Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детективы и триллеры » Криминальные детективы » Вибух - Самбук Ростислав Феодосьевич (книги онлайн .TXT) 📗

Вибух - Самбук Ростислав Феодосьевич (книги онлайн .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Вибух - Самбук Ростислав Феодосьевич (книги онлайн .TXT) 📗. Жанр: Криминальные детективы. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Хаблак визирнув у вікно й побачив кількох хлопчаків, що тирлувалися біля будинку.

— Так, ідіть, — підтвердив, — ви дуже допомогли нам. — Стояв і дивився у вікно: хлопчаки одразу оточили Грицька та Олега, певно, ті не на один день стали героями.

— Ще новина, — обізвався Сагайдачний.

Хаблак рвучко обернувся до дільничного.

— Кажіть.

— Там один пенсіонер з під’їзду Корольової бачив увечері неподалік оранжевий “ІЖ-1500”. Взагалі, нічого дивного, але така ж оранжева машина стояла поблизу будинку Перовських. Увечері, коли тих обікрали.

Хаблак одразу згадав свідчення одного з сусідів Перовських, який твердив, що в середині місяця, коли приблизно пограбували квартиру, бачив увечері біля будинку “пікап” оранжевого кольору. В таких машинах перевозять продукти, Телевізори, білизну з приймальних пунктів. Легкий, зручний і швидкий автомобіль, такі машини рідко коли зупиняє автоінспекція, і злодії, безумовно, могли скористатися “пікапом”.

— І що каже ваш пенсіонер? — занетерпеливився Хаблак. — Де саме стояв той оранжевий “Москвич”?

— Ближче до готелю “Славутич”.

— І цей тип з валізами, якого помітили хлопчаки, пішов саме в той бік?

— Точно.

— Щось у цьому є.

— Шукати оранжевий “Москвич”?

— Слава богу, таких “пікапів” у місті не так уже й багато.

— То я подзвоню до автоінспекції.

Сагайдачний почав крутити телефонний диск, а Хаблак вирішив відвідати Корольову. Мабуть, вона вже трохи заспокоїлася, і розмова з Надією Петрівною могла стати корисною.

Хаблак викликав ліфт, але кабіна стояла на одному з горішніх поверхів, либонь, до неї вантажили щось, бо минула мало не хвилина, а ліфт так і не рухався. Ляснули вхідні двері, Хаблак скосував туди й побачив листоношу в темно-синій форменій куртці. Поставила важку сумку й почала розкладати кореспонденцію по скриньках. Хаблак не дуже уважно спостерігав за її роботою і думав — скільки можна затримувати ліфт. Нарешті той рушив униз, і в цей момент майорові прийшла в голову думка, звичайна собі думка, викликана монотонною роботою листоноші: майор забув про ліфт і підійшов до жінки у синій куртці.

— Скажіть, — запитав, — а як бути, коли їдеш у відпустку? З кореспонденцією?

Жінка ковзнула по ньому байдужим поглядом.

— А ви з сусідами домовтеся, — порадила. — Залиште ключа, й нехай виймають.

— Ну, скажете, — розвів руками майор, — а якщо я їх мало знаю?

— То напишіть заяву нашому завідуючому, і всю вашу кореспонденцію лишатимуть на пошті.

— І так можна зробити?

— Чому ж ні? І нам легше: менше носити. Через місяць повернетесь, заберете все.

— І багато людей роблять так?

— Звичайно. От з цього будинку зараз двоє…

— Хто?

— Симоненко з шістдесят сьомої… Але ж, вибачте, для чого вам? — затнулася.

Хаблак дістав посвідчення.

— З карного розшуку, — пояснив. — Скажіть, Корольова з дев’яносто шостої також лишала заяву?

— Лишала, але з сьогоднішнього дня…

— Так, вона повернулася вчора.

— У неї обікрали квартиру. І ви?..

— Шукаємо злодіїв.

— При чому ж тут газети?

— Може, й ні при чому… До речі, як вас величати?

— Галиною Дмитрівною. Левченко моє прізвище.

— І давно листоношею працюєте?

— Дев’ятий рік.

— Багатьох тут знаєте? — Хаблак обвів невизначено рукою навколо, але Левченко зрозуміла його одразу.

— Мало не всіх.

— Отакої? — не повірив майор.

— Чого ж тут дивуватися! Кого просто зустріну отут біля скриньки, інші пенсії одержують чи рекомендовані листи… Мусять розписуватися.

— А хто, крім вас, знав, що Корольова поїхала у відпустку?

— Хіба ж це таємниця? У шафі на пошті лежать її заява й газети. Надія Петрівна ще журнали передплачує, то дуже турбувалася за них.

— І в заяві зазначено, до якого саме дня лишати кореспонденцію на пошті?

— Звичайно.

— Скажіть, Галино Дмитрівно, вас про Корольову ніхто не розпитував?

