Пригоди Шерлока Холмса. Том 2 - Дойл Артур Игнатиус Конан (смотреть онлайн бесплатно книга txt) 📗
Не можна було не відгукнутися на цей виклик. Я не міг відмовити в проханні землячці, яка помирала на чужині. Але водночас я боявся залишити Холмса на самоті. Врешті ми вирішили, що з ним за провідника й супутника зостанеться хлопчина-швейцарець, а я повернуся до Майринґена. Мій друг хотів ще трохи постояти біля водоспаду, а потім потихеньку податися через гори до Розенляу, де я увечері мав до нього приєднатись. Озирнувшись, я побачив Холмса, який, схрестивши руки, притулився спиною до скелі, й дивився на дно водоспаду. Я не знав тоді, що більше мені не судилося побачити його живим.
Зійшовши вниз, я озирнувся ще раз. Звідси вже не було видно водоспаду, але я побачив звивисту стежку, що вела до нього вздовж прискалку. Стежкою, як я пригадую, швидко йшов якийсь чоловік. Я помітив його чорну постать, що вирізнялася на тлі весняної зелені. Я зауважив, як напрочуд швидко він іде, проте й сам поспішав до своєї хворої, тож скоро забув про нього.
Менш ніж за годину я дістався Майринґена. Старий Штайлер стояв на порозі готелю.
— Ну то що? — спитав я, підбігаючи до нього. — Сподіваюся, їй не погіршало?
На обличчі його відбився подив. Коли я побачив, як піднялися його брови, серце моє похололо.
— То це не ви писали? — спитав я, діставши з кишені лист. — У готелі немає хворої англійки?
— Звичайно, немає! — вигукнув він. — Але тут, бачу, стоїть штемпель мого готелю... Ага, це, мабуть, написав отой довготелесий англієць, що приїхав після того, як ви пішли. Він сказав...
Але я не став чекати дальших пояснень господаря. Охоплений страхом, я біг сільською вуличкою до тієї самої стежки, з якої тільки-но зійшов. Біг я десь із годину. Попри всі мої зусилля минуло ще дві години, поки я знову дістався Райхенбахського водоспаду. Холмсів альпеншток і досі стояв біля скелі, де я його залишив. Але самого Холмса ніде не було, і я марно гукав його. Єдиною відповіддю мені була луна, що гучно повторювала мій голос серед скель, які звідусіль оточували мене.
Побачивши альпеншток, я похолов. Отже, Холмс не пішов до Розенляу. Він залишався тут, на цій стежці завширшки в три фути, де з одного боку була кам’яна стіна, а з іншого — провалля, — і тут Холмса наздогнав ворог. Хлопчини-швейцарця теж не було. Його, певно, підкупив Моріарті, й він залишив обох сам на сам. А що сталося потім? Хто міг сказати мені, що сталося потім?
Хвилину чи дві я стояв нерухомо, скутий жахом, силкуючись прийти до тями. Потім згадав про методи самого Холмса й спробував застосувати їх, щоб відтворити всю цю трагедію. На жаль, це було дуже просто. Розмовляючи, ми не дійшли до кінця стежки, і альпеншток показував те місце, де ми стояли. Чорна земля ніколи не висихає тут через невпинні бризки потоку, тож навіть пташка залишила б тут свій слід. Два ряди відбитків ніг чітко видніли біля самісінького краю стежки; обидва вони йшли від мене. Слідів назад не було. За кілька ярдів від краю стежки всю землю було розрито й витоптано, а кущі терену й папороті вирвано й заляпано болотом. Я ліг долілиць і став дивитися на шалений потік. Уже смеркло, й тепер я міг бачити хіба що чорні скелі, які блищали від вологи, та ще мерехтіння бризків води десь там, у глибині. Я крикнув, але до моїх вух долинув лише самий рев водоспаду, схожий на людський голос.
Проте судилося так, що останнє слово привіту від мого друга й товариша все-таки дійшло до мене. Як я вже казав, його альпеншток стояв біля невисокої скелі, що нависла над стежкою. На вершку цього виступу щось блиснуло — я підняв руку і знайшов срібну цигарницю, яку він завжди носив із собою. Коли я взяв її, на землю впав якийсь папірець, що лежав під нею. Розгорнувши його, я побачив, що то три аркуші з записника, адресовані мені. Прикметно, що адресу було написано так само виразно, а почерк був такий упевнений та чіткий, ніби Холмс писав це в себе в кабінеті.
«Дорогий мій Ватсоне, — йшлося в тій записці. — Я пишу ці кілька рядків завдяки ласці містера Моріарті, що чекає на мене для остаточного розв’язання тих питань, які стосуються нас обох. Він побіжно змалював мені способи, за допомогою яких зумів вислизнути з рук англійської поліції й довідатися про нашу мандрівку. Вони лише підтверджують мою високу думку про його здібності. Мені приємно думати, що я зможу звільнити суспільство від подальших незручностей, що їх спричинює його існування, але боюся, що це завдасть моїм друзям — і особливо вам, любий мій Ватсоне, — гіркого болю. Проте я вже пояснював вам, що кар’єра моя сягнула своєї вершини і я не міг би побажати для себе кращого кінця. До речі, коли говорити щиро, то я був цілком переконаний, що отой лист із Майринґена — пастка, і, відпускаючи вас, був певен, що станеться щось подібне. Скажіть інспекторові Пітерсону, що папери, потрібні для викриття банди, лежать у шухляді мого столу з літерою «М», у блакитному конверті з написом «Моріарті». Перед тим, як залишити Англію, я зробив усі розпорядження щодо мого майна і передав їх своєму братові Майкрофту. Прошу вас передати мої вітання місіс Ватсон і сподіватися, що все буде добре, дорогий мій друже.
Щиро відданий вам Шерлок Холмс».
Решту можна переповісти кількома словами. Фахівці, оглянувши місце події, не мали жодного сумніву, що сутичка між двома супротивниками скінчилася так, як і мала скінчитися за цих обставин: вони разом упали в провалля, не розчепивши своїх смертельних обіймів. Будь-які спроби відшукати трупи одразу було визнано безнадійними, і там, у глибині цього страшного казана води й піни, що кипить і нуртує, навіки лежатимуть тіла найнебезпечнішого злочинця та найславетнішого захисника правосуддя тих часів. Хлопчину-швейцарця так і не знайшли, — то, безперечно, був один з численних агентів, які служили Моріарті. А щодо банди, то всі, напевно, пам’ятають, як зібрані Холмсом докази викрили всю їхню спілку й виявили, в яких залізних руках тримав її покійний Моріарті. Під час суду їхнього ватажка майже не згадували, тож якщо мені довелося тут розкрити всю правду щодо його діяльності, то лише через отих несправедливих захисників, які намагалися обілити його пам’ять, нападаючи на того, кого я завжди вважатиму найкращим та наймудрішим серед усіх людей, яких я тільки знав.
