Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детективы и триллеры » Криминальные детективы » Вибух - Самбук Ростислав Феодосьевич (книги онлайн .TXT) 📗

Вибух - Самбук Ростислав Феодосьевич (книги онлайн .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Вибух - Самбук Ростислав Феодосьевич (книги онлайн .TXT) 📗. Жанр: Криминальные детективы. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Хаблак не заперечував, судак сподобався йому, та й взагалі хіба може не сподобатись риба на березі, ще й під чарку?

— По продукти в Соснівку їздите? — запитав.

— Рідко, — одізвався Яків, — у нас тут усе є. Крупа, консерва… По хліб та півлітру Лук’ян мотається. Ну, ковбаси ще прихопить, коли зовсім уже риба набридне.

— Як на мене, ніколи б не набридла.

— То їж.

Хаблак виловив з казана чималого підлящика і почав жувати, зиркаючи на Якова. Думав: фото… Завтра слід послати до Одеси його знімок для впізнання. Оті хлопчаки з радгоспного селища мусять впізнати Якова, адже точно підмітили його схожість з Енгібаряном.

Через два — три дні вони матимуть акт упізнання, і тоді можна із спокійною совістю брати Якова з Бубликом. Принаймні підстав для затримання вистачить, а незаперечні докази вбивства Манжули та підготовки вибуху в літаку з’являться в процесі слідства.

Отже, треба починати з фотографії Якова. Нема гарантії, що, навіть знаючи адресу та місце роботи Якова, він зможе дістати його знімок. Треба сфотографувати Якова зараз. Що ж, це не така вже й велика проблема…

Хаблак поїв риби й навалився на юшку. Відчув: алкоголь подіяв, і мусив хоч трохи протверезішати. То більше, що юшка справді смакувала йому.

Зиркнув на Якова і не без утіхи побачив, як посоловіли в нього очі. Ледь помітно торкнувся ліктем Юхимова і сказав:

— Гарно сидимо, хлопці, і юшка класна. У такому товаристві не гріх би ще…

— Не маємо, — пояснив Яків. — Лук’ян сьогодні мусив мотнутися, бо все прикінчили.

— У нас ще є, однак…

— Тригичковий?

— З чистого цукру.

— То що ж мовчиш?

— Бачиш, не мовчу, але ж ви спочатку…

— А ти неправильно пойняв, — втрутився Лук’ян. — Якщо з цукру, та й ще очищений, краще за пшеничну.

Хаблак пішов до човна. Накинув на плечі сорочку, поклавши до кишеньки начебто звичайну запальничку, дістав пляшку самогону. Юхимов мав ще одну чи дві в загашнику, та Хаблак вирішив: цієї вистачить, власне, Яків з Лук’яном і так уже добряче піддали, і він спробує дещо витягнути з них…

Поки Юхимов розливав самогон, Хаблак розім’яв сигарету, клацнув запальничкою. Не загорілася, клацнув ще раз — тепер мав дві фотографії Якова, прикурив, затягнувся, та одразу поклав сигарету на край столу.

— Кинув я, — почав виправдовуватися, — але коли хильну, тягне…

— Воно все у відповідності, — дещо плутано почав Лук’ян, — у мене син також кинув, але знову смокче. Значить, отрута для організму, однак приємно.

— Приїжджає син? — запитав Хаблак мало не автоматично, проте це запитання виявилось чи не найважливішим, бо Лук’ян нараз повідомив таке, що в Хаблака, певно, витягнулося обличчя і він, аби приховати хвилювання, схопив склянку й відсьорбнув досить смердючого, хоч і розрекламованого самогону. А Лук’ян сказав:

— Мій Митько нас не забуває. Та й що йому, тут він поблизу, біля райцентру. На кар’єрі працює.

“У кар’єрі проводяться вибухові роботи, — подумав Хаблак. — І цей Митько міг дістати вибухівку. Чи не ту, що вибухнула в Борисполі?”

— Знаю я той кар’єр, — зауважив. — І що там ваш Митько робить?

— Начальником дільниці.

— Щось не пригадую.

— Дмитро Червич, не чув?

— Ні.

— А його багато хто знає. Весь у мене, навіть винаходи має.

— Такі люди! — вигукнув Хаблак патетично. — Мені приємно, що сиджу з вами за столом. І ти, Якове, винахідник?

— Раціоналізатор… — реготнув той. — У мене все життя — суцільна раціоналізація.

Він сам дав привід Хаблакові поставити запитання, яке вже давно крутилося в нього на язиці, і майор негайно скористався з цього:

— Певно, маєш цікаву професію? — запитав. — Де ж ти працюєш?

— Во! — показав йому великого пальця Яків. — У мене робота — во! Не пильна й всі кланяються…

— Уміють же люди влаштовуватися!

— Голову для цього треба мати, — відповів Яків, але для чогось зігнув руку, показуючи справді вражаючі м’язи.

— На промтоварній базі він… — пояснив Лук’ян. — Це така робота: що бажаєш, те й буде.

