Мільйон і один день канікул - Велтистов Євген Серафимович (читать книги бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
— А я приготував усім сюрприз! — голосно сказав Мишук. — Хочу признатися, друзі, що я також лечу на Батьківський День. У кораблі з Кінцевого космосу летить мій син. Я постарався зробити так, щоб не тільки ця зустріч, але й наше повернення додому були щасливі. Уявіть собі, я добув зниклу Кулю Шляху!..
І король, сяючи, дістав з кишені неушкоджену Кулю, поклав її на стіл.
Усі аж завмерли, а Карен підхопився, уп’явся очима в Кулю.
Сіра кицька, яка досі дрімала в кріслі, занепокоєно підвела голову.
Король сплеснув у долоні, й Ісіль вніс до залу клітку з пацюком, поставив перед королем. Пацюк метався за товстим пруттям, позираючи на людей червоними очима.
Король вклонився. Пролунали оплески.
— Ви запитаєте, як я його спіймав? — торжествував Мишук. — Дуже просто: на шматочок сала на шворці. Найдавніший спосіб полювання на Тутику. Пацюк попався в пастку разом з Кулею.
Король відчинив дверцята клітки, ухопив пацюка за хвіст. Пацюк висів мордою вниз і вигинався. Король знав, що треба робити з упійманим пацюком, та зараз він чомусь відпустив пацюка й крізь вуса тоненько крикнув: “Няв!”
Пацюк гепнувся на стіл, схопив Кулю, стрибнув на підлогу й прослизнув у відчинені двері.
Проте сіра Мись зробила карколомний стрибок з крісла й випередила злодюжку.
Бігли вони хвостами вперед.
— Навіщо ви це зробили? — крикнув Карен королю. — Нащо відпустили? Ех ви, щуролов!
Король здивовано глянув на хлопчика, знизав плечима. Він демонстрував стародавній спосіб полювання на шматочок сала, підвішений на шворочці у клітці.
Потім Ісіль забрав порожню клітку.
З’явився стюард і спокійним голосом запросив усіх обідати.
Пролунав дзвін.
Роботи накривали на стіл.
— Це вже занадто — обідати вдруге! — розвела руками біолог.
— А я чогось зголоднів! — весело сказав капітан. — Стривай, Ірино Олександрівно. Час плине… І плине у звичному напрямку!
Вегов показав на екран. Там було два знімки однієї й тієї самої галактики. Знімок з блакитним слідом руху зірок, пояснив капітан, зроблено півгодини тому, а із звичним червоним — хвилину тому. Червоний слід означав, що простір і час, в якому летіла зараз “Вікторія”, світ усередині самого корабля знову стали по-земному звичними.
— Стріла часу, — тихо сказав Вегов штурманові, — знову націлена в наше майбутнє. Незабаром почнеться обліт діри…
Капітан запросив усіх до столу. Обідали пасажири з апетитом, весело й шумно, згадуючи події минулої дивовижної години. Тільки Карен похмуро зиркав на Мишука.
Капітан підвівся з-за столу і, проходячи повз більярд, не втримався, вправно розбив києм трикутник куль. Дарма, що капітан рідко грав у більярд, — усі п’ятнадцять куль розбіглися в різні боки й опинилися в лузах.
— Я вчитимуся у вас грати в більярд, — згодилася біолог.
— Ну що ви, таке щастя трапляється раз на сто років, — усміхнувся капітан. — Не сумуй, — мовив він до Карена. — Я маю підозру, що наш шановний король і справді знайшов Кулю Шляху.
— Чесне королівське, — закричав Мишук, — я впіймав його перед самісіньким обідом!
Король поліз до кишені й дістав Кулю Шляху.
— Ось вона! — промовила серед тиші Алька.
Король вручив Кулю капітанові. Усі підхопилися, стали аплодувати. Король вклонився. В цей час розчинилися двері, Ісіль вніс клітку з упійманим пацюком.
— А що я казав! — радів Мишук.
Але ніхто не зацікавився полоненим. Тільки кішка підійшла до клітки, пирхнула й одвернулася.
— Пробачте, я не зрозумів, що ви ненавмисне, що все було навпаки, — сказав Карен Мишукові. — Ви здорово виручили мене… Ви справжній король!
— Щасливий мисливець, — усміхнувся Мишук.
— Значить, можна готуватися до Батьківського Дня? — випалила Алька.
