Пригоди Шерлока Холмса. Том 2 - Дойл Артур Игнатиус Конан (смотреть онлайн бесплатно книга txt) 📗
— Інспектор Форестер, сер, — оголосив ключник, прочинивши двері.
Інспектор, жвавий молодик із бадьорим обличчям, увійшов до кімнати.
— Доброго ранку, полковнику, — сказав він. — Сподіваюся, я вам не завадив, але нам сказали, що містер Холмс із Бейкер-стріт зараз у вас.
Полковник показав рукою в бік мого друга, й інспектор уклонився:
— Ми подумали, що ви, можливо, захочете взяти в цьому участь, містере Холмсе.
— Доля проти вас, Ватсоне, — засміявшись, мовив Холмс. — Ми саме гомоніли про цю справу, інспекторе, коли ви ввійшли. Розкажіть нам, будь ласка, подробиці.
Коли він за звичкою сів глибше в крісло, я зрозумів, що всі мої надії були надаремні.
— Ми не мали жодного ключа до Ектонової справи. Але тут є досить фактів для того, щоб розпочати її, і в нас немає сумніву, що тут обидва рази діяла одна й та сама особа. Її, до речі, бачили.
— Он як!
— Так, сер. Але грабіжник майнув, як олень, тільки-но пролунав постріл, що вбив бідолашного Вільяма Кервана. Містер Канінгем бачив його з вікна своєї спальні, а молодий містер Алек Канінгем — з бічних сходів. Тривога знялася за чверть до дванадцятої. Містер Канінгем саме пішов спати, а містер Алек сидів у халаті й курив люльку. Вони обидва чули, як Вільям, візник, волав рятунку, й містер Алек кинувся вниз подивитися, що сталося. Двері було відчинено, й коли він збіг сходами, то побачив двох чоловіків, що боролися один з одним. Перший з них вистрелив, другий тут же впав, і вбивця кинувся навтікача через садок, продерся крізь живопліт і щез. Містер Канінгем з вікна своєї спальні бачив, як він вискочив на дорогу й миттю зник. Містер Алек кинувся до пораненого, тож лиходій устиг втекти. Відомо лише, що то був невисокий чоловік, убраний у щось темне. Інших його прикмет ми не маємо, але розшук ведемо наполегливо, тож коли він не з тутешніх, то ми його швидко знайдемо.
— А що там робив цей Вільям? Чи сказав він що-небудь перед смертю?
— Ані слова. Він жив у хижці з матір’ю; як вірний слуга, він підійшов до будинку, щоб глянути, чи там усе гаразд. Звичайно ж, ота пригода з пограбуванням в Ектона всіх насторожила. Грабіжник, напевно, тільки-но відчинив двері, — замок у них було зламано, — як Вільям кинувся на нього.
— Чи сказав щось Вільям своїй матері перед тим, як вийти?
— Вона дуже стара й глуха, тож ми нічого з неї не витягли. Трохи не збожеволіла з горя, хоч мені здається, що вона й раніше була трохи недоумкувата. Погляньте-но сюди!
Він дістав із свого записника клаптик паперу й розгорнув його на коліні.
— Це було затиснуте в пальцях убитого. Схоже на краєчок списаного паперу. Зверніть увагу, що тут зазначено час — той самий, коли бідолаху настигла його смерть. Чи то вбивця видер у нього той папірець, чи він у вбивці. Ішлося начебто про якесь побачення.
Холмс узяв папірець, на якому було написано:
за чверть до дванадцятої довідатись про те може
— Якщо це справді так, — провадив далі інспектор, — то, звичайно, виникає думка, що цей Вільям Керван попри славу чесної людини був у спілці зі злодієм. Вони могли зустрітися в призначеному місці, удвох зламати двері, а тоді посваритися.
— Записка таки справді цікава, — мовив Холмс, якнайпильніше її оглядаючи. — Все це набагато глибше, ніж я думав. — Він обхопив руками голову, вражений почутим, а інспектор промовисто посміхався, спостерігаючи за славетним лондонським фахівцем.
— Ваше останнє зауваження, — сказав нарешті Холмс, — щодо того, ніби грабіжник був у змові з слугою й щодо листа, в якому йшлося про зустріч, не позбавлене дотепності й глузду. Але ця записка розкриває... — Він знов обхопив руками голову й кілька хвилин просидів у найглибшій задумі.
Коли мій друг нарешті підвів обличчя, я здивовано побачив, що його щоки порожевіли, а очі сяють, як і до хвороби. Він бадьоро скочив на ноги.
