Бумеранг не повертається - Михайлов Віктор Семенович (книга бесплатный формат TXT) 📗
Під дулом пістолета, приставленого до його спини, ворог, випустивши зброю, підняв руки і повільно пішов уперед на Нікітіна.
— Ви можете підвестись?… — запитав Ржанов.
— Спробую… — промовив майор, але перше ж зусилля викликало такий біль, що Нікітін відмовився від будь-якої спроби підвестись.
— Доведеться вам, товаришу майор, почекати. Люди підполковника Гаспар’яна ідуть по моїй лижні, я їх випередив хвилин на десять.
Ржанов примусив ворога повернути назад і швидко повів його вгору, стежкою, якої Нікітін раніше не помітив.
На зоряному небі показався вищерблений місяць. Переборюючи сильний біль у нозі, Нікітін ледве добрався до місця сутички Ржанова з Балтом і підібрав пістолет ворога. Це був безшумний пістолет останньої моделі.
32
ЙОГО СПРАВЖНЄ ОБЛИЧЧЯ
Заплутана «Справа про вбивство у Глухівському лісі» була розплутана. Тепер цю справу вів слідчий Зубов.
Перший день слідства розпочався, як і завжди, з попереднього допиту. Рівно в призначений час з’явився полковник Каширін, майже слідом за ним, важко спираючись на палицю, прийшов і майор Нікітін. З часу його сутички з ворогом на березі Сакмари минуло трохи більше за добу, хвора нога ще давала себе знати. Нікітін витягнув ногу, підклавши під кісточку палицю, і взяв цигарку.
— Почнемо, товаришу полковник? — спитав Зубов.
— Почнемо, — згодився Каширін.
Підполковник подзвонив, і конвоїр увів Балта.
— Сідайте, — сказав слідчий.
Балт спідлоба оглянув кімнату, присутніх тут людей і, побачивши Нікітіна, принижено посміхнувся.
— Ваше прізвище? — спитав Зубов.
Слідство розпочалося з паузи, Балт опинився в скрутному становищі.
— Ампулою ви не скористалися. Треба думати, що ви не захотіли при допомозі отрути втекти від слідства, чого ж ви мовчите?
— Що я, самурай? — зухвало відповів Балт.
— Ну? Я чекаю відповіді, — наполягав Зубов.
— Моє прізвище Буш. Магнус Буш. А що я матиму, якщо повідомлю деякі дані про діяльність Марсонвільського інституту грунтознавства?
Ледве переборюючи гидливість, слідчий сказав:
— Питаю тут я. Зрозуміло? Де ви народились?
— У Ризі, в тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятому році.
— Де ви вивчали російську мову?
— Моїм гувернером був колишній член Державної думи Корякін, у сімнадцятому році він емігрував із Петербурга. Я здобув прекрасне виховання.
— Ви його прекрасно використали, — іронічно зауважив Зубов. — Розкажіть слідству про те, як ви опинилися по той бік океану.
— Коли в сороковому році Прибалтика стала радянською, ми емігрували. Мій батько, Юліус Буш, людина багата, але гроші свої він вклав у нерухоме майно, яке націоналізувала Радянська влада. Ми лишилися без коштів, і я вступив у закритий коледж, після закінчення якого мені обіцяли добрі гроші.
— Що це був за коледж? — уточнив Зубов.
— Марсонвільський закритий коледж. Ми проходили посилену спортивну підготовку, крім того, я навчався за програмою механічного інституту…
— Крім того, ви вивчали тайнопис, отруювання, шифровку, радіосправу і диверсію, — доповнив Зубов.
Буш мовчав.
— Ну? Чого ж ви замовкли? З Лассардом ви познайомились у цьому коледжі? Чи в іншому?
— З яким це Лассардом? — здивувався Буш.
— З Рандольфом Лассардом — Патріком Роггльсом — Мануелем Крус Ф’єрро — Петром Роговим. Ви його знаєте ще під кличкою Дайс, — уточнив Зубов.
— У іншому… в Спікенбургському…
— А що ви робили в Ерцхаузені?
— Я був на спеціальній підготовці…
— Розкажіть докладніше, що ви робили в Ерцхаузені?
— Я проходив спеціальну підготовку у зв’язку з справою…
— Ну, ну, сміливіше! З справою Ладигіна? Так?
— З операцією «Бумеранг».
— Кличку «Балт» ви дістали в Ерцхаузені?
— Кличку? — образився Буш. — Кличку дають собаці, а я дістав псевдонім!
