Комісар Мегре і Кіціус - Лапікура Валерій (книги полные версии бесплатно без регистрации TXT) 📗
Те, що двірника забрала «швидка», полегшувало справу. Бо її бригади акуратно нотували, кого і куди відвезли. Більше того — через два-три дні перевіряли стан хворого та місце його знаходження і це теж записували в картотеку. Я подзвонив у довідкову «швидкої»… через кільканадцять хвилин мене порятував від смерті Старий — випадково зазирнув у мій кабінетик і вивів зі стану істеричних конвульсій на грунті реготу за допомогою склянки води на голову.
Потім вже я його відливав.
— Ну, Сирота, — сказав він, долаючи гикавку, — ти у нас унікум. З тобою трапляється те, що більше ні з ким не трапляється. Не інакше — батьки повитусі недоплатили, от вона і наврочила. Стосовно серця у двірника було все гаразд. Проблема полягала у повній відсутності у нього почуття гумору. Тому мою гіпотетичну погрозу він сприйняв як сувору даність. «Очко зіграло» — точніше не скажеш. І що ж він з великого переляку надумав? Висловлюючись по-блатному, вирішив «закосити». Викликав «швидку» під туманним приводом «побутова травма», а коли бригада приїхала, став благати зробити йому бодай якусь хворобу, інакше завтра зранку прийде сирота — інспектор міліції, який зробить з його дупою і мітлою оте і те…
Як на таку пропозицію реагує нормальний лікар? Один посміється, другий пошле подалі, а третій ще й викличе міліцію, щоб оформити фальшивий виклик, як дрібне хуліганство. Але моєму двірнику не пощастило капітально. До нього приїхав сам доктор Корольов. Колишній центровий інститутської баскетбольної команди, фантазер-вигадник, хуліган від народження, лікар вищої кваліфікації, бабник-винищувач, душа товариства, а головне — лютий ворог усіляких симуляцій та симулянтів.
Бригада, яку очолював Корольов, називалася шоковою і виїздила на найтяжчі випадки. Але якщо на місці виклику «шокової» ситуації не виявлялося, то Корольов влаштовував її симулянтам негайно — і то в найвищій кондиції. Це пішло відтоді, як один іпохондрик викликав бригаду Корольова і зажадав перев'язати йому подряпаний кицькою палець, а в цей час неподалік, на вулиці помирала дитина, що втрапила в автомобільну катастрофу. І бригада до неї не встигла. Корольов тоді дочергував свою зміну, переодягся, заїхав до симулянта вже як приватна особа і одним ударом свого замашного кулака забезпечив роботу відділенню щелепно-лицьової травматології на цілий рік. Чи треба тобі пояснювати, чому кар'єра талановитого лікаря надовго забуксувала на станції «швидкої допомоги»?
Отож, Корольов із максимально серйозним виразом обличчя вислухав двірника і сказав:
— Товаришу, не панікуй! Медицина у нас хоч і безкоштовна, але гуманна. Дамо раду.
Далі хронологічно події розгорталися так: Корольов запаковує переляканого симулянта в машину і везе куди? — в Кирилівку, себто у Центральну Київську міську психіатричну лікарню ім. академіка Павлова. Надворі ніч, психи сплять, сичі в Сирецькому гаю перекликаються і світло горить лише у черговій частині. І сидить там один із найінтелігентніших київських лікарів-психіатрів Борис Миколайович, а з ним два мордовороти-фельдшери, вигнані свого часу з гицелів за звірства, — і вони втрьох зосереджено поглинають нерозведений казенний спирт, занюхуючи його ірискою «Киць-киць».
Доктор Корольов ввічливо вітається, вибачається за клопоти і пояснює шановному зібранню:
— Ось, колеги, складний випадок. Хворий стверджує, що його переслідує злий і страшний міліціонер, аби зґвалтувати через анальний отвір ручкою від мітли. Я, звичайно, у психіатрії дилетант, але мені здається, що тут тягне на манію переслідування.
Борис Миколайович наливає колезі по вінця, теж вибачається, що іриски скінчилися, і зауважує:
— У принципі, я не заперечую. Цілком може бути манія переслідування, але вже як вияв хвороби. А причини, колеги, значно глибші, значно глибші!.. Можливо, ми маємо справу з серйозною сексуальною перверсією (себто, перенесенням), пов'язаною з негативним еротичним досвідом у дитинстві, можливо, якимсь актом брутальної статевої агресії.