— Чого ж розпитувати? Хто ЇЇ не знає? Ось по телевізору недавно показували…

— Але ж Надія Петрівна вже третій рік на пенсії.

— Ну й що? Народну артистку всі знають.

— А які будинки ви ще обслуговуєте?

— Ще четвертий — дріб один, шостий…

— І в шостому кого-небудь знаєте?

— Чому ж ні?

— Капштиків з сорок четвертої?

— Шевця?

— Точно. І що ж вони передплачують?

— “Известия” та “Вечірку”, ще журнали: “Человек и закон”, “Вокруг света”…

— Здається, Капштики також недавно повернулися з відпустки?

— Кілька днів тому.

— І також лишали заяву на пошті?

— У них щось трапилось?

Хаблак збагнув: поштарка ще не чула про крадіжку на квартирі Капштиків, і не став задовольняти її цікавість.

— Маємо одну заяву… — ухилився від прямої відповіді.

— Так, і Капштикам лишали пошту, — ствердила Левченко.

У Хаблака тенькнуло серце.

— І де у вашому відділенні стоїть та шафа? Де зберігається кореспонденція відпускникам?

— В операційному залі.

— І кожен може полізти до неї?

— А від кого замикати? Люди свої, чужі не заходять.

— Які вулиці обслуговує ваше відділення?

— А на Русанівці лише дві пошти. Сто сорок сьома й наша, вони з того боку, а ми з березняківського. Обслуговуємо половину вулиці Ентузіастів, половину набережної, частково бульвари — Русанівський і Давидова.

Усе сходилося: Зима та Перовські також мешкали в зоні діяльності цього відділення зв’язку, і Хаблак, майже впевнений в тому, що вдалося нарешті схопитися за кінчик ниточки, запитав:

— А в квартирі Капштиків бували?

— Доводилося. Точно не пам’ятаю, по-моєму, бандероль заносила.

— Невже швець читає книжки?

— Сумніваюсь, та його жінка модами цікавиться, казала, від когось журнали отримує.

Хаблак згадав Аделаїду Яківну в квітчастому халаті й зрозумів, що поштарка таки має рацію: навряд чи колишній інженер, а нині домогосподарка мадам Капштик цікавиться чимось, крім моди.

— Живуть вони заможно, — почав обережно Хаблак, дітей нема, можна й сукні шити.

— Там, Якби й діти були, вистачило б, — категорично заявила поштарка. — Меблі модерні і в килимах уся квартира.

“Килимів, правда, поменшало, — не без єхидства подумав Хаблак, — та й деякі туалети Аделаїди Яківни доношують інші модниці”. Але нічим не виказав своїх справжніх думок і запитав:

— А про Капштиків у вас не йшлося? На пошті?.. Може, хтось розпитував?

Галина Дмитрівна трохи почервоніла й відповіла не зовсім упевнено:

— Не до розмов, роботи вистачає.

Хаблак згадав: колись одержував у відділі доставки додаток до “Огонька” й зазирнув у зал експедиції. Уявив, як розкладають газети та журнали листоноші, й запитав:

— Невже мовчки працюєте?

— Чому ж мовчки? Новини обговорюємо, ну, різні враження…

Це так не відповідало попередній категоричній заяві поштарки, що Хаблак не втримався від усмішки. Левченко помітила її й мовила:

— Вже й розмовляти заборонено?

— Ну що ви! Я просто Капштиками цікавлюсь…

— Провинилися?

— Ні, заяву їхню розслідую.

Поштарка полегшено зітхнула.

— А я гадала, щось накоїли. Воно, правда, деякі люди не по заробітках живуть, та спробуй довести!

— А вас про Капштиків ніхто не розпитував?

Поштарка задумалась.

— А що в них цікавого? Звичайний швець…

— Не кажіть. Спробуй гарні чобітки дістати!

— Про чобітки розмовляли, — раптом згадала Левченко. — Ну, я про Капштика й згадала.

— Й розповіли про їхні достатки?

— Ви б краще самі ними поцікавились. Звичайний швець, а сервант суціль кришталем заставлений.

— Не швець, а майстер взуттєвого ательє, — уточнив Хаблак. — До речі, хтось із сторонніх чув вашу оповідь?

І знову поштарка замислилася лише на мить, а потім похитала головою й відповіла категорично:

— Ні, були тільки свої.

Левченко закінчила розкладати кореспонденцію по скриньках і зиркнула на Хаблака. Той подякував, поштарка закинула на плече все ще важку сумку й попрямувала до сусіднього парадного — Хаблак вийшов слідом за нею й повернув до пошти.

Перейти на страницу:

Самбук Ростислав Феодосьевич читать все книги автора по порядку

Самбук Ростислав Феодосьевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Вибух отзывы

Отзывы читателей о книге Вибух, автор: Самбук Ростислав Феодосьевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*