Вегов глянув на свій хронометр і сказав:
— Прошу всіх до екранів. Ви побачите своїх близьких. Правда, поки що по телебаченню. Але “Альфа” недалеко, вона рухається за нами!
— Ура! — вигукнули діти. — А скоро? Скоро все це?
— Скоро, — сказав капітан, і обличчя його посуворішало. — Ви, як і ваші батьки, побачите передачу з Землі. Прошу вас: запам’ятовуйте все! Людей, які промайнуть на екрані, вам не доведеться зустріти ніколи.
— Чому?
— Минуть фатальні півгодини, — пробурмотів, король, — і ми будемо стиснуті в точку? Так, капітане?
Вегов повернувся до нього.
— Я не оголошував про посадку в чорну діру!.. Та поки ми облітатимемо її за півгодини чи й годину, на Землі стануться важливі події. — Капітан подивився на принишклих супутників. — Можливо, там спливуть сотні років, тисячоліття… Я ще гаразд не знаю. Оголошу згодом…
Схвильовані й смутні, ще не розуміючи, яке майбутнє чекає на них, поверталися пасажири до кают.
Земля знала все.
Земля тримала прямий зв’язок з “Вікторією” і “Альфою”. Вперше космічні кораблі наблизилися до порога чорної діри.
Вчені Землі розрахували траєкторію польоту двох кораблів, і відповідь була та сама: “Вікторії” та “Альфі” пощастить вирватись з полону тяжіння, якщо вони увімкнуть на всю потужність свої двигуни.
Момент цей було визначено.
Та що ближче підлітали “Вікторія” й “Альфа” до діри, то більше відрізнялися спостереження земних диспетчерів і команд кораблів. Зворотний перебіг часу був зразу ж розгаданий ученими Землі, і хоч якими безглуздими здавалися вчинки й мова пасажирів, вони були цілком природні за тих незвичайних умов.
Далі все було складніше…
Сигнали з “Вікторії” і “Альфи” поступали на планету близько трьох тисяч років. Їх приймали десятки поколінь диспетчерів. Сигнали з космосу приходили з великим запізненням, а найостанніші не досягли Землі. Це означало, що кораблі майже впритул наблизилися до мертвої зірки і їх сигнали, як і світло далеких зірок, метеори, газові хмари, провалилися в діру. Згодом, коли кораблі вийшли у відкритий космос, зв’язок поновився,
Три тисячоліття диспетчери бачили на екранах ті самі обличчя пасажирів і команд. Цих людей можна було б назвати безсмертними з погляду землян, однак безсмертя, як відомо, немає. Люди на кораблях аніскільки не змінювалися тому, що їхній час нескінченно уповільнився й розтягнувся, майже зупинився, і вони прожили там лише кілька коротких годин.
Але за ці години пасажири “Вікторії” й “Альфи” дізналися про Всесвіт більше, ніж багато поколінь землян.
Планета з нетерпінням чекала повернення з космосу старовинних кораблів.
Перші хвилини сеансу зв’язку були дуже радісні: діти побачили батьків, а батьки — своїх дітей.
Батьківський День почався!
На весь екран — такі знайомі, близькі обличчя, очі, усмішки. Град запитань і відповідей улад і невлад.
Кілька хвилин потрібно було для того, щоб пересвідчитися: в Близькому й Кінцевому космосі цілий рік минув нормально, всі живі й здорові, діти трохи виросли, порозумнішали, подорослішали, в кожного з них свої успіхи.
— А коли ми врешті будемо разом? — суворо запитала Алька свою матір.
— Не знаю, — відповіла астроном Фролова. — Сподіваюся, це станеться через кілька годин. Ти мене розумієш?
— Розумію…
— Зараз не це найістотніше, Алько, — всміхнулася мати, помітивши, як Алька прикусила губу. — Ми відключаємося від вас, але йдемо за вами. Спостерігай Землю і все запам’ятовуй. Ти проживеш найважливіші хвилини у своєму житті.
— Ти хочеш сказати, що я ніколи більше не побачу наш клас? — майже скрикнула Алька. — І Наталю, і Вірочку, і Кірку Селезньову?
— Ти їх побачиш, — відповіла Фролова, і тверді складки позначилися в кутиках її губів. — Вони проживуть щасливе життя, як і всі, кого ми знаємо. Головне — не забути їх. Космос дає свої уроки. Постарайся зрозуміти їх, хоча в тебе й канікули.
