Історія з собаками - Гуляшки Андрей (читаемые книги читать TXT) 📗

— В одній пляшечці смола, — сказав Карадимов, — а в другій — розчинник.

— А де ціанід? — запитав Авакум. Голос його був крижаний, а обличчя лишалося все так само закам'янілим.

Карадимов упустив пляшечку з розчинником, і червона рідина розтеклася по серветці. Він зблід.

— Що ти плетеш? — буркнув.

Авакум устав.

— Якщо за три хвилини не принесеш ціаніду, я викличу міліцію, і все твоє житло перевернуть догори дном.

— Що вони знають, що розкопали? — просичав Карадимов.

Він нагнувся, щоб ухопити важку металеву попільницю, але його щось ураз засліпило, і ще за мить руки опинилися в наручниках.

— Ця сталь не така спеціальна, як та, з якої ти робиш свої смертельні пружинки, але вона теж надійна. Хто вбив Юліана Петрова, мерзотнику?

— Спиридон Драгнев його вбив!

Карадимов тремтів так, що аж зуби цокотіли.

— Ти зробив Драгневу пружинки?

— Я.

— Ти повідомляв про надходження таємних документів?

— Я.

— Хто виносив інформацію?

— Не знаю! Може, Сапарев. Не знаю! В цьому ділі кожен діяв окремо. Ми не були зв'язані між собою. Напевне, Драгнев мав зв'язок з кожним зокрема.

— Кому Драгнев передавав дані?

— Драгнев по рації передавав місце й час зустрічі з інформатором. Прийом й передачі провадилися через пароль, щоразу інший.

— Радіосеанси односторонні?

— Так. Говорив лише Драгнев. Там уже знали день і годину і лише чекали виклику.

— Якого дня й о котрій годині Драгнев вів передачу? Де?

— Понеділок, десята вечора, на болоті.

— Звідки тобі відомі ці. подробиці? Адже кожен з вас працював окремо?

— Я стежив за Драгневим. Готувався його викрити. Ви мене випередили буквально на пару днів!

І Карадимов заплакав. Плечі його здригалися від страшного чоловічого плачу.

О десятій годині Авакум передав з болота: «Завтра, у вівторок, о десятій вечора біля верби передача товару. Пароль: «Чи є нові вікна?» Відповідь: «Тільки двоє».

До Анастасія заскочив лише на кілька хвилин.

— Маю до тебе прохання, — промовив, довірливо кладучи йому руку на плече. — Аби завтра від шостої ранку тебе тут не було!

— Аби мене не було до якого часу? — насторожено звів брови Анастасій, подумавши, що приятель також почне вмовляти його ВЗАГАЛІ піти геть з цього «нечистого» місця.

— Лише до десятої вечора! — уточнив Авакум. — До десятої вечора не з'являйся ні поблизу, ні далі! І нікому ні слова, добре? Як тоді в Момчилові!

— Можеш на мене покластися! — гордо сказав Анастасій. — Хіба нам уперше з тобою працювати?

Проїжджачи біля ресторану, Авакум зупинив «Волгу» й побіг до телефонної будки. Накрутив номер інженера Прокопія Сапарева.

— Тебе турбує археолог! — сказав він, коли інженер узяв трубку.

— Гм, — буркнуло в трубці. — Ну що, склеїло тобі те падло люльку?

— Те падло вже в міліції, його забрали!

— Через люльку?

— Не думаю!

— А тобі якого біса треба, що дзвониш?

— Хочу запросити тебе завтра на вечерю. Є одна ідея щодо твоєї ясновидки!

— По-перше, які вже ввечері ідеї. А по-друге — ясновидка не моя.

— Як хочеш! — сказав Авакум.

— А де, в біса, буде та вечеря?

— Вдома в одного мого дуже доброго приятеля, лікаря-ветеринара. Це в селі Воднянках, у колишній корчмі старої дороги.

— Гм! — почулося на другому кінці.

— Ну? — запитав Авакум.

— Ви всі ненормальні, хай вам біс! Але в мене теж не всі дома, тож я неодмінно прийду! О котрій годині?

— По десятій!

На другому кінці поклали трубку.

Прибувши до Н, Авакум викликав капітана Петрова.

— Завтра рівно о п'ятій ранку поїдемо до села Воднянок. Візьми з собою двох лейтенантів і сержанта. Одяг — плащі, чоботи. Візьміть потужні ліхтарі, перевірте зброю. Збірний пункт — стара корчма. А втім, я сам покажу, їхатимете за мною.

