Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин (книга жизни TXT) 📗
- А ти не бачила Гаррі Поттера, Мінерво? Бо якщо бачила, то я наполягаю...
Професорка Макґонеґел так спритно махнула рукою, що Гаррі аж здивувався. Її чарівна паличка розсікла повітря, й на частку секунди Гаррі подумав, що Снейп повалиться непритомний на землю, але той так швидко вичаклував закляття «щит», що Макґонеґел ледь не втратила рівноваги. Вона махнула чарівною паличкою на смолоскип - і він вискочив зі скоби. Гаррі, що вже хотів було заклясти Снейпа, змушений був відтягти Луну далі від полум’я, що перетворилося на вогняне кільце, заповнило собою коридор і метнулося на Снейпа, мов аркан...
Але тут замість вогню з’явилася велика чорна змія, яку професорка Макґонеґел висадила в повітря й перетворила на дим. Цей дим одразу загус і з нього виник цілий рій летючих кинджалів. Снейп ледве їх уник, затулившись обладунками, і з лунким брязкотом кинджали встромилися один по одному в ці металеві груди...
- Мінерво! - почувся писклявий голосочок, а коли Гаррі озирнувся, не забуваючи захищати Луну від заклять, що шугали тут і там, то побачив професорів Флитвіка й Спраут, що бігли до них по коридору в нічних сорочках, а трохи ззаду дріботів засапаний огрядний професор Слизоріг.
- Не вийде! - запищав Флитвік, піднімаючи чарівну паличку. - Ти більше не скоїш жодного вбивства у Гоґвортсі!
Флитвікове закляття влучило в обладунки, за якими ховався Снейп. Вони забряжчали й ожили. Снейп вивільнився з-під обладунків, що ледь його не розчавили, й чарами кинув їх на нападників. Щоб їх не зачепило, Гаррі й Луна впали, обладунки врізалися в стіну й посипалися шматками понівеченого металу. Коли Гаррі підняв голову, Снейп уже щодуху тікав, а Макґонеґел, Флитвік і Спраут гналися за ним. Снейп заскочив у двері якогось класу і Гаррі почув, як кричить Макґонеґел:
- Боягуз! БОЯГУЗ!
- Що сталося, що сталося? - запитала Луна.
Гаррі поміг їй устати, й вони побігли коридором, тягнучи плащ-невидимку за собою. Нарешті вскочили в порожній клас. Біля розбитого вікна стояли професори Макґонеґел, Флитвік і Спраут.
- Вистрибнув, - повідомила професорка Макґонеґел, коли забігли Гаррі й Луна.
- Тобто він мертвий? - Гаррі підбіг до вікна, не звертаючи уваги на крики Флитвіка і Спраут, збентежених його несподіваною появою.
- Ні, не мертвий, - сердито відповіла Макґонеґел. - На відміну від Дамблдора, він був при чарівній паличці... та й навчився ж дечого у свого господаря.
Гаррі з жахом побачив удалині велику кажанячу постать, що летіла крізь темряву до зовнішнього муру.
Ззаду почулися важкі кроки й відсапування. Це їх нарешті наздогнав Слизоріг.
- Гаррі! - задихаючись, вигукнув він, масажуючи широкі груди під смарагдово-зеленою шовковою піжамою. - Мій любий хлопчику... яка несподіванка... Мінерво, та ж поясни, будь ласка... Северусе... що?..
- Наш директор вирішив трохи перепочити, - сказала професорка Макґонеґел, показуючи у вікні дірку, що формою нагадувала фігуру Снейпа.
- Пані професорко! - крикнув Гаррі, притискаючи руки до чола. Він бачив під собою повне інферіїв озеро, відчув, як примарний зелений човен стукнувся об підземний берег. Волдеморт зістрибнув, відчуваючи в серці невгасиму жагу вбивати... - Пані професорко, треба захистити школу, він скоро буде тут!
- Дуже добре. Сюди прямує Той-Кого-Не-Треба-Називати, - сказала професорка викладачам. Спраут і Флитвік охнули, Слизоріг тихо застогнав. - Поттер має в замку одну роботу, він діє за наказом Дамблдора. Ми повинні забезпечити школу всім можливим захистом, поки Поттер діятиме.
- Ти, звісно, розумієш, що рано чи пізно Відомо-Хто прорве нашу оборону? - пропищав Флитвік.
- Ми його затримаємо, - сказала професорка Спраут.
- Дякую тобі, Помоно, - кивнула професорка Макґонеґел, і дві відьми обмінялися поглядами похмурого розуміння. - Пропоную встановити навколо замку базовий захист, а тоді зібрати всіх учнів у Великій залі. Переважну більшість треба буде евакуювати, хоча тих, хто досяг повноліття і виявить бажання залишитися й боротися, гадаю, можна залучити.
