Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детективы и триллеры » Полицейские детективы » Покійник «по-флотському» - Лапікура Валерій (книги регистрация онлайн .txt) 📗

Покійник «по-флотському» - Лапікура Валерій (книги регистрация онлайн .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Покійник «по-флотському» - Лапікура Валерій (книги регистрация онлайн .txt) 📗. Жанр: Полицейские детективы. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Прапорщик Н. мав два недоліки. Перший — він колишній спортсмен. Другий — він надстроковик, він же «кусок», «макаронник», віднедавна — «прапор». А так, загалом, нормальна людина.

— Нелогічно, товаришу майоре. Мій короткий армійський досвід свідчить, що нормальна людина ніколи не піде в «куски», а «кусок», у свою чергу, ніколи не стане нормальною людиною. Бо це не звання, а стан душі. Точніше — наявність її відсутності.

Майор подивився на мене з цікавістю:

— Нормальний він був настільки, наскільки можна бути нормальним, маючи вищезгадані недоліки. Хоча — контингент у мене весь такий. Хвалити Бога, що це не ракетний полк. Багато розуму не треба. Можна взагалі без нього. Треба пам'ятати три речі: в армії рух починається з лівої ноги, в строю треба бачити груди четвертого від тебе праворуч, а на ввіреному тобі складі наявність має відповідати табельному списку.

Майор не приховував, що свій розум має, і то чималенький, бо на його столі, крім звичайних телефонів, стояв апарат навіть не «вертушки», а «прямий» — без наборного диску і з позолоченим барельєфом гербу СРСР. Такий у військах далеко не в кожного генерала є.

Потім майор став балакучішим — після мого питання, чи не збирався прапорщик піти з армії після закінчення контракту.

— А куди б він пішов? У свою Зачепилівку коровам хвости крутити? Ви знаєте, як він до нас потрапив? Кандидата у майстри спорту зробив собі ще до призову — в технікумі. Ну, «емесом» він у нас швидко став. Але дуже йому свербіло до олімпійського резерву втрапити. Там і стипендія висока, і квартирне питання — не питання. І машина світить, вважай, що задарма, та ще й поза чергою. Головне — давай рекорди і медалі.

Ось так. А ти, Сирота, поза чергою тільки каву пий.

— Цікаво, товаришу майоре, звідки він про всю цю халяву дізнався? Бо в газетах про таке не пишуть, по радіо не говорять і по телевізору не показують.

— А я знаю? Дітей матюкатися теж ніхто не вчить, спеціально, маю на увазі. А що ми щодня на парканах коло школи читаємо? Отак і прапорщик: десь дізнався, десь пронюхав… Почав він результати накачувати. Але це тільки в приказці — як сила є, то розуму не треба. У важкій атлетиці розуму треба, та ще й як треба! Закінчилося все швидко — зірвав собі м'язи на спині, та ще й так, що думали — калікою зостанеться. Доки в госпіталі лежав, дембель накотив. Ми зглянулись, залишили у прапорщиках.

— Вибачайте, товаришу майор. Ви Ніцше ніколи не читали?

— Читав. Щоправда, в уривках. У хрестоматії для студентів філософських факультетів. А що саме ви маєте на увазі?

— «Коли людина спіткнулася, підштовхни». Погодьтеся, розумна думка. Гепнеться, розквасить мордяку і надалі буде під ноги дивитися. А ми одразу — попід білі рученьки та через калюжку перенесли, через ямку-канавку. А воно, падло, врешті-решт саме впаде, та ще й нас з ніг зіб'є і у тій калюжі виваляє.

— Ви хочете сказати, що нас згубить наша ж доброта? А що я мав робити з оцим от… Здоров'я він відновив, гантелями бавиться, навіть штангу тягає, але тільки лежачи. Плечовий пояс, руки й шия у нього добре накачані, а спина — хирлява. Бо лікарі попередили — як ще раз зірве, а не дай Бог, хребта підвередить, буде калікою до могили. Тож він за нашу службу не те що руками — зубами тримається.

— То може, як кажуть французи, «шерше» оту саму «ля фам»?

— Я спочатку, грішним ділом, теж думав, що він вирішив жінку помінять. Але знову-таки, у нього хоч пари клепок і немає, але ж не всіх. Дружина — професійна медсестра-травматолог. Це раз. А друге — однокімнатну квартиру дуже важко ділити, а він до складностей не звик. Розбестила його армія: на всьому готовому і на простоті життя за статутом. Я вже, грішним ділом, подумав, — знову повторив свою улюблену фразу майор, — може, комусь його форма й документи знадобились? Як тому шизонутому, що колись під Кремлем у космонавтів стріляв.

