...I жодної версiї! - Кашин Владимир Леонидович (смотреть онлайн бесплатно книга TXT) 📗
Найбiльшу увагу ми з Вiктором Кириловичем, — кивнув Коваль у бiк молодого офiцера мiлiцiї, який сидiв на стiльцi пiд стiнкою i був третiм учасником цiєї невеличкої наради слiдчо-оперативної групи, — природно, придiлили Нiнi Барвiнок.
Струць, досi нiчим не нагадуючи про себе, уважно стежив за мiркуваннями полковника i слiдчого, готовий взяти участь у бесiдi, коли звернуться до нього. I ця службова етичнiсть старшого лейтенанта пояснювалася не сором'язливiстю, що була властива йому на початку служби, навiть ще тодi, коли працював з Дмитром Iвановичем по справi отруєння пенсiонера Залiщука, а внутрiшнiм тактом. Тепер Струць став iнспектором карного розшуку у мiському управлiннi i виконував самостiйно окремi завдання. Його вже не бентежила, як колись, округла коричнева родимка над верхньою губою, схожа на штучну мушку. Вiн забував про неї, бо товаришi перестали кепкувати, як ранiше, називаючи його то "панночкою Струць", то красною дiвчиною, i згадував лише, коли голився, боячись порiзатися. Вiн завiв вуса, щоб через якийсь час повнiстю закрити її. Обличчя його стало мужнiм i набуло не удаваної, а природної серйозностi i поважностi. Зараз у вiдповiдь на жест полковника, пiдтверджуючи його слова, вiн згiдливо нахилив голову.
— Барвiнок — це жiнка з нелегкою долею, — говорив далi Коваль. — лагiдна i терпляча. Була закохана у Журавля i збиралася залишити заради нього свого чоловiка, Гната Барвiнка. Вона визнала, що гостювала того останнього вечора у Журавля, який вечеряв у товариствi свого сусiди Павленка, накрила на стiл, але незабаром пiшла, бо поспiшала додому. Визнала, що сама поставила чайник на плиту, бо молодi люди схотiли кави. За її словами, нiчого особливого того вечора не сталося. У Журавля настрiй був пiднесений. Вiн розповiдав, як пощастило дати життя своїй науковiй iдеї. Передрукований рукопис його роботи вона якраз i принесла того вечора. Але не повнiстю. Другого дня додрукувала її i прибiгла в обiдню перерву, але Журавель уже не був живий. Я прилучив цей рукопис до справи, — кивнув Коваль на папку, що вже лежала на столi слiдчого. — Проте, гадаю, треба повернути його iнституту тому, що в цiй роботi є дещо корисне для промисловостi. Сам я, Петре Яковичу, чесно кажучи, у машинобудуваннi профан, мислення не технiчне. Хоч трохи i вчився. Але тут i зайцю ясно, що винахiд Журавля треба якнайшвидше впроваджувати в життя. Завлабораторiєю НДI, з яким я розмовляв, вважає, що це хоч i проста, але корисна новинка, яка принесе промисловостi немалий економiчний ефект. Я теж такої думки…
— Ну, це не тiльки ваша бiда, Дмитре Iвановичу, — посмiхнувся Спiвак, — щодо технiчного мислення. — I, щоб полковник не подумав на нього, додав: — Я розберусь. Адже до юридичного два курси вчився у полiтехнiчному. I тодi вирiшимо, що робити з рукописом. У крайньому разi знiмемо копiю для iнституту.
— Так от, Петре Яковичу, повторюю, — сказав Коваль, — зi слiв Нiни Барвiнок, нiчого особливого того вечора не сталося. Якщо не рахувати, що Журавель з радощiв пив бiльше, нiж будь-коли.
— Радiв з приводу цього самого винаходу?
— В iнститутi менi сказали, що вiн їздив у Тольяттi, на автозавод. Певно, домовився про впровадження свого дiтища. Можна запросити Тольяттi, але гадаю, це зараз не так важливо.
— А Павленко?
— Про Вячеслава Адамовича розповiдала мало. Обмежилася кiлькома фразами. Мовляв, як звичайно, мовчав. Коли вiдкривав рота, то тiльки: "Зрозумiйте мене правильно", а потiм знову замовкав або буркотiв щось собi пiд нiс. "Його i в iнститутi так називають: "Зрозумiйте мене правильно", — казала друкарка. — А я його взагалi не помiчаю. Вiн менi як порожнє мiсце". Однак зiзналася, що Павленко залицявся до неї, хоч i без успiху.
Коли пiшов Павленко вiд Журавля, ми ще не знаємо, бо не розмовляли з ним. Вранцi наступного дня вiн виїхав у вiдрядження до Єревана i повернеться тiльки через тиждень. Не вважаючи його допит невiдкладним, я не давав окремого доручення єреванцям. Сам хочу з ним поговорити. Для повноти дiзнання… Щоб коли закривати нам справу, то з абсолютною певнiстю. — Коваль на кiлька секунд замовк. — Якщо треба буде, викличу Павленка ранiше. Вiн, як i Барвiнок, для нас дуже важливий свiдок…
У всьому цьому треба ще уважно розiбратися, — говорив далi Дмитро Iванович. — До речi, їх було троє того вечора: Журавель, Нiна Барвiнок, Павленко. Коли вiдчинили квартиру, на столi побачили майже порожню пляшку коньяку, чарки, тарiлки iз ковбасою, чашки для кави. Все це, Петре Яковичу, ви знаєте. Стояло три чарки, три тарiлочки, але чомусь лише двi чашечки, обидвi чистi. Нiна Барвiнок визнає, що каву тiльки збиралися пити…
Чому три, три i… двi? Виходить, спочатку i вона за столом сидiла, але потiм, коли чекали кави, точнiше окропу, несподiвано пiшла… Що ж сталося пiсля того, як жiнка поставила чайник на плиту — i раптом заспiшила додому? Може, образилася на Журавля — адже вiн, судячи з розповiдей, вмiв скривдити несподiваною витiвкою… Нiна, правда, таке заперечує… Чи, може, втеча її не була несподiваною? Не «раптом»! Запрограмованою?..