— Слухаю! — відповів капітан Петров.

— Коли закінчимо роботу, залишимося повечеряти в старій корчмі. Хоч уже пізно, постарайся дістати продуктів на добру чоловічу вечерю.

— Постараюся! — стиха клацнули підбори капітана Петрова.

Два лейтенанти, сержант, капітан Петров і Авакум залишилися в корчмі, а шофери поїхали машинами назад. Наближалася сьома година. Щойно почало світати, падав тихий холодний дощ, над болотом здіймався легкий туман.

Авакум посадовив усіх за великий подовгастий стіл, дістав з портфеля папір та олівець і почав викладати план наступної операції.

— Диспозиція така, — сказав він і показав план місцевості від початку стежки до середини болота, де хрестиком було позначено плакучу вербу. — Сержант ховається в тому місці, де стежка спускається в болото. Звідси йтиме «гість» по інформацію. Сержант його не зупиняє. Діятиме лише в тому разі, якщо ми біля верби випустимо «гостя» і він, рятуючись, спробує вислизнути назад тією самою дорогою. Зрозуміло? Я і лейтенант Симов маскуємося з південного боку верби, а капітан Петров і лейтенант Станчев — з північного. Коли ті двоє зустрінуться і один передасть матеріали іншому, я освічу їх ліхтариком, і ми всі разом кинемось на них. Ніякої стрілянини! Стріляти лише у разі, якщо вони почнуть перші. Запитання є?

— Коли займаємо позицію? — запитав капітан Петров.

— Коли добре стемніє. Годині о сьомій.

— І мокнутимемо до десятої! — засміявся капітан Петров.

— А для чого ж я вам казав одягти плащі?

Двоє зустрілися о десятій одна хвилина. Ішов тихий дощ, панувала непроглядна темрява.

Перший запитай:

— Чи є нові вікна?

Другий відповів:

— Тільки двоє.

— Ну то тримай! — промовив перший.

— Це все? — запитав другий.

— Більше нема! — сказав перший.

В цю мить Авакум натиснув кнопку ліхтарика, й потужний потік жовтого світла вихопив по пояс із темряви мертвотну, наче потойбічну постать Прокопія Сапарева в чорному плащі й чорному котелку.

Той, що стояв спиною до світла, скочив уперед, а Прокопій Сапарев кинувся на стежку.

Світло згасло.

— Тримайте його! — вигукнув Авакум.

Звідти, куди скочив невідомий, блиснув вогонь, пролунав постріл, почувся шум борюкання, лейтенант Станчев крикнув:

— Він тут!

Авакум знову ввімкнув ліхтарик. Лейтенант Станчев сидів на спині невідомого й заламував йому руки, а капітан Петров побіг за інженером.

— Петров, стій! — закричав Авакум. — Стій!

Петров хитнувся й застиг на місці.

Знову стало тихо.

І раптом відчайдушний крик розпанахав темряву.

— Рятуйте!

Прокопій, напевно, попав у трясовину.

— Рятуйте!.. Рятуйте! — нелюдським голосом волав Прокопій.

І знову настала тиша.

— Який жах! — прошепотів капітан Петров.

— Якби я тебе не зупинив, то й ти б зараз болото ковтав! — сердито кинув Авакум.

Авакум пішов перший, за ним — спійманий у наручниках. Коли підійшли до корчми, джип з управління вже чекав на дорозі. Сержант стояв біля нього, притупуючи від холоду ногами.

— Сержантові й лейтенантам відвезти затриманого в управління! — наказав Авакум. — Ми з капітаном Петровим залишаємося тут.

Коли джип від'їхав, Авакум промовив до капітана Петрова, дивлячись на освітлені вікна корчми:

— В корчмі тебе чекає велика несподіванка!

Увійшовши в простору кімнату, капітан Петров аж остовпів від подиву: навпроти з чаркою в руках сидів інженер Прокопій Сапарев.

Капітан Петров протер очі, аби переконатися, що це не сон. Потім знову глянув на інженера.

— Хай йому грець! — вигукнув інженер. — Що це з ним таке?

В цю мить капітан Петров ляснув себе долонею по чолі.

— Здогадався! — розреготався він. — Зрозумів!

— А-га! — сказав Авакум. — Зрозумів, що син може мати дядька, хоча його батько й не має брата?

Налили вина, випили, й доки Анастасій готував вечерю, Авакум розповів: