Пригоди Шерлока Холмса. Том 2 - Дойл Артур Игнатиус Конан (смотреть онлайн бесплатно книга txt) 📗
— Дуже цікаво, — мовив Холмс. — Що ж ви зробили далі?
— Якби я був здоровіший, то кинувся б за ним крізь відчинене вікно. Але я міг лише подзвонити і побудив усіх. Це забрало трохи часу, адже дзвоник чути на кухні, а слуги сплять нагорі. На мій крик зійшов униз Джозеф і розбудив інших. У квітнику під вікном Джозеф із конюхом знайшли сліди, але земля була така суха, що далі, в траві, вони зовсім загубилися. Лише на дерев’яному паркані, що відгороджує садок від дороги, зоставсь один слід — хтось перелазив через паркан і зламав штахетину. Я поки що нічого не говорив тутешній поліції, бо спершу хотів би почути вашу думку.
Розповідь нашого клієнта справила на Шерлока Холмса надзвичайне враження. Він підхопився зі стільця й швидко заходив кімнатою, страшенно схвильований.
— Біда біду кличе, — усміхнувшись, мовив Фелпс, хоча видно було, що ця подія його приголомшила.
— В усякому разі, до вас, — сказав Холмс. — Може, погуляємо коло будинку?
— Так, мені не завадило б трохи погрітися на сонечку. Джозеф теж піде.
— І я, — мовила міс Гаррісон.
— Мабуть, не варто, — хитнув головою Холмс. — Сидіть краще в цій кімнаті й нікуди не виходьте.
Дівчина невдоволено сіла. Брат її, однак, пішов з нами. Вчотирьох ми обійшли моріжок і наблизилися до вікна кімнати молодого дипломата. Тут у квітнику на землі, як він і розповідав, видніли сліди, але їх було безнадійно затоптано. Холмс схилився над ними, тут-таки випроставсь і знизав плечима.
— Не думаю, що тут багато можна побачити, — сказав він. — Ходімо краще круг будинку й подивімося, чому грабіжник обрав саме цю кімнату. Як на мене, великі вікна вітальні чи їдальні мали видатися йому привабливішими.
—
— х краще видно з дороги, — припустив містер Джозеф Гаррісон.
— Так, звичайно. Він міг іще спробувати зламати ці двері. Куди вони ведуть?
— Це двері для крамарів. На ніч їх замикають.
— А чи траплялися такі пригоди раніше?
— Ніколи, — мовив наш клієнт.
— У вас є срібний посуд або якісь інші речі, що могли б привабити грабіжника?
— Ні, нічого коштовного.
Засунувши руки в кишені, Холмс із незвично безжурним виглядом завернув за ріг.
— До речі, — обернувся він до Джозефа Гаррісона, — ви, здається, знайшли місце, де злодій поламав паркан. Ходімо туди, поглянемо!
Огрядний молодик провів нас до паркану, де верхівку однієї дошки було зламано. Невеликий шматок дерева стирчав донизу. Холмс зовсім одламав його і з сумнівом оглянув.
— То ви гадаєте, що це зробили минулої ночі? Судячи з усього, паркан перелазили вже давно.
— Може, й так.
— І по той бік нема жодних слідів. Ні, тут нам, думаю, нема чого робити. Ходімо назад до спальні й поміркуймо.
Персі Фелпс ішов дуже повільно, спираючись на руку свого майбутнього шваґра. Холмс швидко перетнув моріжок, і ми з ним опинилися біля відчиненого вікна, значно випередивши інших.
— Міс Гаррісон, — якнайсерйозніше промовив Холмс. — Раджу вам залишатися тут увесь день. Ні в якому разі не виходьте звідси. Це вкрай важливо.
— Гаразд, якщо ви так хочете, містере Холмсе... — здивовано відповіла дівчина.
— Коли підете спати, замкніть цю кімнату й візьміть ключ із собою. Обіцяєте?
— А Персі?
— Він поїде з нами до Лондона.
— А я залишуся тут?
— Заради його блага. Цим ви прислужитеся йому. Пообіцяйте мені! Гаразд?
Тільки-но вона встигла кивнути, як увійшли її наречений з братом.
— Чого сумуєш, Енні? — спитав її брат. — Ходімо на сонечко!
— Ні, дякую, Джозефе. Мені трохи болить голова, а в цій кімнаті так прохолодно й тихо.
— Що ви робитимете далі, містере Холмсе? — спитав наш клієнт.
— Бачте, розслідуючи цю невелику справу, ми не повинні забувати про нашу головну мету. Ви дуже допомогли б мені, якби поїхали з нами до Лондона.
— Зараз?