- Згода, - сказала професорка Спраут і відразу побігла до дверей. - За двадцять хвилин мої учні будуть у Великій залі.
Її вже не було видно, але бурмотіння ще якийсь час чулося:
- Тентакула. Пастка диявола. І снарґалуфові пеньки... хотіла б я бачити, як смертежери з ними битимуться.
- Я діятиму звідси, - сказав Флитвік, виставив чарівну паличку в розбите вікно й забурмотів якісь дуже складні заклинання. Гаррі почув незбагненний сильний гул, немовби Флитвік вивільнив на шкільні угіддя несамовитий вітер.
- Пане професоре, - підійшов Гаррі до крихітного вчителя замовлянь, - пане професоре, вибачте, що я вам заважаю, але це дуже важливо. Чи ви часом не знаєте, де може бути діадема Рейвенклов?
- ...Протеґо горрібіліс... діадема Рейвенклов? - пропищав Флитвік. - Дещиця додаткової мудрості ніколи не завадить, Поттере, хоч я чомусь сумніваюся, що з неї буде велика користь у цій ситуації!
- Я мав на увазі одне... чи вам відомо, де вона? Чи ви її коли-небудь бачили?
- Чи я бачив? Та її ніхто ніколи не бачив! Її давно втрачено, хлопче!
Гірка безнадія, поєднана з розчаруванням і панікою, охопила Гаррі. Що ж тоді служить горокраксом?
- Філіусе! Зустрінемося з тобою і твоїми рейвенкловцями у Великій залі! - сказала професорка Макґонеґел, показуючи жестом Гаррі й Луні, щоб ішли за нею.
Вони вже підходили до дверей, коли раптом прорвало Слизорога.
- Це ж треба! - важко дихав він, блідий і спітнілий, з тремтячими моржовими вусами. - Що за метушня! Я не впевнений, Мінерво, що це мудро. Він усе одно прорветься, і всім, хто намагатиметься його затримати, загрожує смертельна небезпека...
- За двадцять хвилин я чекатиму й тебе зі слизеринцями у Великій залі, - сказала професорка Макґонеґел. - Якщо захочеш покинути школу разом зі своїми учнями, тебе ніхто не зупинятиме. Але якщо хтось із вас спробує зірвати наш опір, чи підніме проти нас зброю, тоді, Горацію, ми зійдемось у двобої не на життя, а на смерть.
- Мінерво! - Слизоріг був у відчаї.
- Настав час для слизеринців визначитися, кому вони віддані, - урвала його професорка Макґонеґел. - Іди буди своїх учнів, Горацію.
Гаррі вже не слухав, що бурмоче Слизоріг. Разом з Луною він побіг за професоркою Макґонеґел, яка зайняла позицію посеред коридору й підняла чарівну паличку.
- Пієртотум... ой, заради Бога, Філч, не тепер...
Коридором саме шкандибав старий сторож, волаючи:
- Учні не сплять! Учні в коридорах!
- Так і має бути, тупий телепню! - крикнула Макґонеґел. - Краще зроби щось корисне! Знайди Півза!
- П-півза? - перепитав, затинаючись, Філч, немовби ніколи не чув цього імені.
- Так, Півза, дурню, Півза! Ти ж на нього нарікаєш ось уже чверть століття! Приведи його сюди, негайно!
Філч, очевидно, подумав, що професорка Макґонеґел з’їхала з глузду, та все ж пошкутильгав геть, згорбившись і бурмочучи щось собі під ніс.
- А тепер... пієртотум локомотор! - крикнула професорка Макґонеґел.
І по всьому коридору з постаментів позістрибували статуї і лицарські обладунки, а з брязкоту, що долинув з верхніх і нижніх поверхів, Гаррі зрозумів, що те ж саме зробили їхні «колеги» по всьому замку.
- Гоґвортсу загрожує небезпека! - закричала професорка Макґонеґел. - Займайте позиції, захищайте нас, виконуйте свій обов’язок перед нашою школою!
З брязканням і криками юрба ожилих статуй протупала повз Гаррі - одні менші, інші значно більші, ніж насправді. Були там і тварини, а брязкітливі лицарські обладунки розмахували мечами й шпичастими ядрами на ланцюгах.
- А тепер, Поттере, - сказала Макґонеґел, - раджу тобі й міс Лавґуд повернутися до ваших друзів і привести їх усіх у Велику залу... а я піду будити решту ґрифіндорців.
Піднявшись на наступний поверх, вони розійшлися. Гаррі й Луна побігли шукати прихований вхід у кімнату на вимогу. Назустріч їм спішили ватаги учнів у дорожніх плащах, накинутих прямо на піжами. Їх підганяли до Великої зали вчителі і старости.
