Пристань Ескулапа - Низюрский Эдмунд (читаем книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗
Вражений до глибини душі, я мовчки слухав, а потім видавив:
— Іполите, що ти мелеш? Невже ти маєш на увазі професора Касіцу?
Журка переможно посміхнувся.
— От бачиш. Ти повинен був сам назвати це прізвище. І правильно назвав. Воно, і тільки воно, підходить під невідоме в нашому рівнянні.
— Але ж це безглуздя, Іполите! Подумай: директор інституту?!
Журка посміхнувся, не приховуючи зневажливої поблажливості.
— Тебе засліплює його авторитетне становище. Добре, що на мене ніякий авторитет посади чи прізвища не впливає. Кожен може вчинити злочин, особливо тоді, коли для цього є якийсь мотив.
— Мотив? — Я подумав, що Журка збожеволів.
— Який же мотив може бути в Касіци?
— Дуже цікавий, Павле. Пам'ятаєш казку про Золушку? Золушку зненавиділа її невродлива сестра, яку не запросили на бал. А тут мова йде про бал, так би мовити, інтелектуальний, а роль некрасивої сестри виконує, звичайно, Касіца.
Уяви собі двох учених. Один — здібний, бере активну участь у науковому житті, другий — посередність, нуль у науці; один — творець, другий — адміністратор; один — ображений, позбавлений становища, яке б відповідало його здібностям, а другому протегують, він користується пошаною і владою.
Не будь наївний — це нездорова обстановка… Класична ситуація Золушки. Ці люди повинні були ненавидіти один одного.
Касіца заздрив Містралю, його науковим успіхам, а Містраль, навпаки, заздрив становищу Касіци. Але насправді становище Касіци було поганеньке. В свій час ця людина раптом піднялася надто високо, але не через свої наукові заслуги. Порівняно з своїми справді талановитими і заслуженими колегами він мав багато недоліків. Тому й почував себе непевно. Боявся, що Містраль займе колись його місце.
Безумовно, він намагався зрівнятися з Містралем у наукових успіхах. Але різні конгреси, делегації, з'їзди, обов'язки адміністратора — словом, уся парадна сторона життя — займали стільки часу, що з його здібностями наздогнати Містраля нічого було й думати. Він став людиною-вивіскою. «Касіца, — говорили про нього, — це той, що від імені гематологів».
Але рік тому становище почало змінюватись. Почулись голоси, і навіть з'явилися газетні статті, як та в «Жицю Варшави», що критикували становище в інституті. Містраля реабілітували, мало того, про нього почали говорити як про скромного героя науки. Його наукові праці мають бути опубліковані. Дедалі частіше згадується ім'я Містраля, як людини, що має очолити інститут.
З другого боку, Касіца стає козлом відпущення. Його називають великим інквізитором польської науки, у ньому вбачають уособлення зла, яке гнобить медичний світ, причину застою і косності в гематології. І сам Касіца гірко переживає, відчуває себе ошуканим, свого роду непридатним уже знаряддям, яке використали не за призначенням, зіпсували і викинули.
Зрозумій його становище. Ця людина втратила популярність і повагу, його адміністративна сила похитнулась, а наукових досягнень у нього не було. Що являтиме собою Касіца, коли його знімуть з посади директора? Ніщо. Касіца добре все це розуміє і робить одчайдушні зусилля, щоб утриматися на новій хвилі. Він реорганізовує інститут, піклується про умови роботи наукових працівників, купує у Варшаві і в Пясечному вілли для своїх співробітників, налагоджує наукові зв'язки з закордоном, обладнує лабораторії, підтримує Містраля, висуває навіть його кандидатуру для поїздки в Токіо. Та все це марно. Атаки посилюються. Від Касіци вимагають, щоб він проявив себе як вчений. Тепер уже запитують прямо, хто такий, Касіца, де його наукові праці?
Касіца робить останню спробу. Він за всяку ціну хоче здобути жезл вченого. Він бере собі талановитого асистента, доктора Заплона, не дивлячись на його важкий характер та погані звички, і оголошує, що провадить дослідження агранулоцитозу. Зверни увагу: це та сама галузь, у якій працює Містраль. Але Касіца зазнає невдачі. Препарат проти агранулоцитозу виявляється неефективним. Гинуть піддослідні тварини. А потім умирає хворий, якого лікував Касіца.
