...I жодної версiї! - Кашин Владимир Леонидович (смотреть онлайн бесплатно книга TXT) 📗
Зараз, йдучи Хрещатиком, вона вiдчувала, що варто вiдiрватися вiд роботи, як на душу знову навалюється ранковий тягар i думки повертаються до Журавля. I тьмаве свiтло вулицi, яке зливалося з таким же сiрим низьким небом i тиснуло в грудях, якось пов'язувалося в її пiдсвiдомостi iз загибеллю Антона Iвановича, з тяжкою неминучiстю смертi, з думками про безглуздiсть житейської суєти, про те, що життя влаштоване гидотно… Такi почуття її охоплювали дуже рiдко, i вона буквально ненавидiла себе, коли навалювалася хандра…
— Ти чого! — обурено повторила жiнка, коли Григорiй так несподiвано i брутально обiрвав її думки. Вона сердито подивилася на цього звичайно спокiйного, дiловитого чоловiка i раптом помiтила на округлому, ситому обличчi його збентеження. — Так що ж сталося?
— Та нiчого особливого, — вiдповiв «пан», йдучи поруч. — Якщо не рахувати, що мною цiкавляться в мiлiцiї.
Килина Сергiївна звела брови:
— В якiй мiлiцiї?
— Тебе це дивує? — з в'їдливою iронiєю у голосi промовив Потоцький. — Тобi важливо, в якiй саме? Не у вашiй, київськiй, а, скажiмо, в одеськiй. Це мiняє справу?
— А що? — запитанням на запитання вiдповiла жiнка, затуляючись вiд пронизливого вiтру, який вiйнув їй в обличчя. — Чому мiлiцiя?
— От i мене цiкавить: «чому»? I найголовнiше, чому мене в Одесi розпитували яро твого приятеля Журавля, який живе у Києвi?
Килинi Сергiївнi хотiлося поправити його: не «живе», а «жив», але вона стрималася.
— А-а, — тепер i собi здивувалася Христофорова. — Тебе? Про Журавля?
— Еге ж. Усе крутили-вертiли: де познайомився, чи винен йому грошi, скiльки, яз що, коли бачилися, чи був у Києвi дванадцятого грудня i всяке таке. Я їм сказав, що колись познайомився з ним у барi, але знайомство не пiдтримував. Нiчого не винен, справ з ним нiяких не мав, а дванадцятого був в Одесi. Але ось питання: звiдки їм вiдомо, що ми з Антоном знайомi? — уп'яв очi у кравчиню Потоцький. — Вони менi на таке запитання не вiдповiли б. Та я їх про це й не питав.
— А чому мене питаєш?
— Та тому, що вервечка до тебе тягнеться. Крiм тебе, про це нiхто не знав. Ти мене з ним знайомила, i ти все нам влаштувала.
— I що з того?
— А те, що мiлiцiя почала провiдувати тебе на квартирi, як я з'ясував. I ти до них бiгаєш. От мене й цiкавить, що це за нова дружба у тебе! — зле закiнчив Григорiй.
— Дурень, — промовила жiнка, водночас гарячково мiркуючи: "Звiдки все це стало вiдомо Потоцькому?" — i раптом згадала, що увечерi, пiсля того, як з нею розмовляв полковник Коваль, дзвонила Вiтi i попросила, щоб фурнiтуру i тканини, якi тримає вдома, вiднесла тим часом, до Григорiя i, якщо прийдуть з мiлiцiї, нехай скаже, що в Одесi вона не шиє. — Дурень ти, Григорiю, — повторила вона. — I тому побоявся до мене зайти, — сумно посмiхнулася жiнка, пом'якшуючи цим свою брутальнiсть. — Журавель помер… I взагалi, що це за розмова на вiтрi, давай хоч за рiг сховаємось. Еге ж, Антон Iванович помер, земля йому пухом, — повторила кравчиня, коли зайшла у пiд'їзд Радiокомiтету разом iз сторопiлим Потоцьким, що покiрно поплiвся за нею. — Нещасний випадок, отруєння газом. Але, можливо, i вбивство. Коханочка у нього була, Нiнка, ти її не знаєш, друкарка iнститутська. Дурив їй голову, обнадiював, а потiм вона зневiрилася. От i помстилася…
"Пан" Потоцький не вiдразу зiбрався з думками.
— Виходить, помер, — промовив голосом, з якого зникли тривожнi нотки i замiсть них з'явилися зовсiм iншi. Певно, його влаштовував такий поворот подiй… Значить, у зв'язку з цим i викликали, слiдство ведуть… — Григорiй глибоко вдихнув холодне повiтря i несподiвано закашлявся. — Менi, звичайно, нiчого не сказали, — продовжив через кiлька секунд, i я подумав… У такому разi все ол райт! — уже весело закiнчив вiн. — I слава богу. Баба з воза — кобилi легше!..
— Та як ти смiєш! — обурилася жiнка. — Як ти смiєш так говорити, цинiк! Вiн у сто разiв був благороднiший, нiж ти.
Вона рвонулась геть вiд Потоцького, але той силомiць затримав її.
