Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детективы и триллеры » Шпионские детективы » Фальшивий талісман - Самбук Ростислав Феодосьевич (читать бесплатно книги без сокращений .TXT) 📗

Фальшивий талісман - Самбук Ростислав Феодосьевич (читать бесплатно книги без сокращений .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Фальшивий талісман - Самбук Ростислав Феодосьевич (читать бесплатно книги без сокращений .TXT) 📗. Жанр: Шпионские детективы. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— У вас зіпсувалося око! — зауважив. — І врахуйте, снарядів для “панцеркнакке” в нас не так уже й багато, це вам не кулі для “вальтера”, витрачати їх слід ощадливо.

Він ще раз уважно обдивився кріплення ременів, перевірив, чи зручно розташовано кнопку вмикання в лівій кишені штанів, і дав команду:

— Стріляйте ще раз, тільки уважно, прошу вас, руку маєте тверду, я знаю, от і користуйтеся цим!

Вимовивши це довге й складне речення за одним духом, Ганс став позаду Іполитова, дивлячись, як той наводить пекельну зброю — нарешті рука застигла, ракета вилетіла з шипінням і пропалила щит мало не в центрі.

Ганс стримано, лише пальцями поаплодував.

— Ви здібний учень, Іполитов, — похвалив, — і мені приємно працювати з вами. Тепер спробуємо постріляти по мішені, що рухається. Уявіть, що сидите біля шосе, добре замаскувалися, а повз вас мчить автомобіль. Ви мусите прошити його снарядом наскрізь, ясно?

— Що ж тут неясного? — зсунув брови Іполитов.

— То прошу…

Тепер мішень нагадувала макет автомашини, що їхала, Іполитов з першого разу не влучив, другим пострілом тільки зачепив автомобіль, але третім уже пробив мішень, четвертим і п’ятим також.

— На сьогодні досить, — вирішив нарешті Ганс. Незважаючи на свою незворушність, він хвилювався: зняв кашкета і обтер спітніле чоло. — Відпочинемо.

Вони втрьох — Іполитов, Ганс і Краусс — пообідали тут же, в бараці, пообідали скромно, без спиртного, з’їли звичайний солдатський обід, може, порції були більші, й м’ясо ніжнішим, але Іполитов, який звик останнім часом до делікатесів, не зміг приховати розчарування. Краусс помітив це одразу. Взагалі цей бісів Краусс помічав мало не все, був таки непоганим психологом, і недаремно йому доручили підготовку важливої акції. Наминаючи з задоволенням чи, може, з удаваним задоволенням звичайний гороховий суп, він зауважив:

— Ваша підготовка, гер Іполитов, наближається до кінця. Завтра чи післязавтра на місцевий військовий аеродром прилетить наш “Арадо”. І через кілька днів ви… — Краусс зробив рух долонею, і в Іполитова защеміло серце.

Невже так скоро?

— Посадочний майданчик визначений? — перебив штурмбанфюрера.

— Зараз це питання розв’язується… — відповів Краусс ухильно. — Я ж веду до іншого. Від сьогодні раджу вам припинити вживання спиртних напоїв. Рука у вас справді мусить бути твердою, а голова завжди тверезою. Алкоголь не сприяє цьому, сподіваюсь, ви поділяєте мою думку?

Іполитов ствердно кивнув. Цей німець висловлює прописні істини з виглядом першовідкривача. Клятий есесівець не розуміє, з яким задоволенням він би упився сьогодні. Аби на годину, бодай на хвилину забути, що через кілька днів…

Та все ж Краусс має рацію, і його майбутня доля справді залежить від твердості руки, безпомилкової реакції і вміння блискавично приймати слушні рішення. Алкоголь, що ж тут удієш, як каже Краусс, таки не сприяє цьому.

Вони випили компот, і Ганс з таємничим виглядом покликав їх до маленької відгородженої від барака комори з масивними залізними дверима. Стільців тут не було. Ганс підсунув їм порожні ящики з-під снарядів “панцеркнакке”, поліз у кут і витягнув портфель з двома замками — портфель радянського зразка, в якому носять папери службовці та керівники різних рангів. Іполитов згадав, що саме в такому портфелі він віз украдені на станції Аягуз, де працював завідуючим нафтоскладом, гроші, багато грошей, він зміг порозкошувати на них. Звичайний портфель з дешевої шкіри, і ніхто не зупинить на ньому погляд.

Чого ж Ганс ставить його на стіл мало не урочисто?

І Краусс посміхається таємниче?

Штурмбанфюрер простягнув руку, наче хотів узяти портфель, та в останню мить передумав. Поклав руку долонею на стіл, погладив його чисто вистругану поверхню і мовив:

— У цьому портфелі сюрприз, гер Іполитов, приємний для нас з вами сюрприз, його зробив нам Ганс, не без допомоги спеціалістів головного управління імперської безпеки, чи не так, майоре?

