Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин (книга жизни TXT) 📗
- Туню! - здивовано й радісно вигукнула Лілі, а Снейп схопився на ноги.
- То хто тепер шпигує? - крикнув він. - Що тобі треба?
Петунія втратила дар мови, стривожена тим, що її викрили. Гаррі бачив, що вона шукає найдошкульніших слів.
- А що це ти, до речі, нап’яв? - запитала вона, показуючи на Снейпові груди. - Мамину блузку?
Голосно тріснуло і впала гілка, що була в Петунії над головою. Лілі закричала. Гілка вдарила Петунію по плечах, та хитнулась назад і залилася слізьми.
- Туню!
Але Петунія вже втекла. Лілі напосілася на Снейпа.
- Це ти так зробив?
- Ні, - він дивився на неї з викликом і водночас злякано.
- Це ти! - вона позадкувала від нього. - Це ти зробив! Ти зробив їй боляче!
- Ні... це не я!
Проте брехня не переконала Лілі. Востаннє обпаливши його лютим поглядом, вона побігла з гаю за сестрою, а Снейп залишився, розгублений і жалюгідний...
І знов усе змінилося. Гаррі озирнувся. Це була платформа дев’ять і три чверті, Снейп стояв, згорбившись, біля кощавої похмурої жінки з землистим обличчям, дуже схожої на нього. Снейп дивився на сім’ю з чотирьох душ, що стояла поблизу. Дві дівчини про щось говорили, відійшовши трохи від батьків. Лілі, здається, про щось благала сестру.
Гаррі підступив ближче, щоб послухати.
- ...вибач мені, Туню, мені так прикро! Послухай... - вона схопила сестру за руку й не випускала, хоч Петунія й намагалася вирватись. - Може, як я вже буду там... ні, ти послухай, Туню! Може, як я вже буду там, то піду до професора Дамблдора й переконаю його змінити думку!
- Я не... хочу... туди... їхати! - крикнула Петунія, вириваючи руку з сестриних лещат. - Думаєш, я хочу пертися в якийсь дурнуватий замок, щоб навчитися, як стати... як стати?..
Її світлі очі поглянули на платформу, де нявчали на руках у господарів коти, тріпотіли крильми й ухкали одна на одну сови в клітках, де учні, дехто вже в довгих чорних мантіях, тягли валізи й скрині на яскраво-червоний потяг або радісно вітали одне одного, побачившись після літніх канікул.
- ...думаєш, я хочу бути такою... такою почварою?
Лілі на очі навернулися сльози, і Петунія нарешті висмикнула свою руку.
- Я не почвара, - сказала Лілі. - Не кажи такого страшного.
- Бо ти туди їдеш, - з насолодою додала Петунія. - У спецшколу для почвар. Ти і той Снейпів хлопець... двоє виродків, ось хто ви такі. Це й добре, що вас відсіяли від нормальних людей. Нам так безпечніше.
Лілі подивилася на батьків, які зі щирим задоволенням розглядали платформу, насолоджуючись цим видовищем. Тоді знову глянула на сестру й заговорила пошепки з люттю в голосі:
- Чомусь ти не вважала, що то школа для почвар, коли писала листа директорові і благала, щоб він тебе прийняв.
Петунія стала яскраво-червона.
- Благала? Я не благала!
- Я бачила його відповідь. Дуже чемну.
- Ти не мала права читати... - прошепотіла Петунія. - То особистий лист... як ти могла?..
Лілі видала себе, мимохіть зиркнувши туди, де стояв Снейп. Петунія охнула.
- Його знайшов цей хлопець! Ти з цим хлопцем нишпорила в моїй кімнаті!
- Ні... ми не нишпорили... - почала боронитися Лілі. - Северус побачив конверт і не повірив, що маґелка може спілкуватися з Гоґвортсом, от і все! Він каже, що на пошті, мабуть, працюють замасковані чаклуни, які займаються...
- Мабуть, ті чаклуни скрізь пхають свого носа! - вигукнула Петунія, збліднувши. - Почвара! - ще раз обізвала вона сестру й кинулася до батьків...
І знову картинка змінилася. Снейп квапливо йшов коридором «Гоґвортського експреса», що вистукував колесами повз села й поля. Снейп уже перевдягся у шкільну мантію, скориставшись, мабуть, найпершою ж нагодою позбутися свого жахливого маґлівського одягу. Нарешті він зупинився біля купе, в якому їхало кілька галасливих хлопців. У кутку біля вікна сиділа, зіщулившись, Лілі і притискала обличчя до шибки.
Снейп відчинив двері купе й сів навпроти Лілі. Вона глянула на нього й знову відвернулась до вікна. Була заплакана.