— Якомога скоріш. Скажімо, через годину.
— Я почуваю себе досить добре, але чи буде там із мене якась користь?
— Якнайбільша.
— Ви, мабуть, захочете, щоб я там заночував?
— Саме це я й хотів вам запропонувати.
— Виходить, якщо мій нічний приятель ще раз захоче відвідати мене, то побачить, що пташки в клітці немає. Ми всі у ваших руках, містере Холмсе, й ви повинні лише наказати нам, що і як робити. Може, ви хочете, щоб Джозеф теж поїхав з нами й наглядав за мною?
— Ні. Мій друг Ватсон, як ви знаєте, — лікар. Він сам подбає про вас. Якщо дозволите, ми попоїмо і втрьох вирушимо до міста.
Так ми й зробили, а міс Гаррісон під якимось приводом залишилася в спальні, як вони й домовилися з Холмсом. Що мав на меті мій друг, я не розумів, хіба, може, він хотів розлучити навіщось дівчину з Фелпсом, який явно пожвавішав від припливу здоров’я й змоги стати нам у пригоді і сидів з нами за обідом у їдальні. Але Холмс мав у запасі ще одну несподіванку: відпровадивши нас на станцію й посадивши у вагон, він спокійно оголосив, що не має наміру їхати з Вокінґа.
— Є ще одна чи дві дрібнички, які потребують прояснення, — сказав він. — А ваша відсутність, містере Фелпсе, буде мені якраз на руку. Ватсоне, я буду вам дуже вдячний, якщо ви, приїхавши до Лондона, одразу вирушите з нашим другом на Бейкер-стріт і чекатимете там на мене. На щастя, ви давні шкільні товариші, тож вам буде про що поговорити. Нехай містер Фелпс ночує у моїй спальні, а я приїду до сніданку — потяг прибуває на Ватерлоо о восьмій.
— А як же наші лондонські розшуки? — понуро спитав Фелпс.
— До них ми візьмемося завтра. Мені здається, що зараз я потрібен саме тут.
— Скажіть у Брайарбре, що я сподіваюся повернутися завтра ввечері! — вигукнув Фелпс, коли потяг уже рушив.
— Я навряд чи повернуся до Брайарбре, — відповів Холмс і помахав рукою вслід потягові, що мчав нас до Лондона.
По дорозі ми з Фелпсом довго розмовляли про цей несподіваний Холмсів хід, але так і не змогли зрозуміти його причини.
— Напевно, він хоче знайти якийсь ключ до з’ясування нічної пригоди. Щодо мене, то я не вірю, що це був звичайнісінький злодій.
— А хто, по-вашому?
— Можете вважати, що це вина моїх хворих нервів, але схоже на те, що навколо мене снується якась тонка політична інтрига, що змовники з якоїсь причини заміряються на моє життя. Може, це звучить надто пихато й безглуздо, але погляньте на факти! Навіщо було злодієві лізти у вікно спальні, де нема чого красти, і навіщо йому такий довгий ніж?
— А ви певні, що то була не відмичка?
— О ні, то був ніж. Я виразно бачив, як блищало його лезо.
— Але хто ж урешті-решт може мати вас за ворога?
— У тім-то й річ.
— Ну, якщо Холмс думає так само, то зрозуміло, чому він залишився, хіба ні? Якщо ваш здогад правильний, то він цієї ночі спробує спіймати людину, яка замірялася на вас, а це значно полегшить пошуки морського договору. Це ж бо дурниця — вважати, ніби у вас є два вороги, один з яких краде у вас документ, а інший заміряється на ваше життя.
— Але ж Холмс сказав, що не повертатиметься до Брайарбре.
— Я знаю його не перший день, — мовив я, — і ніколи не бачив, щоб він робив щось без вагомої на те підстави.
Після того наша бесіда перейшла на інше. Але для мене цей день справді виявився важким. Фелпс іще не зовсім одужав після тривалої хвороби, а нещастя зробило його дратівливим та нервовим. Марно я намагався розважити його розповідями про Афганістан, про Індію, розмовами про всілякі світські новини, щоб розвіяти його невеселий настрій. Він щомиті повертався до свого пропалого договору, міркуючи, що тепер робитиме Холмс, до чого вдасться лорд Голдгерст, що нового ми довідалися вранці. Надвечір він так себе змучив, що на нього боляче було дивитися.
— Ви справді вірите в Холмса? — питав він.
— Я на власні очі бачив, як він розплутував найскладніші речі.
— Але такої темної справи в нього ще не було?
— Ну що ви, він розплутував і набагато складніші справи.
— Однак вони не зачіпали державних інтересів?