— Ну, звичайно, — погодився Зубов. — Згадування у зв’язку з вами цієї тварини може образити будь-якого собаку! Я вас запитую і потрудіться відповідати! Кличку «Балт» ви дістали в Ерцхаузені?
— Так…
— Як ви опинилися в ролі молодшого компаньйона Гондурас Фрут компані, Мехії Гонзалеса?
— Це фіктивний відділ Марсонвіль Фрут компані, яка має тісний зв’язок з інститутом грунтознавства Інгольса. Керівництво операцією «Бумеранг» вирішило, що це найлегший спосіб проникнути в Росію.
— І вивезти труп убитого вами інженера Ладигіна?
Магнус Буш не відповів.
— Так?
— Я не маю ніякого відношення до вбивства інженера Ладигіна!
— Ви тільки намагалися вбити майора Нікітіна і отруїти капітана Ржанова, правда ж?
— Я захищався…
— Ви приїхали в нашу країну, щоб захищатися від Нікітіна і Ржанова?
— Ні… Я приїхав, щоб добути відомості про нову зенітну гармату «РЗ-1», які цікавлять…
— Ну? Чого ж ви зупинилися?
— Відомості, які цікавлять мого шефа.
— Це кого ж?
— Пана Чарлза Інгольса з Марсонвільського науково-дослідного інституту грунтознавства.
— Побережемо вашу «скромність» і відкладемо питання про вашого шефа, тим більше, що це ні для кого не таємниця. Якщо не ви, то хто ж убив Ладигіна?
— Не знаю.
— Як до вас потрапили документи Ладигіна?
— Мені їх передав Дайс…
— Перестаньте, Буш, плутати! Це вам не вдасться!
— Я кажу правду.
— Правда має трохи інший вигляд. Наприклад, у день свого приїзду в Москву ви зустрілися з Дайсом, домовились про ваше зникнення третього числа. Третього ви прибули на дачу Роггльса-Лассарда і поселилися в маленькій боковій кімнаті. Після вбивства інженера, скориставшись вашою зовнішньою схожістю, ви з документами Ладигіна виїхали в Челябінськ. Розповідати далі?
— Все правильно, тільки до смерті Ладигіна я не маю ніякого відношення. Все це задумав і виконав сам Дайс.
— Отже, ви твердите, що інженера Ладигіна вбив Рандольф Лассард на кличку Дайс? Так?
— Так, я це стверджую.
— Дайс убив інженера Ладигіна, вклавши в його мисливську рушницю спеціальний патрон, створивши цим зовнішнє враження нещасного випадку на полюванні?
— Так, це правда.
— Після смерті Ладигіна ви зрізали з кисті його руки шматок шкіри, де була татуїровка. Ви зробили це для того, щоб приховати вбивство інженера Ладигіна і видати його труп за труп Мехії Гонзалеса. Потім таку саму наколку жіночого імені на кисті вашої руки зробив Дайс. Так?
— Це правда, але… Дайс зробив мені наколку на руці в перший же день мого приїзду в Москву.
— Підпишіть протокол попереднього допиту.
Магнус Буш прочитав і підписав протокол.
— Ми ще повернемось до цієї теми сьогодні ж, — закінчив слідчий і, подзвонивши, наказав вивести арештованого.
— Ну, що скажете, товаришу полковник? — запитав Зубов.
— Та що тут можна сказати… Думаю, що допит цього молодчика не дасть нічого нового. Буш пішак і сам нічого не знає, але в справі Лассарда він може бути корисним. Рятуючи власну шкуру, на очній ставці він викриватиме Лассарда. Як ви думаєте, товаришу майор? — звернувся полковник до Нікітіна.
— Я думаю, що Лассард розраховував дожити до глибокої старості в своєму котеджі на березі Атлантики. Він упиратиметься, як бик, ось побачите, — відповів Нікітін.
— Ну що ж, побачимо. Давайте, товаришу підполковник, головного звіра, — сказав Каширін.
Зубов подзвонив і наказав привести Лассарда.
Після перебування в рибному бункері Роггльс-Лассард полиняв і втратив свої яскраві фарби. І все ж він увійшов у кабінет, зберігаючи зовнішню гідність, не чекаючи запрошення, сів, закинувши ногу на ногу, і з благородним обуренням промовив:
— Я хотів би знати, на якій підставі мене арештували?! Я іноземний підданий і не підлягаю юрисдикції радянських законів!
— Встати! — втративши самовладання, крикнув Зубов. Його добродушне обличчя з ямками на щоках стало злим.
Лассард підвівся, але весь його вигляд, нахабний і самовпевнений, немовби говорив: «Будь ласка, але так і знайте, я підкоряюсь насильству».
