Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детективы и триллеры » Прочие Детективы » Вельветові джинси - Самбук Ростислав Феодосьевич (читать книги бесплатно полностью без регистрации .TXT) 📗

Вельветові джинси - Самбук Ростислав Феодосьевич (читать книги бесплатно полностью без регистрации .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Вельветові джинси - Самбук Ростислав Феодосьевич (читать книги бесплатно полностью без регистрации .TXT) 📗. Жанр: Прочие Детективы. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Жінка полишила грядки й пішла до ганку, де одразу ж узялася мити руки. Вона робила це старанно, і стержень умивальника раз по раз дзеленчав у такт її рухам. Мовчки обтерла руки й лише тоді обернулася до Хаблака.

— Проходьте, будь ласка.

Майор умостився на табуретці під високою грушею. Плоди звисали низько, він міг дотягнутися до них рукою і раптом йому до смерті захотілося зірвати червоно-жовту, налиту соком грушу. Подумав: коли востаннє отак-от сидів під плодовим деревом? Либонь, дуже давно. А груші купував або в магазині, або отут зовсім поруч на базарчику біля станції “Лівобережна”. Мабуть, ця акуратна тіточка продала там не один кошик своїх апетитних жовто-червоних груш, добре знає їм ціну, особливо таким-от свіжим, просто з дерева.

— А ви пригощайтеся, — наче вгадала його думки тіточка й поставила поруч просто на землю велику миску, повну груш і яблук. — Нині вродило.

Але Хаблак усе ж потягнувся до груші, що дражнила його з обважнілої гілки.

— Можна?

Тітонька засміялась розуміюче.

— Рвіть, — дозволила добродушно і якось весело. Й запитала раптом: — Скучили по селу?

Хаблак не встиг відповісти, бо саме вкусив м’який ароматний плід, лише кивнув, і тітонька додала впевнено:

— Отак усі міські. Немов диво якесь: груші на дереві. Звикли до обмитих, ще й окропом обшпарених, на тарелях поданих, а побачать на дереві — стають як діти.

Хаблак радісно посміхнувся у відповідь, охоче погоджуючись навіть з таким порівнянням. Він потягнувся ще за одною грушею, з’їв її, дістав свіжу хусточку і обтер пальці. Оця хусточкова свіжість наче знову повернула його від сільської патріархальності до міської суворості — майор навіть устиг внутрішньо поіронізувати з цього й подумати, що справжній селюк просто обтер би пальці об уже засмальцьовані бавовняні штани…

Але запитав стримано й діловито:

— То як живе у вас студент Кирило Тарапута?

— А в нього й попитайте… — лукаво зблиснула очима тітонька.

Хаблак збагнув, що студенту Кирилу Тарапуті живеться тут непогано. Принаймні груш, яблук та слив наїдається досхочу, що у скромному студентському житті важить не так уже й мало.

— Попитаємо, — одповів строго, немов не збагнув отого доброзичливого підтексту, який був закладений у тітчиних словах. — Він куток знімає чи кімнату?

— А подивіться.

Тітонька вказала на розчинені двері, і Хаблак одразу скористався з її гостинності. Через чисто прибрану невеличку засклену верандочку зайшов до темнуватої, з двома маленькими віконечками кімнати, довгої і поділеної навпіл шафами — вони відділяли невеличкий закут, де стояли просте металеве ліжко й пошарпаний письмовий стіл, між ними ледь вміщалася старовинна, з гнутої лози, етажерка з кількома десятками книжок, як устиг помітити Хаблак — переважно підручниками. Все тут, у довгій кімнаті перед закутом і в самому студентському кутку за шафами, вражало чистотою і бідністю. Не було в кімнаті ні модерних сервантів із сервізами, навіть дивана, тільки старомодна, невідомо яких часів кушетка, обтягнута коричневою витертою по кутках цератою, і круглий стіл, вкритий не менш старомодною плюшевою скатертиною з китицями.

Хаблак, не питаючи дозволу, підійшов до закутка з металевим ліжком, критично оглянув його.

— Тіснувато, — мовив несхвально.

— Наче в гуртожитку краще? — не погодилася жінка. — Двоє—троє в кімнаті, й за це треба дякувати…

— Але ж там і душ, і туалети!

— А лазні для чого? Кирило у фінську їздить, каже, ванни йому до шмиги.

Хаблак уявив, як щоранку плюскотиться під холодним душем у обкладеній білими кахлями ванній, і заперечливо похитав головою.

— Скоро вас зносять? — запитав.

— Кажуть, на той рік. Шкода.

— Чого ж шкода, нову квартиру одержите.

Жінка безнадійливо махнула рукою.

— Нам і тут гарно.

Хаблак згадав, як рвав спілі груші з дерева поруч з ганком, і подумав, що, може, вона все ж має рацію. Швидко оглянув кімнату, та очі не затримались ні на чому: тут явно не було жодної речі із вкрадених на Русанівці. Та й сама тітонька аж ніяк не була схожа на господарку так званої хати.