Ганс поважно кивнув, і очі його світилися урочисто. Злегка поплескавши по портфелю рукою, сказав:

— Тут лежить міна, гер Іполитов. Міна великої вибухової сили, яка може спричинити великі пошкодження.

— На неї ми покладаємо значні надії,— підхопив Краусс. — Ви Герой, і там, на радянському боці, перед вами мусять відкритися всі двері. Точніше двері різних засідань, урочистих і зовсім звичайних. Втім, звичайні засідання не повинні вас дуже цікавити. Мусите потрапити на урочисте, присвячене річниці Жовтня, здається вони провадяться у Великому театрі?

— Так, це знає кожна радянська людина.

— Бачите, знаємо й ми. Так от, ви одержуєте всякими правдами й неправдами запрошення на це урочисте засідання або до якогось іншого приміщення, де будуть присутні партійні та радянські діячі, а також великі воєначальники, особливо керівництво ставки й сам верховний головнокомандуючий. Вам зрозуміло?

І знову Іполитов кивнув мало не автоматично. Звичайно, він давно вже збагнув, куди гне Краусс, але чи відомо цьому самовпевненому штурмбанфюреру, як важко одержати перепустку на таке засідання? На урочисте, правда, легше, але пронести міну повз пильних чекістів малоймовірно.

Проте чого загадувати наперед, нехай зараз повірять, що їхні ідеї можуть здійснитися. А далі буде видно.

Ганс клацнув замками портфеля, зазирнув у нього так, як школяр, що збирається дістати підручники. Запросив Іполитова подивитися. Гой глянув і побачив звичайний ящичок — невже ця шкатулка має справді страшенну вибухову силу?

У відповідь на його подив Ганс сказав:

— Ви заносите портфель до залу, в якому міна має вибухнути, непомітно залишаєте його, а самі зникаєте. Решту робить ваша дружина. У призначену хвилину вона подасть радіосигнал, і міна вибухне.

— Просто й сердито, — додав Краусс.

“Звичайно, задумано сердито, — подумав Іполитов. — Але не так це просто. Он у вас як вийшло… Полковник Штауффенберг залишив міну під самими ногами в фюрера, ну й що? А хто мене пустить крутитися під ногами у…” Іполитов сам жахнувся цієї думки, хотів поділитися своїми сумнівами з Крауссом і Гансом, але вчасно затнувся і промовчав. Прямо називати речі своїми іменами не годилося, тим більше, що кожен міг зрозуміти його по-своєму, а щодо справи Штауффенберга, всяка, навіть маленька невизначеність могла мати трагічні наслідки.

Певно, Краусс збагнув, які думки хвилювали Іполитова. 1 мовив так, щоб і відповісти на невисловлене запитання, і щоб ніхто не зміг би зачепитися за жодне його слово:

— Це міна великої вибухової сили. Я б сказав, величезної. Те що ми мали раніше, не йде в жодне порівняння.

Іполитов зрозумів його й вдячно нахилив голову. Так, розвідка не шкодує нічого для його місії, і вона мусить удатися.

Засунувши руку в кишеню, Іполитов намацав срібний брелок, подарований у Фріденталі.

Його талісман, його щастя.

15

Рвані й злі хмари мчали назустріч машині низько над лісом, наче хотіли зачепитися за верхівки сосен, але обминали їх і мчали далі. Несли з собою сквиру, але не могли пролитися дощем. Погода псувалася, а розшукувачам це було зовсім ні до чого, особливо тепер, коли віліс стрибав на вибоях дороги між Дідиловом та Квасовом. Справді стрибав, бо Віктор витискав з машини все, що міг, і вони міцно трималися, щоби не вилетіти з машини на крутому повороті.

Близько півночі, коли вони ще сиділи в Дідилівській сільраді й розмовляли з головою, пролунав дзвінок з районного відділу держбезпеки. Черговий повідомив: щойно дзвонила якась дівчина з Квасівської сільради — там об’явився німецький диверсант, і голова з “яструбками” пішли брати його. Оперативна група виїжджає в Квасів, але від райцентру до села сорок кілометрів, а з Дідилова десять — отже, начальник райвідділу розпорядився в разі можливості додзвонитися й повідомити їх, що…

Бобрьонок, не дослухавши, кинув трубку: кожна секунда дорога, невже не розуміє цього балакучий черговий? Толкунов, побачивши вираз обличчя майора, уже підводився, голова щось сказав, однак не було часу ні на пробачення, ні на пояснення — добре, що Віктор дрімав тут же, на лавці в сінях, а йому нічого не треба було пояснювати — через кілька секунд віліс рвонув до Квасова як навіжений, розбризкуючи колесами сипкий пісок сільської вулиці.

Перейти на страницу:

Самбук Ростислав Феодосьевич читать все книги автора по порядку

Самбук Ростислав Феодосьевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Фальшивий талісман отзывы

Отзывы читателей о книге Фальшивий талісман, автор: Самбук Ростислав Феодосьевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*