— Для цього він би, отой шизонутий, чи невідомий «хтось», міліціонера прибив. Котрий у космонавтів стріляв, якщо пригадуєте, армійську форму мав. Бо його чи то щойно комісували, чи то збиралися комісувати з авіації. Але ж він був не такий дурний, бо впоїв, а потім роздяг свого родича-лягавого… Хоча, розповідав мій начальник, як після війни банда, переодягнена у військову форму, ювелірний на Хрещатику брала. Та то було після війни, коли військових Ще поважали. Вибачайте, не хотів вас образити… Крім того, головний бандит тоді у полковника переодягся. Це вам не прапорщик!

Ми з майором ще трохи поговорили на загальні теми, а потім я взявся до роботи. Мені виділили кімнату, дали список людей, з якими прапорщик найчастіше мав справу, і прикомандирували сержанта другого року служби, аби він викликав до мене за цим списком свідків. Звичайно, я розумів, що майор клопотався не стільки про мої зручності, скільки про те, аби мене швидше здихатися. Та й на тому спасибі!

Відповіді «макаронників» були тупими і одноманітними, як шеренга кирзових чобіт.

— Знаєте щось по справі?

— Не знаю…

— Чи помічали щось незвичне?

— Не фіксував…

— Він вам нічого цікавого не розповідав?

— По суті справи додати нічого не можу!

— Сказитися!..

— Ш-шо?

— Це я не вам.

«Не знаю», «не фіксував», «по суті справи нічого додати не маю»… Здуріти! Можна було б взагалі не вести протоколів. Наклацати один під копірку і давати всім свідкам на підпис. Залишалася тільки різниця в інтонаціях, але її до справи не підшиєш.

Десь години через три я отупів настільки, що мені вже й самому стало соромно, що я не вберіг відмінника бойової і політичної підготовки, взірцевого сім'янина і надійного товариша… А до речі, від чого я його не вберіг? Знав би прикуп — жив би в Сочі.

Ідіотизм ситуації полягав у тому, що ані міліція, ані «Контора Глибокого Буріння» не зафіксували в європейській частині СРСР, я вже, здається, казав про це, нічого такого, задля чого варто було замочити прапорщика. І навіть генерала… Мертвий сезон! Самий лише скромний статевий бандитизм і крадіжки, та й то лише в місцях масового відпочинку трудящих.

Насамкінець моєї роботи в кімнатці стояв густий запах гуталіну, шкіряних ременів, поту і одеколону «Шипр». Я склав до папки близнюки-про-токоли і звернувся до прикомандированого сержанта:

— Провітріть, будь ласка, приміщення і можете бути вільним. У мене все, дорогу я знаю.

Сержант мовчки кивнув, а я додав:

— Були в кума бджоли, кум їх любив… Місце звільнилося, сержанте! Можете подавати заяву і займати кругову оборону на складі спортивного спорядження.

Сержант виявився кмітливим:

— Мертві бджоли не гудуть? Куди накажете віночки?…

— Я тут не наказую, хлопче. У тебе свої «полкани», у мене — свої. Як по мені — то спускайте віночки по Дніпру, як під Івана Купала. Бо щось воно приблизно таке вимальовується: покійнику по дорозі на службу спекотно стало. Він перескочив до річки, швиденько роздягся, пірнув… і не випірнув.

Сержант, котрий досі мовчки кивав головою, раптом перебив мене і продовжив, досить точно імітуючи мої інтонації:

— Судома ногу звела або «топляк» течією принесло. Свідків не було. Форму знайшов якийсь ханига. Забрав собі гроші і взуття, документи десь викинув чи спалив, а мундир — у річку. Подалі від гріха. Течія там швидка, труп десь занесло. Може, зачепився за щось. На дні барахла чимало. Батько казав — десь в районі мосту Патона і досі кілька танків притоплено — ще з сорок першого року. Отакий варіант.

— Усім добре, крім прапорщика. Забув про вдову. Як там у пісні: погорює три — чотири дні…

— Не буде вона горювати, — раптом заперечив сержант, — навпаки, як тільки одержить документ, що вона вже вдова, піде в церкву і поставить отакенну свічку! Навіть, якщо вона член капеерес… Як уже не поставила. І ще одне, товаришу інспектор, версія ваша хороша. Під нею всі начальники підпишуться — і наші, і ваші. Щоправда, є одна дрібничка, але хто на них зважає. «Прапор» води боявся, як собака палки. Це у нього після травми заскок. Все йому здавалося, що знову спину прихопить, і він на дно піде. Його на пляж не можна було витягти в саму спеку, а ви кажете: роздягнувся, пірнув… та ще й у незнайомому місці.

Перейти на страницу:

Лапікура Валерій читать все книги автора по порядку

Лапікура Валерій - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Покійник «по-флотському» отзывы

Отзывы читателей о книге Покійник «по-флотському», автор: Лапікура Валерій. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*