— Ми з Кирилом добре живемо, — сказала з гідністю. — Він хлопець не гулящий, і я за ним доглядаю. В нас і харчується. Сніданок і вечеря — карбованець за добу, хіба це дорого? Скажу тільки вам, — мовила довірливо, — собі на збиток, але чи варто рахуватися? Нам з Кузьмичем вистачає, Кузьмич — це чоловік мій, він слюсар найвищий, двісті з гаком на місяць, та й я дев’яносто, куди гроші діти? Бачили, овочі й фрукти маємо, всього вистачає…

— Скільки берете з Тарапути за куток? — запитав Хаблак офіційно.

— Двадцять на місяць… — Жінка подивилась на майора з тривогою, чи не забагато, й додала: — Але ж і постіль моя, і все інше…

— Нормально, — схвалив Хаблак, і жінка одразу полегшено зітхнула. Потім запитав: — Непогано з чоловіком заробляєте, чому ж, — обвів рукою кімнату, — так бідно?..

Жінка посміхнулася поблажливо й відчинила двері до ще одної кімнати, Хаблак зазирнув туди й зупинився вражений: модерна полірована спальня з горою подушок на двоспальному ліжку і якимись статуетками на трюмо.

— Для нової квартири, — пояснила господиня. — А так би ніколи. Знаєте, — мовила роздумливо, — для кожного житла свої меблі. Ми ще до війни тут мешкали, будинок батько мій ставив, потім німці палили, та вціліло якось. І меблі ще батько почав купувати, а які тоді були достатки? Та й меблі які? Ліжка залізні та шифоньєри з дзеркалами — й ті до нашої халупи не пасували. А зараз блищить усе, бачите, тут як на корові сідло, стіни перекособочені, не ремонтовані, куди ж на слобідку меблі завозити?

В її словах була незаперечна істина, і Хаблак запитав:

— Де нову квартиру хочете одержати?

Жінка пожвавішала.

— А тут, звичайно. Он скільки будують, два кроки до Дніпра, й ми вже звикли. Нам дві кімнати мусять дати.

— Хіба Тарапута прописаний?

— Тимчасово, на місці сина. Син наш в армії, то й Кирила замість нього взяли, щоб місце порожнє не лишалося. І нам веселіше.

Хаблак набрав офіційного тону:

— Бачу, Кирилові Тарапуті у вас непогано. Скажіть тільки, як він? Компанії до вас не водить? Знаєте, сучасна молодь…

— Ні, — відповіла одразу й твердо, — Кирюша не такий. Вчиться добре, увечері працює і ще десятку щомісяця матері посилає. Із своїх достатків… А мати в нього десь на Одещині, хвора, а пише — не треба твоїх грошей, якось і без них переб’юся… Та Кирило впертий… Каже, краще не доїм, а матері… Ну, поки в нас, голодний не сидітиме…

— Друзі до нього заходять?

— Я сама йому бідолашному кажу: хлопців би колись запросив, може, дівчину маєш? Ні, каже, тітонько Тасю, це мене так звуть, є в мене один друг, в наступному році повернеться з армії, то познайомлю.

— Може, на стороні гуляє?

— Та що ви? У нього все розписане — інститут, заняття й робота. До першої ночі над книжками сидить, бідний. І що в цих книжках, от мій чоловік не дуже то й читає, а більше як інженер одержує… Кирило ж своєї: школа в селі поганенька й мусить надолужувати. На Дніпро тільки збігає, от і всі веселощі.

Тут було все ясно, і Хаблак вирішив не втрачати час на чекання Кирила Тарапути. Лише запитав про всяк випадок:

— А одягається як? Може, останнім часом придбав щось? Знаєте, молодь усяке полюбляє — джинси, шкарпетки яскраві, сорочки…

Жінка рішуче розчинила шифоньєр.

— Дивіться, — тицьнула пальцем у обшарпану валізу, що сиротливо лежала на дні шафи попід костюмами й сукнями, котрі явно не могли належати хлопцеві. — Усе його добро. Ще жодного власного костюма не мав, на селі з матір’ю важко жили, а зараз, це він нам з чоловіком признався, по п’ятірці відкладає, незручно все ж перед іншими в інституті. — Хитро підморгнула майорові й мовила, понизивши голос, немов хтось міг почути їх: — Ми з чоловіком так вирішили: з грошей, що він за квартиру платить, по десятці відкладати, бо із своїх п’ятірок довгенько новий костюм шитиме. А нам зайва десятка вроді ні до чого.

Перейти на страницу:

Самбук Ростислав Феодосьевич читать все книги автора по порядку

Самбук Ростислав Феодосьевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Вельветові джинси отзывы

Отзывы читателей о книге Вельветові джинси, автор: Самбук Ростислав Феодосьевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*