— Стривай! Хочу все до кiнця з'ясувати. А ти причому, Келя, у такому разi? Чому мiлiцiя тобою зацiкавилася. Хiба ти його згубила?.. Втiм, i ти на нього, певно, ставку робила…
— Мене вiн цiлком влаштовував i нежонатим.
— Чого ж тебе тягають?
— Допитують усiх, хто знав Антона.
— Але як же вони мене вирахували? Звiдки узяли, що i я його знав? Я йому листiв не писав, вiн менi теж. У хату до нього не ходив. Мене там нiхто не бачив. Виходить, все ж таки ти — iнформатор. Вiд тебе усе йде, люба!.. А я у тебе, певно, єдиний справжнiй друг, i ти це знаєш. Для мене ти, твоя сiм'я от уже скiльки рокiв водночас є i моєю сiм'єю — адже поки що iншої не завiв… Я пiклуюсь, коли ти просиш, про твою Вiту як про рiдну дочку, i ти можеш спокiйно жити тут, влаштовувати свої справи… А ти от затiяла якусь нечесну гру i своїм бабським язиком можеш згубити багатьох людей…
Усю цю тираду Григорiй виголосив з болем.
Килина Сергiївна дивилася в його змерзле обличчя iз снiжинками на вiях i думала, що за багато рокiв знайомства вона так i не розпiзнала цю людину.
— Скажи чесно, Келечко, про модель для чобiткiв випадком не ляпнула?
— Потоцький, ти зовсiм здурiв вiд страху!
— Здурiєш з вами! Я не тiльки за себе, але й за людей вiдповiдаю… То поясни все ж, яким чином у них з'явилася моя адреса i телефон? Як у мiлiцiї дiзналися, що я знайомий iз цим Журавлем? Сам же вiн не мiг їм цього сказати! У морзi!
— Не знаю.
— А те, що ми з тобою знайомi, вони знають?
Кравчиня не знала, що вiдповiсти. Вона не хотiла сваритися з Потоцьким, надто багато було з ним зв'язано i в минулому, i тепер, i вона справдi нiчого не говорила в мiлiцiї про «пана», коли її розпитував полковник. Вона не могла зрозумiти, звiдки Коваль знає, що є на свiтi якийсь Потоцький. Але вирiшила тодi, що, крiм прiзвища та прiзвиська «пан», полковниковi нiчого не вiдомо i, звичайно, вiн не здогадується про головне. Тому й спитав про Григорiя мiж iншим.
— Ну, ось що, люба Келечко, забудь про моє iснування, що е такий "пан Потоцький". Не цiкався мною, не дзвони… I так само у записнику прiзвище закресли. Щоб i слiду не залишилося. А що стосується Журавлевої моделечки, то цього не було, не iснувало i бути не могло… Один раз взагалi до уваги не береться… Ти зрозумiла?.. Зараз тебе про це не питали, а завтра можуть i поцiкавитися… Як слiд второпала? Iнакше це тобi може дорого обiйтись! — уже з погрозою у голосi промовив Потоцький i, не чекаючи вiдповiдi, немов вiдлiпився вiд Килини Сергiївни.
Засмутившись, не встигнувши розпитати Потоцького про доньку, хвилюючись не за себе, а за неї, кравчиня, увiткнувши пiдборiддя у комiр, пiшла назад, до своїх недомальованих модних силуетiв.
Тепер вiтер видався їй iще злiшим, i поганi передчуття дужче охопили її…
10
Килина Сергiївна була, як вiдомо, жiнкою рiшучою i не боязкою, але цього суботнього дня, постукавши у дверi до Павленкiв, вона не почувала себе упевнено. Пiсля несподiваної розмови з Григорiєм на Хрещатику вона не могла зосередитися над силуетами мод, робота не клеїлася, i Христофорова поїхала на Русанiвку. Прагнучи упевнитися у своїй пiдозрi, що Нiна Барвiнок того вечора була у Антона, кравчиня вирiшила розпитати сусiдiв: дивись, хтось i пiдтвердить, що бачив її там.
Щойно вона вийшла вiд Коляди, який пiсля смертi дружини хоч i став вiдлюдьком, але перед натиском Килини Сергiївни не встояв, вона все ж розворушила його, i старий повiдомив дещо таке, вiд чого жiнка втратила спокiй, її впевненiсть, що у загибелi Журавля — чи iз злочинного недбальства, чи iз злого намiру — винна Барвiнок, зазнала удару.
Коляда розповiв, що того вечора, у середу, коли сталося нещастя у Журавля, вiн ходив до аптеки за лiками.
Килина Сергiївна, яка частенько вiдвiдувала цей дiм на Русанiвцi, нiколи не бачила старого на вулицi вдень. В крамницi, в аптеку ранiше ходила його дружина. Антон Iванович казав, що й тепер Коляда виходить на вулицю тiльки присмерком. Вивернутими пiсля давнього поранення ступнями, у величезних ортопедичних черевиках, вiн за допомогою цiпка незграбно пересувався дрiбними кроками. Побоюючись, щоб хлопчаки, якi весь час бiгають на дворi на ковзанах, ганяють, не оглядаючись, шайбу, не збили його з нiг, та й взагалi не бажаючи нагадувати людям про своє калiцтво, викликати спiвчуття, вiн до присмеркiв не виходив на вулицю.