— Так, так, це цiкаво, Дмитре Iвановичу, — пожвавiшав Спiвак. — Деталь iстотна. Усе там, очевидно, складалося не просто. Одвiчний трикутник! Можливо, щось мiж чоловiками зчинилося? Якийсь конфлiкт… I вона не хоче розповiсти… Дуже добре, що ви звернули увагу на таку обставину, як вiдсутнiсть третьої чашки для кави. Виходить, таки не «раптом» заспiшила друкарка додому, а заздалегiдь надумала дременути. Певно, вiд цього i треба нам танцювати. Дивись, виявиться головна ниточка…
У словах слiдчого Коваль вiдчув поблажливi нотки. Не вистачало, щоб вiн iще сказав: "Молодця!"
— Деталь — це, звичайно, важливо. Але не в деталях у кiнцевому пiдсумку справа.
Коваль пильно глянув на Спiвака. У нього в минулому були складнi вiдносини з працiвниками прокуратури.
Ще не забули в мiстi iсторiю, як Дмитро Iванович воював iз слiдчим Тищенком, кар'єристом i бюрократом, i добився увiльнення того з прокуратури. Коваль вважав, що нiхто не повинен потурати неправдi, що справедливостi повиннi дотримуватися насамперед представники закону, iнакше порушується сам принцип його. Знайшлися, проте, i захисники прокурорського мундира, якi дорiкали Ковалю, нiбито вiн переслiдує молодого фахiвця, i якщо не безпосередньо, то iншими шляхами намагалися, у свою чергу, розквитатися з пiдполковником. Як вiдомо, це закiнчилося тим, що Дмитро Iванович подав рапорт про вiдставку.
Але потiм усе влаштувалося, i вже не пiдполковник, а полковник мiлiцiї Коваль став працювати у своєму управлiннi консультантом. Проте образа кровоточила i iнодi спонукала пiдозрювати, що прокуратура залучає його до справ не просто складних, а неперспективних, якi ранiше чи пiзнiше доведеться здати в архiв.
От i зараз у Дмитра Iвановича на секунду промайнула думка: а чи не дивиться на нього Спiвак, теж порiвняно молодий слiдчий прокуратури, як на людину хоч i шановану в правоохоронних органах i поки що працюючу, але хоч-не-хоч як на таку, якiй мiсце тiльки у почесних лавах пенсiонерiв.
Вiн помилявся, полковник Коваль, хоч по-людськи його можна зрозумiти, знаючи, якi пiднiжки пiдставляли йому заздрiсники. Слiдчий Спiвак не належав до них. I хоч працювати з полковником йому довелося лише на завершальному етапi у справi про отруєння Залiщука, вiн уже тодi вiдчув до Коваля довiр'я i повагу.
Вiдтодi Спiвак змiнився лише зовнi, точнiше, нового обрису його худорлявому обличчю надали великi роговi окуляри, яких слiдчий досi не носив, незважаючи на вимогу лiкарiв. Але очi його так само дружньо, як i ранiше, виблискували з-пiд скелець.
— Те, що говорила Барвiнок, звичайно, не доказово, — погодився Коваль. — Ось протокол бесiди з iншою приятелькою Журавля, кравчинею Христофоровою. — Полковник пiдсунув до Спiвака папери. — Хоч i її словам повнiстю довiряти не слiд. Але, скажiмо, її погляд на взаємини Нiни Барвiнок i Журавля здається вiрогiдним: спочатку — службовi, потiм — дружнi, а далi iнтимнi, надiя у молодої жiнки змiнити своє життя. Дома у неї справдi пекло, а у товариствi Журавля та його друзiв Нiна повнiстю перетворювалася: зникала її несмiливiсть, пригнiченiсть, ставала розкутою, веселою. Вона багато читає, у неї ще не вивiтрилися iдеально-шкiльнi уявлення про життя. Дещо романтична, якась слухняно-терпляча, вона з волi батька дуже рано вийшла замiж за людину духовно нерозвинену. Життя не склалося, i коли Журавель вiдродив у неї романтичнi мрiї, слiпо довiрилася йому… Але… Але покiйний усе вiдтягував шлюб, свiдчить кравчиня, — i крах виплеканих надiй був для молодої жiнки тяжчий, вiд усiх попереднiх злигоднiв. Хоч, зауважу, Барвiнок запевняє, що не наважувалася покинути сiм'ю i перейти до Журавля сама. Та в це не дуже вiриться… — Коваль зробив паузу. — Як вiдомо, вiд любовi до ненавистi один крок. Та ще й у таких екзальтованих натур, як ця зовсiм молода жiнка. У таких немає пiвтонiв, лише крайнощi. Для них та чи iнша людина: або — або. Або — велика, благородна, або — негiдник, мерзота.