Але дивна річ, незважаючи на все це, Касіца з якоюсь упертістю продовжує займатися тим же питанням і навіть публікує інтерв'ю, де повідомляє про важливе відкриття в галузі боротьби за агранулоцитозом. Заходить у безвихідь, йому загрожує компрометація. Нарешті зазнає остаточного удару: Містраль закінчує свою першу наукову працю в цьому питанні і збирається опублікувати її.
Ось тоді у Касіци виникає розпачлива думка: усунути суперника і заволодіти його працею. Це й є мотив злочину.
Я слухав приголомшений. Важко було заперечити логіку міркувань Журки, але ще важче було мені уявити собі таку жахливу річ.
— Але ж Йонаш… — прошепотів я, — але ж Йонаш ще о дев'ятій годині бачив рукопис «Дзета» на столику.
— Йонаш брехав.
— Навіщо?
— Бо він боягуз. Не забувай, що сказала про це панна Стор. Мені здається, що вона влучно змалювала, як стоїть справа з Йонашем. До речі, Йонаш збрехав не тільки в цьому. А портфель? Він же навмисно не сказав, що є портфель. Йонаш боїться, і це визначає його поведінку. Нещасний думає: коли я признаюся, що не бачив рукопису «Дзета», то це означатиме, що його взяв я. Боявся, що ми неправильно зрозуміємо його заперечення. Ти, Павле, не уявляєш собі, до якого безглуздя доходять інтелігенти, коли ними керує страх. Але завжди вони роблять одну помилку: надто багато думають. Кінець кінцем, починають плутатись і мимоволі потрапляють у безвихідь. Щастя його, що він натрапив на мене. Інший, не дуже вникаючи в суть справи, давно б уже його арештував.
— Іполите, а якщо все-таки це він? Подумай, що коли він і є вбивцею, який з переляку плутає і бреше?
— Це насамперед був би дуже дурний убивця, — зневажливо надув губи Журка. — Який вбивця, будучи при своєму розумі, на очах у всіх дав би жертві отруту?
Я не здавався.
— А якщо він саме на це розраховує? Може, він думає, що, прикинувшись дурним, уникне відповідальності? Може, це витончена людина, вбивця-психолог, який передбачив саме такі твої міркування?
— Психологія в квадраті або навпаки, — посміхнувся Журка. — Облиш уже цю психологію, Павле. Такі викрутаси ні до чого тебе не приведуть. Навіщо пірнати, затуливши ніс, коли калюжа сама очистилась і на дні її виразно видно нормальну, реальну жабу?
— Отже, ти певен, що Касіца взяв у Містраля весь рукопис, а не уривки?
— Я переконаний в цьому.
— Навіщо ж у такому разі він брехав? Це ж легко перевірити.
— Не так-то й легко. Касіца міг дати на передрук найважливішу частину, а решту знищити або сховати. Я навіть певен, що він саме так і зробив.
— Хай йому чорт! Але ж навіщо?
— А для того, щоб ми подумали, ніби решту рукописів разом з обкладинками взяв не він, іншими словами, щоб ми продовжували шукати вбивцю. Таким чином він думав відвернути від себе підозру. Згодься, що це ловко придумано!
— Справді, це було б ловко.
— Мене дивує тільки одне. Чому Касіца так легко признався, що рукописи в нього? Він же, таким чином, одразу позбавив себе здобичі. Чому не приховав цього? Адже Містраль віддав йому рукописи без свідків, отже, Касіца міг від усього відмовитися.
— Він просто злякався, — відповів Журка. — Не забувай, що Касіца ставив перед собою дві мети і керували ним два мотиви: усунути небезпечного суперника і привласнити собі його наукову працю. І перше було навіть, важливішим для нього, ніж друге. Першої мети він досягнув, а далі волів уже не рискувати. Не забувай, що Касіцу бачили, коли він виходив з лабораторії, і це кинуло на нього підозру. Якби ми ще довели, що він привласнив собі працю Містраля, то це б його погубило. Тому, повторюю, він не хотів рискувати. З самого моменту вбивства приготувався виключно до оборони. Цей хід з його боку був дуже гнучкий і спритний. Таким чином, мотив перестав бути очевидним. Тепер зрозуміло?
— Зрозуміло, — відповів я не дуже впевнено. — Все це ніби й логічно, а проте чогось тут не вистачало. Тільки от чого саме? Я перебрав у думці всі події. — Слухай, Іполите, а ти часом не проґавив тут чогось?