— Точно, — зітхнув Юхимов. — У мене один знайомий працює на нашій базі, й то все має.

— Порівняв! — не без самовдоволення мовив Яків. — У нас база республіканська, усьок?

— То більше, приємно познайомитись, — аж розцвів у посмішці Хаблак. — І ким ти на базі?

— Ну й дурень, — безапеляційно заперечив Яків, — якщо так питаєш… У нас важливо не ким, а що можеш… Ну, вантажником, яке це має значення! Головне, знаю, що де лежить, а без мене — ні-ні…

— Фінські чоботи можеш дістати? У нас в універмазі викинули, то розхватали…

— Я все можу! — Яків безцеремонно вилив решту самогону собі в склянку. — Ви завтра зазирніть, бо ми післязавтра в Київ вертаємось. Звичайно, прихопіть з собою: посидимо, побалакаємо, тоді й домовимось. Ти до мене приїдеш, я тобі’ все влаштую, для хороших людей нам нічого не шкода.

Хаблакові кортіло попитати в Якова прізвище, однак утримався — недаремно ж той сховався на пустельному дніпровому острові, й Бублик тільки наїжджає до нього.

Подумав: зрештою, він і так знає про Якова досить, а завтра знатиме все. Ну, може, не зовсім усе, але те, що потрібне на цьому етапі розслідування.

І нехай собі Яків з Лук’яном ще день загоряють і ловлять рибу тут на острові.

18. До Києва повернувся Коренчук. Перше, що побачив Хаблак у кабінеті Дробахи, — вєалкий жовтий портфель, набитий паперами: він стояв на стільці біля самих дверей, немов підкреслюючи діловитість господаря, а сам лейтенант притулився в кутку, за звичкою затиснувши руки між коліньми.

Привітавши Хаблака, Дробаха мовив благодушно:

— На ловця і звір біжить, ми з Миколою Йосиповичем якраз чаювати зібралися, сподіваюсь, не відмовитесь?

Після такої преамбули, якби навіть не хотілося пити, все одно відмовитись було незручно, та Хаблак якраз хотів, до того ж знав: у Івана Яковича чай завжди смачний, здається, робить, як усі, а п’єш і відчуваєш — у Дробахи чай найсмачніший. Чи то запашніший, чи то не гірчить, чи то зовсім по-іншому п’ється в компанії під доброзичливими поглядами господаря.

Електричний самовар уже закипів, Іван Якович насипав у яскраво розмальований чайничок три ложечки заварки й залив окропом. Обернувся до Хаблака, підморгнув йому й повідомив:

— У Миколи Йосиповича цікаві новини.

— Не сумніваюсь, — пробуркотів майор. Він і справді був певен, що Коренчук докопається до витоків афери з алюмінієм.

— У вас поганий настрій? — здивувався Дробаха: майже ніколи не бачив Хаблака не тільки роздратованим, навіть похмурим.

— Ні, просто забігався.

— Чай знімає втому. — Дробаха подав Хаблакові склянку, поставив на журнальний столик вазочку з печивом. — Цитрини не маю, — попередив, — улітку з лимонами важко.

Коренчук нарешті витягнув руки, затиснуті між коліньми, підсів до самовара. Взяв свою склянку, але навіть не відсьорбнув і одразу поставив. Лише тепер Хаблак помітив, що лейтенант трохи змарнів, риси обличчя в нього загострились, проте очі світились енергією.

— Розповідайте, Миколо Йосиповичу, — сказав Дробаха. — Бачу, нетерпеливитесь, та й Сергієві Антоновичу буде цікаво послухати.

Коренчук потягнувся до склянки, стиснув її довгими кощавими пальцями, мовив:

— Ви, Іване Яковичу, в курсі, то я майорові коротко… Після того, як ви поїхали, у Коломиї на залізничній станції ми знайшли документи на вагон з алюмінієм. Відправили його з… — назвав невеличке місто. — А там металообробний завод. Довелося поморочитись, товариші з міського відділу допомогли, але все ж докопались. Там на заводі з листового алюмінію нібито всякі штукенції для ширвжитку робили. Лійки, каструлі, чайники, дитячі іграшки… Насправді ж тільки оформляли продукцію, алюміній же йшов спекулянтам. Це доведено. Директор того заводу зв’язаний із злочинцями, він та головний бухгалтер винні у розкраданні алюмінію — треба притягати до відповідальності. Пропоную арешт. Постанову міг санкціонувати міський прокурор, але ж вам тут видніше. Із дзвіниці завжди обрії ширшають, — посміхнувся і нарешті відпив чаю. — І ще, — додав по паузі, — з того заводу нитки до Києва тягнуться. Конкретно, до главку. Алюмінієвий лист ішов туди з порушенням усіляких інструкцій та настанов. А чому?

Перейти на страницу:

Самбук Ростислав Феодосьевич читать все книги автора по порядку

Самбук Ростислав Феодосьевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Вибух отзывы

Отзывы читателей о книге Вибух, автор: Самбук Ростислав Феодосьевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*