- Не хочу з тобою говорити, - сказала вона здавленим голосом.
- Чому?
- Туня мене н-ненавидить. Бо ми побачили того листа від Дамблдора.
- То й що?
Вона зміряла його лютим поглядом.
- А те, що вона моя сестра!
- Вона звичайна... - він вчасно спохопився. Лілі, що саме непомітно витирала очі, його не почула.
- Але ж ми їдемо! - сказав він, не в змозі стримати приємне збудження в голосі. - Оце головне! Ми їдемо в Гоґвортс!
Вона кивнула, витираючи очі, і, попри все, не могла не всміхнутися.
- Добре було б, якби ти потрапила в Слизерин, - Снейп зрадів, що в неї поліпшується настрій.
- Слизерин?
Якийсь хлопець, що досі сидів у купе, не виявляючи ніякого інтересу до Лілі і Снейпа, почувши це слово, повернувся до них, і Гаррі, досі зосереджений лише на двох пасажирах біля вікна, побачив батька. Худорлявий, чорнявий, як і Снейп, однак наділений тою невловимою аурою людини, оточеної любов’ю й піклуванням, чого так явно бракувало Снейпові.
- Хто б ото хотів бути в Слизерині? Я б звідти просто втік. А ти? - запитав Джеймс хлопця, що, відкинувшись, сидів навпроти. Гаррі, здригнувшись, упізнав у ньому Сіріуса. Сіріус навіть не всміхнувся.
- У Слизерині навчалися всі мої рідні, - відповів він.
- Овва! - здивувався Джеймс, - а я думав, що ти нормальний!
Сіріус вишкірився.
- Можливо, я поламаю цю традицію. А куди б ти пішов, якби мав таку можливість?
Джеймс підняв удаваного меча.
- «Ґрифіндор - живуть відважні учні там!» Як і мій тато.
Снейп зневажливо пхикнув. Джеймс напосівся на нього.
- Тобі щось не подобається?
- Та ні, - заперечив Снейп, хоча його глузлива посмішка свідчила про інше. - Якщо вам важливіші м’язи, ніж розум...
- А куди ж ти підеш, якщо в тебе ні того, ні того? - докинув Сіріус.
Джеймс заревів з реготу. Лілі випросталася, почервонівши, й зміряла Джеймса та Сіріуса недобрим поглядом.
- Ходімо звідси, Северусе, пошукаємо собі інше купе.
- Ооооооо...
Джеймс і Сіріус, кривляючись, копіювали її зарозумілий тон. Джеймс спробував підставити Снейпові ногу, коли той його минав.
- Бувай, Слинявус! - крикнув їм услід хтось із хлопців, і двері купе зачинилися...
І знову відбулася зміна декорацій...
Гаррі стояв у Снейпа за спиною, дивлячись на освітлені свічками столи гуртожитків, за кожним - по два ряди захоплених облич. Професорка Макґонеґел викликала:
- Еванс, Лілі!
Він бачив, як у його мами трусилися й підгиналися ноги, поки вона йшла до хиткого ослінчика. Підійшла, сіла. Професорка Макґонеґел поклала їй на голову Сортувальний Капелюх. Щойно він торкнувся її темно-рудого волосся, як одразу вигукнув:
- Ґрифіндор!
Гаррі почув, як Снейп ледь чутно застогнав. Лілі зняла Капелюх, віддала професорці Макґонеґел і пішла до ґрифіндорців, що радісно її вітали. Однак по дорозі вона озирнулась на Снейпа, і на її обличчі промайнула сумна усмішка. Гаррі побачив, як Сіріус підсунувся на лавці, звільняючи їй місце. Вона глянула на нього, згадала, що бачила його в поїзді, склала руки на грудях і рішуче повернулась до нього спиною.
Сортування йшло далі. Гаррі бачив, як до Лілі й Сіріуса за ґрифіндорським столом приєдналися Люпин, Петіґру і Джеймс. Врешті-решт, коли нерозподілених учнів лишалося близько десятка, професорка Макґонеґел викликала Снейпа.
Гаррі підійшов з ним до ослінчика й побачив, як той надіває Капелюх.
- Слизерин! - закричав Сортувальний Капелюх.
І Северус Снейп подався в протилежний від Лілі край зали, де його привітали слизеринці й поплескав по спині Луціус Мелфой зі значком старости на грудях. Снейп сів з ним поруч...
Знову змінилася сцена...
Лілі й Снейп ішли подвір’ям замку, про щось сперечаючись. Гаррі швиденько наздогнав їх і прислухався. Вони вже значно підросли. Від часу Сортування минуло, напевне, кілька років.
