, ударник.
— Ні-і, я не на такого… Я на того, що в оркестрі барабанить.
— Ха-ха-ха! — не витримав Ваня.
— Чого ти регочеш? — Таня зовсім не образилася. — “У джазі самі дівчата”, кіно навіть таке є. Там на всіх музичних інструментах дівчата грають, навіть на барабанах.
— Ну, ну… Старайся… — заохотив Ваня, а усмішка так і не сходила з його обличчя.
— Я чую Жучка. Курс — норд-вест… — сказав Ерпід-один.
- І я чую, — додав жовтий. — Скаржиться, чому довго не йдемо, і йому одному доводиться тримати звіра… під дощем.
— Таж у той бік гущавина непролазна! І мені тяжко пробратися, не тільки вам!
Звідкись насовувався густий, ніби крутили в решеті горох, шум.
— Ма-ама! — скрикнула Таня і перша кинулася під густу ялину.
А на Ваню і Ерпідів нахлинув грозовий дощ.
— Сюди! Сюди! Та хутчій! — доки допоміг Ваня забратися Ерпідам під ялину, вимок до нитки.
— Застудишся, дурненький… — пожаліла його Таня.
Вані і це не сподобалося: “Ну чого вона лізе? Що їй до мене?”
— Так, значить, тобі барабани куплять, як тому зайцю? — знову почав насміхатися з дівчинки. — Чому ти не можеш рішуче сказати мамі, що тобі ведмідь наступив на вухо? Щоб не мучили…
— Ну що ти! У мене великі музичні здібності, мама каже.
— Мама… А викладачка музики?
— А та тільки зітхає та якісь таблетки смокче. “Зрушення є…” — каже.
- Інформацію не зрозумів… — промимрив Ерпід-один. — Коли це Тані ведмідь наступив на вухо? Як це сталося — вона спала в лісі? Ведмедя так само звали Мишком?
— Ерпіде, я тобі потім все розтлумачу, — сказав Ваня.
— Марно гаємо час, тлумач зараз. Я записав уже дощ, проаналізував воду і ступінь електризації повітря, десять разів записав Таню. Мені нема чого робити.
— Скажу… У неї нема музичного слуху. Ти тільки не гнівайся, Таню, добре?
— Я це вже знаю. Тільки мама не хоче слухати, — зітхнула дівчинка. — Від тих гам мені хочеться в темний ліс, у тайгу втекти.
— Ерпіде, краще ти скажи, як це у вас ловлять електричність.
— У нас електричні заводи є. Вони ловлять з хмар електричність, на складах роблять запаси кульових блискавиць. А потім розмотують їх, як клубок ниток.
— Так вам ні вугілля, ні нафти не потрібно на паливо? І гідроелектростанцій нема?
— Нема.
— Здо-рово! Головасті ваші вчені.
— Кулясті блискавиці вибухають! Вони і людину можуть убити, і руйнувань наробити, і підпалити, — сказала Таня.
— Наші вчені… - почав роз’яснювати Ерпід і раптом замовк, замиготіли червоні та зелені лампочки.
— Що, сеанс зв’язку? — запитав Ваня.
Але Ерпід-один ще трохи помовчав, потім сказав:
— Розповідати заборонено. Розмагнічено ще шістнадцять блоків пам’яті.
— Так що ж це виходить!.. Ви у нас записуєте все, що тільки заманеться, а нам нічого не розповідаєте? Хочете довкіл пальця обвести? Так що ж це за дружба така: ми тобі все, а ти нам дулю? — обурився Ваня не на жарт.
“Ні, вони все-таки шпигуни… Чорти б їх побрали…” — подумав він.
- Іван Олексійович Гордій… Чорти нас не можуть побрати. І ми не шпигуни, ми прилетіли з візитом дружби. Одержані дані ми не використаємо вам на шкоду…
— Ти не дивуйся, це він на мої думки відповідає, - роз’яснив Тані хлопчик.
А Ерпід закінчивши виправдовуватися, запитав:
— Як це — обвести довкола пальця?