Один із фельдшерів і своєї освіченості підпустив:
— Його, певно, у дитинстві міліціонером лякали. От очко і заграло.
— Можливо, можливо, — веде своє Борис Миколайович, — а міліціонер якийсь конкретний чи це узагальнений образ? Що наш гість скаже?
Двірник зі стану симуляції вже доходить до стану абсолютно законного кандидата в пацієнти Бориса Миколайовича. Бо тільки й зміг, що прізвище моє назвати:
— Сирота він, той мент, Сирота…
— От бачите! — зрадів Борис Миколайович, — сирота! Я ж вам казав. Взагалі, факти гомосексуального насильства з боку старших підлітків над молодшими характерні для закладів напівпенітенціарного типу: дитбудинків, шкіл-інтернатів… причому, знаряддям насильства не завжди виступає статевий орган, а часом і підручні предмети; олівці, ніжки від табуреток тощо. Тому мене особливо цікавить ота ручка від мітли. Поза всілякими сумнівами, це стовідсотковий фалічний символ.
Двірник нарешті збагнув, у що він втрапив, — і зомлів. Доки мордовороти його відкачували, Борис Миколайович із доктором Корольовим своє допили, папери оформили і руки один одному потисли. А жертву фалічної символіки накачали транквілізаторами — та й у палату.
Корольов з бригадою в машину — і гайда. Щоправда, через три доби совість його заїла, пішов він до «мами Наталки» і покаявся.
Від автора: «Мама Наталка» — так персонал «швидкої допомоги», а слідом за ним і кияни називали Наталю Михайлівну Лєнгауер — багаторічного директора «швидкої», глибоко поважану людину. Господь уберіг її на війні, де вона була хірургом у медсанбаті, і подарував довге-довге життя. Мама Наталка чи не першою з українських лікарів одержала звання Героя Соціалістичної праці. І це був не аванс на майбутнє чи презент до ювілею, а констатація факту.
Доки вона керувала «швидкою», станція працювала, як бездоганний механізм, хоча проблеми з пальним, запчастинами і зв'язком дошкуляли й тоді. Секрет був надзвичайно простий: крім роботи і підлеглих, у суворого директора більше нічого в житті не було.
Олекса Сирота:
Фінал цієї історії оптимістичний. Мама Наталка, щоправда, взяла стілець, поставила його посеред кабінету, залізла на нього, звеліла доктору Корольову підійти ближче і дала зо два рази по фізіономії. Потім сіла в машину і гайнула до Кирилівки — вибачатися. Коли двірнику сказали, що він може йти додому, сталося несподіване. Колишній симулянт оголосив, що йому тут дуже подобається, і як його не умовляли, наполіг на своєму. Його залишили в лікарні працювати за фахом. Він мете двір психушки, а я втратив одного з небагатьох свідків.
У мене таке враження, що Бориса Миколайовича у дитинстві теж лякали міліціонером. Бо він таки розкопав у підсвідомості двірника якусь маленьку перверсію, котра не обмежувала його працездатності, зате вберігала від будь-яких контактів із нашою Управою. Але, як говорив один наш університетський викладач, принцип єдності і боротьби протилежностей — це коли з цілого моря поганого можна все ж таки витягти капочку хорошого.
Генерал, який досі чомусь не смикав ані мене, ані Старого, нарешті викликав до себе нас обох.
— Товаришу підполковник, я тут щось не можу пригадати: того ранку, коли Кіціуса знайшли в мішку, бігав по управлінню такий у фартусі і з мітлою…
— Двірник, товаришу генерал.
— Точно! Він же мішка знайшов. Його хтось допитував?… Сирота, що це ви там руками крутите, наче фрейлехс танцюєте? Ви ж у нас, здається, православний? Чи замаскований семіт?
У ті рідкісні хвилини, коли Генерал звертався до молодших офіцерів на ви, це означало, що жертва ввічливості повинна всерйоз обміркувати текст заповіту. Тому я не став ховатися за широкі плечі Старого.
— Двірника, товаришу генерал, допитати не встигли. Спочатку всі побігли дивитися на труп. Потім мусили відгавкуватися по всіх телефонах, бо на нас настукали. Двірник тим часом, як з'ясувалося, у стані шоку…
— Невже помер? — удавано жахнувся Генерал. І я зрозумів, що він усе знає.