— От що, — мовив Холмс, — я хотів би негайно оглянути місце тієї пригоди. У цій пригоді дещо вельми зацікавило мене. З вашого дозволу, полковнику, я залишу вас із Ватсоном і піду з інспектором, щоб перевірити, наскільки правдиві мої здогади. Повернуся за півгодини.
Інспектор повернувся сам через півтори години.
— Містер Холмс ходить сюди-туди полем, — сказав він. — Хоче, щоб ми вчотирьох вирушили до садиби.
— До містера Канінгема?
— Так, сер.
— Чого?
Інспектор знизав плечима.
— Не знаю, сер. Мені здається, що містер Холмс іще не зовсім видужав. Поводиться якось дивно, наче хворий.
— Ваші побоювання зайві, — відповів я. — Як на мене, в цьому його дивацтві є певний метод.
— Радше в його методах є дивацтво, — пробурмотів інспектор. — Але він аж палає нетерпінням, тож якщо ви готові, полковнику, то ходімо.
Ми знайшли Холмса в полі; він походжав туди-сюди, низько схиливши голову й засунувши руки в кишені.
— Справа стає дедалі цікавішою, — сказав він. — Ваша подорож на село, Ватсоне, вдалася якнайкраще. Я провів тут чудовий ранок.
— Як я зрозумів, ви побували на місці злочину? — запитав полковник.
— Так, ми з інспектором дещо тут розвідали.
— І з успіхом?
— Так, ми побачили там дещо вельми цікаве. Я розповім вам усе дорогою. Передусім ми побачили тіло цього сердеги. Він справді помер від револьверної рани, як і повідомлялося.
— То ви в цьому сумнівалися?
— О, все це треба було перевірити. Ми недарма зробили цей похід. Потім ми мали розмову з містером Канінгемом і його сином: вони змогли точно вказати місце, де вбивця, тікаючи, продерся крізь живопліт. Це було дуже цікаво.
— Звичайно.
— Тоді ми завітали до матері вбитого. Від неї, щоправда, ми не нічого довідалися, бо вона дуже стара й хвора.
— Ну й чим скінчився ваш розшук?
— Він переконав нас у тому, що це дуже химерний злочин. Може, наш теперішній візит трохи його прояснить. Я думаю, ми з вами, інспекторе, погодимося в тому, що цей папірець у руці небіжчика, на якому записано час його смерті, має для нас величезну вагу.
— Він повинен дати нам ключ, містере Холмсе.
— Він його дає. Цей лист написала людина, яка підняла Вільяма Кервана з ліжка в таку годину. Але де поділася решта аркуша?
— Я пильно обнишпорив довкола землю, сподіваючись її знайти, — сказав інспектор.
— Лист видерли з руки небіжчика. Навіщо цей лист був комусь так потрібен? Бо він його викривав. Що той лиходій мав з ним зробити? Сунув, напевно, до кишені, не помітивши, що клаптик залишився в пальцях Вільяма. Якби ми знайшли решту тієї записки, то дуже легко розкрили б усю таємницю.
— Так, але як ми можемо залізти до кишені злочинця, якщо не спіймано самого злочинця?
— Атож, над цим треба поміркувати. До того ж тут є ще одна річ. Хтось приніс Вільямові цей лист. Звичайно ж, не той, хто його писав, бо тоді йому легше було б усе переказати словами. То хто ж приніс лист? Чи, може, він надійшов поштою?
— Я розпитав про це, — сказав інспектор. — Лист Вільям одержав учора ввечері поштою. Конверт він знищив.
— Чудово! — вигукнув Холмс, ляснувши інспектора по плечу. — Ви вже побалакали з поштарем. Працювати з вами — просто насолода. А ось і хижка, і якщо ви підете з нами, полковнику, я покажу вам місце злочину.
Ми проминули чепурну хатинку, де мешкав небіжчик Вільям, і вийшли на дубову алею, що привела нас до старовинного будинку доби королеви Анни, з вирізьбленою над дверима датою Мальплакетської битви — 1709. Прямуючи за інспектором і Холмсом, ми обійшли будинок і наблизилися до бічних воріт. Біля дверей кухні стояв констебль.
— Відчиніть-но двері, офіцере, — наказав Холмс. — Он на тих сходах стояв молодий містер Канінгем, коли побачив двох чоловіків, що билися, — саме тут, де ми зараз. Старий містер Канінгем дивився з отого вікна — другого ліворуч — і бачив, як убивця майнув за кущ. Так само каже й син. Обидва свідчать про одне й те саме місце біля куща. Тоді містер Алек вибіг і схилився над пораненим. Земля тут, як бачите, дуже тверда, тож не залишилося жодних слідів, що допомогли б нам прояснити справу.
